Вирок № 87530581, 12.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/2599/20

Провадження №1-кп/127/109/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

сторони обвинувачення: прокурора Трачук Т.Є.,

сторони захисту: адвоката Коваля С.Є., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.01.2020 р. за № 12020020030000005, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, інваліда ІІ групи, освіта середня спеціальна, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15 частиною першою статті 185, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.01.2020 р. близько 10:20 години зайшов до приміщення магазину «АТБ - Маркет», магазин «Продукти - 545», який розташований за адресою: проспект Юності, 51 в місті Вінниці. В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме: товарів із вказаного магазину.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, таємно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, взяв з торгових полиць наступні товари: три плитки шоколаду ТМ «Своя лінія» білий пористий, масою 65 г кожна, м`яка упаковка (власна торгова марка ТОВ «АТБ»), загальна вартість яких становить 41,70 грн., дві плитки чорного шоколаду «Simon Coll» вміст какао 85%, масою 85 г кожна, вартість яких становить 171,60 грн., три плитки чорного шоколаду ТМ «Корона» масою 85 г кожна, м`яка упаковка, вартість яких становить 58,29 грн., чотири плитки шоколаду ТМ «Своя лінія» молочний пористий, масою 65 г кожна, м`яка упаковка (власна торгова марка ТОВ «АТБ»), вартість яких становить 55,60 грн., три плитки шоколаду ТМ «Світоч десерт трюфель чорний» масою 90 г кожна, картонна упаковка, вартість яких становить 72,99 грн., одну пляшку молока згущеного незбираного з цукром ТМ «Ічня», жирність 8,5%, ПЕТ-пляшка, масою 0,9 кг, вартість якої становить 56,00 грн., десерт «Данісімо чорничний чізкейк двошаровий», жирність 60 %, в пластиковому стакані, масою 230 г, ТМ «Danone», вартість якого становить 28,90 грн., одну пляшку мінеральної води «Боржомі», скляна пляшка об`ємом 0,5 л., вартість якої згідно становить 26,20 грн., та всі вищезазначені продукти харчування поклав до корзини.

Після цього ОСОБА_1 направився до турнікету, що розташований при вході до магазину, однак, цей турнікет спрацьовує тільки на вхід до магазину.

Тому ОСОБА_1 поклав корзину з продуктами харчування на візки, що розташовані на вході до торгового залу, а сам направився до кас магазину. Пройшовши через одну з кас, ОСОБА_1 вийшов з приміщення магазину на вулицю без корзини. Бажаючи довести свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_1 через декілька секунд повернувся до приміщення магазину та підійшов до турнікету, біля якого на візках залишив корзину з продуктами харчування та забрав вищезазначену корзину, після чого направився до виходу з магазину.

Однак, довести свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1 не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками охорони супермаркету, внаслідок чого попереджено завдання ТОВ «АТБ-Маркет» матеріальної шкоди на суму 511,28 грн.

Крім того, ОСОБА_1 , 13.01.2020 р. близько 20:40 год. зайшов до приміщення магазину «Продукти - 1163», ТОВ «АТБ-Маркет», який розташований за адресою: вулиця Воїнів Інтернаціоналістів, 2 Г в місті Вінниці.

В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме: товарів із вказаного магазину.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, взяв з торгівельних полиць продукти харчування: один тетрапак нектару «Sandora» асортиментного ряду «Гранат» 0,95 л, вартість якого становить 29,45 грн., одну скляну банку розчинної сублімованої кави «Nescafe Gold» масою 190 г, вартість якої становить 203,38 грн., дві жерстяні банки пива «Seth & Riley’s Garage» зі смаком лимона міцністю 4,4%, ємкістю 0,5 л., вартість яких становить 43,52 грн., всі вищезазначені продукти харчування поклав до корзини та разом із викраденим майном, оминувши каси та не розрахувавшись за товар, вийшов із приміщення магазину та викраденим розпорядився на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_1 спричинив ТОВ «АТБ-Маркет» матеріального збитку на загальну суму 276,35 грн.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив злочини за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 560/561/20-21 від 29.01.2020 р., відповідно до якого загальна ринкова вартість наданих на дослідження об`єктів станом на 01.01.2020 р. складала 511,28 грн., при умові дотримання строків придатності та умов зберігання;

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 475-477/20-21 від 23.01.2020 р., відповідно до якого ринкова вартість об`єктів дослідження станом на 13.01.2020 р. при умові дотримання правил зберігання, строків придатності та наявності відповідної документації, складала 276,35 грн.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні даної обставини не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні покази.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд враховує положення пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі – ПК), згідно з яким у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2020 року складає 2102 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2020 році для кримінально-правової кваліфікації становить 1051 гривень.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі – КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_2 ознак кримінально караного діяння або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210,2 гривень. Як встановлено в судовому засіданні, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження на виконання вимог пункту 6 частини другої статті 242 КПК було проведено судово-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку якої вартість майна, яке намагався викрасти ОСОБА_1 становить 511,28 грн., а яке викрав - 276,35 гривень, тобто перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_1 за фактом вчинення інкримінованих йому злочинів охоплюються складом саме кримінально караної крадіжки.

Згідно з приміткою 1 до статті 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за фактом спроби заволодіння майном ТОВ «АТБ – Маркет», який мав місце 01.01.2020 р., охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, за ознаками закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку); за фактом заволодіння майном ТОВ «АТБ – Маркет», який мав місце 13.01.2020 р. – частиною другою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) Верховним Судом зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) Верховний Суд зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 в силу статті 89 КК є особою раніше не судимою, вчинив злочини середньої тяжкості, винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та надав суду чіткі і послідовні показання щодо обставин їх вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Також суд враховує, що ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, є інвалідом ІІ групи, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, з 08.07.2015 р. перебуває на диспансерному наркологічному обліку з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів та алкоголю.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді штрафу та позбавлення волі. Згідно з приписами частини першої статті 70 КК остаточне покарання обвинуваченому слід призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 . положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 р. (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже було зазначено судом, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав, у вчиненому розкаявся, відповідно до розписки наданої прокурором, викрадені речі повернуті їх власнику. Тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК.

Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також приймає до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тому з метою реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на ОСОБА_1 додаткові обов`язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. При цьому частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15 частиною першою статті 185, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:

- за частиною другою статті 15 частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

- за частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити ОСОБА_1 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази, а саме:

- продукти харчування ( три плитки шоколаду «Своя лінія» 65 г, білий пористий, дві плитки чорного шоколаду «Simon Coll» 85%, 85 г, три плитки чорного шоколаду «Корона» 85 г, чотири плитки шоколаду «Своя лінія» 65 г, молочний пористий, 65 г, три плитки шоколаду «Світоч десерт трюфель чорний» 90 г, одну пляшку незбираного згущеного молока з цукром «Ічня» 8,5%, 0,9 кг, один пластиковий стакан десерту «Даніссімо двошаровий чорничний чізкейк», 6 %, 230 г, одну пляшку мінеральної води «Боржомі» 0,5 л, які передані представнику магазину «Продукти – 545» ТОВ «АТБ – Маркет» - залишити останньому;

- два DVD-RW диск з відеозаписами із камер відеоспостереження, що знаходиться в матеріалах кримінального провадження – залишити у справі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1099 (одна тисяча дев`яносто дев`ять) гривень витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засуджений, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: