Рішення № 87539352, 27.12.2019, Білокуракинський районний суд Луганської області

Справа №409/2274/19

Пров.№2-о/409/578/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року смт.Білокуракине

Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді: О.Г.Третяка

за участю секретаря судових засідань: О.В.Бушлі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Білокуракине в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,-

в с т а н о в и в :

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеною заявою, та в обґрунтування заяви зазначила, що вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На тимчасово окупованій території Луганської області у заявниці залишилося нерухоме майно.

У березні 2015 року заявниця була вимушена переміститись з м. Зимогір`я Слов`яносербського району Луганської області до смт. Білокуракине Луганської області , де зараз вона проживає.

Зазначає, що наслідком збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою, що призвело до неможливості подальшого проживання в м. Зимогір`я Слов`яносербського району Луганської області. Отримана нею довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, яка видана управлінням соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації на ім`я заявника посвідчує лише факт її вимушеного переселення і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Посилаючись на вказані обставини, просить суд встановити юридичний факт, що вимушене її переселення у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

В зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно копії паспорту заявниці, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10). Згідно копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 5435 від 01.11.2018 року заявниця зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12-14). Згідно копії договору міни від 25.10.2011 року заявниці належить на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-16). Згідно копії договору купівлі-продажу від 26.07.2018 року заявниці належить на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17-18). Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 заявниця працювала з 08.02.2000 по 17.09.2007 року в АГРФ «Донбасагрогаз» на СТФ свинаркою, з 29.11.2007 року по 26.04.2015 року секретарем судових засідань Слов`яносербського районного суду, з 27.04.2015 секретарем судових засідань Білокуракинського районного суду (а.с.21-24).

Суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких встановлений ст. 315 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту залежить реалізація суб`єктивного права особи.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої та другої статті 124 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-який тип правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

З урахуванням змін, внесених до Конституції України Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції.

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (справа «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», справа «Катанта інші проти Молдови та Росії», справа «Саргсян проти Азербайджану»).

Згідно з вказаною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 711/6165/16-ц.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у березні 2015 року заявника з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.

Керуючись ст. 4, 5, 258, 259, 264, 265, 273, 315-316ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Визнати встановленим факт, що вимушене переселення громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Білокуракинський районний суд Луганської області на підставі п.15.5 ч.1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Заявник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567866.

Заінтересована особа: Російська Федерація, адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, буд. 27, м. Київ, 03040.

Суддя Білокуракинського

районного суду Луганської області О.Г. Третяк