Рішення № 87535873, 21.01.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/10144/13-ц

Провадження № 2/333/453/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Носаченка О.С.,

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката Середи А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СоцСфера» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, виселення без надання іншого житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

19.12.2013 року позивач – ТОВ «СоцСфера» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, виселення без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 15.05.2007 року ТОВ «СоцСфера» відповідно до договору купівлі-продажу № 1544 від 15.05.2007 року є власником приміщення по АДРЕСА_1 , яке здає громадянам у найом.

У кімнаті № 717, що належить на праві приватної власності позивачу, проживають відповідачі, які не є та ніколи не були працівниками позивача, тому займане ними приміщення не є службовим.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають у кімнаті № 717, не уклавши з позивачем договору найму приміщення та відмовляючись його укладати.

Крім цього, відповідачами не в повному обсязі вноситься плата за користування кімнатою та за спожиті житлово-комунальні послуги, в результаті чого у них утворилась заборгованість у розмірі 13 579 грн. 65 коп.

02.08.2013 року відповідачам було вручено повідомлення про необхідність погасити борг та звільнити кімнату. Позивачем зазначено, що на теперішній час у відповідачів відсутні законні підстави користуватись даною кімнатою та отримувати комунальні послуги, які вони тривалий час не сплачують.

Посилаючись на зазначене, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заборгованість у сумі 13 579 грн. 65 коп., виселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_2 НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Також, просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача, понесені ним, судові витрати.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2014 року позовні вимоги ТОВ «СоцСфера» задоволені у повному обсязі.

17.07.2019 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення, в якій зазначила, що відповідач на час розгляду справи та до теперішнього часу постійно, без реєстрації, проживає за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, з 21.07.2009 року, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується її паспортом. У гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 ніколи не проживала. Жодного належного та допустимого доказу щодо факту її проживання у кімнаті № 717 чи будь-якій іншій кімнаті гуртожитку ТОВ «СоцСфера», позивачем не надано. Долучені акти від 03.01.2011 року та 12.06.2013 року (з виправленням) містять інформацію про необхідність укладення договору. Відомості про проживання будь-яких осіб в гуртожитку у конкретній кімнаті, в них не зазначені. Акти, щодо фактичного проживання відповідачів в гуртожитку, в матеріалах справи відсутні. Разом з цим, на спростування обставини проживання ОСОБА_3 у гуртожитку, надає акт щодо фактичного її постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з серпня 2010 року до теперішнього часу. Даний акт складений у присутності чотирьох сусідів. Ще одним підтвердженням факту не проживання відповідача в гуртожитку на час складання зазначених актів та вручення повідомлення від 01.08.2013 року про наявність заборгованості і проживання без договору найму житла, є обставина отримання даного документа тільки відповідачем ОСОБА_2 02 серпня 2013 року. Інформації про те, що ОСОБА_3 відмовилася від підпису чи отримання цього повідомлення, воно не містить. Отже, на думку відповідача, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту її проживання у гуртожитку за період часу з 01.01.2011 (дати складання акту) до 19.12.2013 року (дати подання позовної заяви). Як наслідок, у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з вимогами про її виселення без надання іншого житлового приміщення, а тим більше, для стягнення з неї заборгованості за проживання у гуртожитку без укладення договору найму.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019 року заяву ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення від 13.02.2014 року у цивільній справі № 333/10177/13-ц скасовано, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена судом своєчасно та належним чином. Свої інтереси довірила представляти адвокату Середі А.А., який у судовому засіданні просив відмовити в частині задоволення позовних вимог у відношенні ОСОБА_3 , з підстав, викладених у заяві про перегляд заочного рішення суду. З приводу позовних вимог щодо ОСОБА_2 просив вирішити на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином, у встановленому законом порядку. Причини неявки останньої суду не відомі. Заяв, клопотань про відкладення слухання справи суду не надано.

Суд, вислухавши думку представників сторін, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Соцсфера» відповідно до договору купівлі-продажу № 1544 від 15.05.2007 року є власником житлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є гуртожитком і використовується позивачем для здійснення підприємницької діяльності, а саме для здачі в оренду житлових кімнат (а.с. 5-13).

У кімнаті № 717, що належить на праві приватної власності позивачу, проживає відповідач ОСОБА_2 , яка не перебуває з позивачем у трудових відносинах, тому займане нею приміщення не є службовим. Крім того, остання проживає у вищевказаній кімнаті за відсутності договору найму приміщення, та відмовляючись його укладати.

Відмовляючись укласти такий договір найму кімнати або звільнити її ОСОБА_2 порушує право приватної власності позивача на житлове приміщення, крім того відповідач відмовою від укладення договору на проживання порушує норми Закону України «Про Житлово-комунальні послуги», відповідно до якого позивач повинен підготувати та укласти зі споживачем (орендарем житловим приміщенням) договір на надання житлово-комунальних послуг, а споживач в свою чергу укласти такий договір із постачальником послуг.

Тому, законних підстав для проживання у вищевказаній кімнаті ОСОБА_2 не має.

Судом встановлено, що 02.08.2013 року відповідачу ОСОБА_2 особисто було вручено повідомлення про необхідність погасити борг та звільнити кімнату.

Відповідач ОСОБА_2 не в повному обсязі вносить плату за користування кімнатою та за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно з наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_2 по оплаті за найм приміщення та житлово-комунальним послугам, за період з серпня 2011 року по грудень 2013 року, становить 13 579 грн. 65 коп. (а.с. 14).

До теперішнього часу у добровільному порядку вищевказана заборгованість відповідачем не погашена.

За змістом ст. 6 Житлового кодексу України жилі будинки та жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків врегульовано главою 4 Житлового кодексу України.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 126, 127, 128, 128 Житлового кодексу України, Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03.06.1986 року з подальшими змінами та доповненнями, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. За змістом вказаний норм жила площа у гуртожитку надається особам, які перебувають підприємством у трудових правовідносинах.

Відповідно до п. 1 р. 1 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 року № 84, зареєстрованого в МЮУ 03.07.2015 року за № 778/27223 дія цього Положення поширюється на гуртожитки для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, інших громадян у період роботи або навчання.

Згідно з п. 1 р. 2 Положення про гуртожитки вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до ст. 129 Житлового кодексу Української РСР, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.

Відповідно до п. 18 Примірного положення про гуртожитки № 208 від 03.06.1986 року, громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов`язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Згідно з ч. 1 п. 38 Примірного положення про гуртожитки № 208 від 03.06.1986 року, встановлено, що громадяни, які проживають в приміщеннях, які перебувають в окремому користуванні, вносять плату за користування житловою площею та за комунальні послуги згідно ставок квартирної плати (тарифів), встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Судом встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_2 у трудових правовідносинах не перебувають, і не перебували, що підтверджується відповідною довідкою ТОВ «Соцсфера» від 10.01.2014 року (а.с. 29), докази того, що ОСОБА_2 вселилася в кімнату гуртожитку на підставі відповідного ордеру в матеріалах справи відсутні. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, є порушенням діючого законодавства.

За змістом указаних норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та на підставі договору оренди, є порушення діючого законодавства. Особи, визнані такими, що незаконно вселилися у житло підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. ст. 109, 116 Житлового кодексу України.

ТОВ «СоцСфера» неодноразово зверталось до ОСОБА_2 з пропозицією укласти договір найму спірного приміщення, а саме 03.01.2011 року, 12.06.2013 року, від підписання якого відповідач відмовилася, що підтверджується відповідними актами (а.с. 27, 28).

У зв?язку з чим, 01.08.2013 рок позивач направив ОСОБА_2 письмове повідомлення щодо заборгованості за проживання у кімнаті АДРЕСА_5 , а також повідомлення про те, що у зв`язку з не укладенням з позивачем договору найму житла, її подальше проживання у вказаній кімнаті є неможливим. Вказане повідомлення під розпис було особисто вручено ОСОБА_2 02.08.2013 року, заборгованість відповідачем до теперішнього часу не погашена (а.с. 15).

Відповідно до ст. 67 ЖК Української РСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Статтею 109 Житлового кодексу УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно зі ст. 116 Житлового кодексу України, осіб які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Права та обов`язки мешканців гуртожитків, як споживачів житлово-комунальних послуг регулюються законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 року, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 року, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 року, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг.

Проживання відповідача ОСОБА_2 в приміщенні, яке належить позивачу, без правових підстав, перешкоджає позивачу здійснювати право власності, при цьому, виселення відповідає загальним правомочностям власника майна і відповідає його праву вимагати усунення будь-яких порушень цього права.

У зв`язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 без жодних правових підстав за відсутності укладеного з позивачем договору найму, спеціального ордеру, незаконно проживає в гуртожитку, в трудових відносинах з позивачем не перебуває, плату за користування кімнатою та спожиті житлово-комунальні послуги не вносить, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо відповідача ОСОБА_2 ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами та не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

З приводу позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

На час розгляду справи, а саме з серпня 2010 року по теперішній час, відповідач ОСОБА_3 постійно, без реєстрації, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом фактичного проживання від 12.07.2019 року, складеного у складі комісії сусідів в кількості чотирьох чоловік та завіреного їхніми підписами(а.с. 64).

При цьому, ОСОБА_3 з 21.07.2009 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується ксерокопією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 59).

Жодного належного та допустимого доказу щодо факту проживання відповідача ОСОБА_3 у кімнаті № 717 чи будь-якій іншій кімнаті гуртожитку ТОВ «СоцСфера» за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не надано. Долучені акти від 03.01.2011 року та 12.06.2013 року містять лише інформацію про необхідність укладення договору. Акти щодо фактичного проживання відповідача в гуртожитку, в матеріалах справи відсутні. Інформації про те, що ОСОБА_3 відмовилася від підпису чи отримання повідомлення про наявність заборгованості і проживання без договору найму житла, в матеріалах справи, не міститься. Дане повідомлення було вручено та отримала тільки відповідач ОСОБА_2 02 серпня 2013 року.

Отже, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту проживання ОСОБА_3 у гуртожитку за період часу з 01.01.2011 (дати складання акту) до 19.12.2013 року (дати подання позовної заяви). Тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, так як судове рішення ухвалюється у повному обсязі на користь позивача, понесені ним і документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 109, 116, 128, 129 ЖК Української РСР, ст. ст. 319, 321, 391, 785, 810, 810 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СоцСфера» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, виселення без надання іншого житлового приміщення – задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , з кімнати АДРЕСА_5 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соцсфера» (м. Запоріжжя, вул. Барикадна, 39, код ЄДРПОУ 33836599, п/р НОМЕР_4 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість по оплаті за найм приміщення, житлово-комунальні послуги в розмірі 13 579 (тринадцять тисяч п`ятсот сімдесят дев?ять) грн. 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соцсфера» (м. Запоріжжя, вул. Барикадна, 39, код ЄДРПОУ 33836599, п/р НОМЕР_4 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев?ять) грн. 41 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 січня 2020 року.

Суддя

Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик