Рішення № 87536255, 11.02.2020, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/3436/18

Провадження № 2/444/82/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Мікула В. Є.

секретар судового засідання Садова І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільно набутого майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільно набутого майна подружжя, які в подальшому уточнила та просила визнати за нею право власності на 2/3 частини трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнати за відповідачем право власності на 1/3 частини даної квартири.Стягнути з відповідача на її користь понесені у справі судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона з 04.03.2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Вказує, що за час спільного проживання за спільні кошти вони з відповідачем купили квартиру за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль марки Fiat Skudo пасажирський -В.

Крім цього, зазначила, що діти залишаються з позивачкою, на її утриманні, а також , що відповідач являється затятим ігроманом, періодично вчиняє насильство в сім`ї, що підтверджують мої неодноразові звернення в поліцію, не дбає про матеріальне забезпечення родини, витрачає кошти на шкоду інтересам сім`ї, тому просила суд відступити від часток рівності на спірну квартиру.

Зазначає, що вказана квартира та машина придбані в період шлюбу, а тому є спільним майном подружжя набутим у шлюбі. Згоди щодо добровільного поділу майна ними не досягнуто за таких обставин вимушена звернутися до суду.

В судове засідання позивач не з"явилася, однак подала до суду заяву в якій просила справу розглядати у її відсутності.Просила задоволити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з"явився, однак на адресу суду подав заяву в якій просив справу розглядати у його відсутності. Уточнені позовні вимоги визнає.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що сторони з 04.03.2000 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилося троє дітей, а саме дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За час спільного проживання сторони купили квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно будинкової книги, для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 в даній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та їхні неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Таким чином, оскільки спірна квартира набута сторонами за час шлюбу сторін, являються об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Однак судом враховані заяви позивачки, яка зменшила позовні вимоги і просила визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири , а за відповідачем визнати право власності на 1/3 частини спірної квартири, а також заяву відповідача, який зменшені позовні вимоги визнав.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Крім цього, у відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 705,00 гривень сплаченого позивачкою судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 267-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 2/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої 69,2 м.кв., житлова 43,1 м.кв, підвал площею 5 м.кв..

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої 69,2 м.кв., житлова 43,1 м.кв, підвал площею 5 м.кв..

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) сплачений нею судовий збір в сумі 705,00 (сімсот п"ять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Мікула В. Є.