Рішення № 87530556, 11.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/876/18

Провадження 2/127/151/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю секретаря Максимчука Я.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на квартиру,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вінницької міської ради та ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру.

Позов мотивовано тим, що з 1969 року по 1992 рік позивач проходив дійсну військову службу у Збройних Силах СРСР, після закінчення проходження якої у м. Іркутськ отримав квартиру. За сімейними обставинами позивач вимушений був вирішити питання переїзду з м. Іркутськ до м. Вінниці. Так, в 1993 році через бюро обміну при Іркутській міській раді позивач здійснив обмін квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , належну на праві власності ОСОБА_7 . Після проведення усіх необхідних оформлень та отримання ордеру позивач із своєю родиною вселився у квартиру АДРЕСА_2 , де й проживає до сьогодні. З прийняттям Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» позивач вирішив внести відомості щодо належної йому на праві власності квартири до Державного реєстру, однак отримав відмову, оскільки, як йому стало відомо, після проведеного обміну реєстрацію квартири за попередньою власницею – ОСОБА_7 скасовано не було.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 22.01.2018 судом прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено провести у порядку загального позовного провадження. Також, даною ухвалою запропоновано відповідачам надати суду відзиви та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказане судове рішення, позовну заяву із доданими до неї документами відповідач отримав 24.01.2018.

16.02.2018 судом отримано відзив від відповідача – Вінницької міської ради із викладеними у ньому запереченнями щодо наведених позивачем обставин та підстав позову. Однак, даний відзив у порушення вимог п. 2 ч. 5, ч. 7 ст. 178 і ч. 1 ст. 191 ЦПК України наданий позивачем без документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи та із порушенням строку встановленого судом ухвалою від 22.01.2018. Будь-яких поважних причин порушення встановленого судом строку для надання відзиву суду не повідомлено. Клопотання про продовження процесуального строку встановленого судом від відповідача не надходило. При цьому судом враховано, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ухвалами суду від 20.02.2018 позовну заяву в частині вимог до ОСОБА_7 залишено без розгляду, витребувано з Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційну справу на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_2 та запропоновано учасникам справи надати заяви по суті та докази у строк, встановлений судом.

На виконання вимог вищевказаного судового рішення 14.03.2018 судом отримано витребувані докази.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Ухвалою суду від 14.03.2018 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , яким запропоновано надати письмові пояснення щодо позову та/або відзиву і докази, а також учасникам справи (крім третіх осіб) надати суду відповідь на пояснення третіх осіб у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 07.05.2018 вирішено звернутись із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду Російської Федераціїта зупинено провадження у справі до надходження відповіді від іноземного суду на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду та інших документів.

01.10.2018 ГТУЮ у Вінницькій області до суду повернуто судове доручення.

Ухвалою суду від 02.10.2018 провадження у справі поновлено і призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 22.11.2018 витребувано від Державного нотаріального архіву Вінницької області належним чином засвідчену копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , вирішено звернутись із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду Російської Федераціїта зупинено провадження у справі до надходження відповіді від іноземного суду на судове доручення про надання правової допомоги та залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника ОСОБА_7 .

На виконання вищевказаного судового рішення 08.02.2019 судом отримано повідомлення від Державного нотаріального архіву Вінницької області про те, що спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , не заводилась.

25.04.2019 ГТУЮ у Вінницькій області до суду повернуто судове доручення.

Ухвалою суду від 02.05.2019 провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_7 – ОСОБА_6 і призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 23.05.2019 вирішено звернутись із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду Російської Федераціїта зупинено провадження у справі до надходження відповіді від іноземного суду на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду та інших документів ОСОБА_6 .

23.12.2019 ГТУЮ у Вінницькій області до суду повернуто судове доручення.

Ухвалою суду від 20.01.2020 провадження у справі поновлено і призначено судове засідання.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволенню позову, оскільки вважає його безпідставним, зважаючи на наявність зареєстрованого права власності на спірне нерухоме майно за іншою особою.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Таким чином, треті особи не з`явились в судове засідання без поважних причин. Однак, від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 06.11.2018 судом отримано заяви про розгляд справи у їх відсутність. Крім того, у своїх заявах від 19.03.2018 та від 06.11.2018 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказали, що вони не заперечують щодо визнання права власності на спірну квартиру за позивачем.

Враховуючи вищевикладене, думку позивача, його представника, представника відповідача та положення ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив провести судове засідання у відсутність третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В 1993 році ОСОБА_1 звернувся із заявою про обмін жилої площі.

Із заяви вбачається, що ОСОБА_1 , який проживав в квартирі АДРЕСА_1 з 26.03.1993 на підставі ордеру № 666 виданого виконавчим комітетом Іркутської міської ради народних депутатів 26.03.1993, запропонував за згодою членів своєї сім`ї дану квартиру, у зв`язку із переїздом до іншого міста, на обмін. ОСОБА_1 висловив бажання провести обмін з громадянкою ОСОБА_7 , яка проживала в квартирі АДРЕСА_2 . (т. 1 а.с. 10)

Також із вищевказаної заяви вбачається, що 28.04.1993 рішенням житлової комісії міської ради, оформленим протоколом № 12, та 29.04.1993 Бюро обміну м. Іркутськ було дозволено ОСОБА_1 обмін жилої площі.

На час проведення обміну порядок обміну жилих приміщень установлювався законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом Української РСР та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до ст. 89 ЖК УРСР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Правила обміну жилих приміщень затверджувалися Радою Міністрів Української РСР.

Згідно із ст. 79 ЖК УРСР та п. 2 Правил обміну жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР № 31 від 31.01.1986 (надалі – Правила), чинними на час виникнення спірних правовідносин, наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду вправі за письмовою згодою членів сім`ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем у будинку зазначеного фонду або членом житлово-будівельного кооперативу.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про обмін жилої площі згода на обмін членів сім`ї, а саме його дружини – ОСОБА_4 , була отримана, про що свідчить її підпис в заяві.

В ході розгляду справи було досліджено матеріали інвентаризаційної справи № 41376 на спірний об`єкт нерухомого майна.

З вищевказаних матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 була членом кооперативу «Братськ» і повністю внесла в червні 1991 року за кооперативну квартиру АДРЕСА_2 пайовий внесок. 03.04.1992 ВМБТІ було видано ОСОБА_7 реєстраційне свідоцтво про право власності на дану квартиру на підставі довідки № 60 УЖБК № 2 від 18.02.1992.

Згідно із ст. 143 ЖК УРСР та п. 3 Порядку, чинними на час виникнення спірних правовідносин, член житлово-будівельного кооперативу вправі за письмовою згодою членів сім`ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з наймачем жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи з іншим членом житлово-будівельного кооперативу за умови прийому до членів кооперативу особи, яка вселяється у зв`язку з обміном у будинок житлово-будівельного кооперативу.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 18.05.1993 № 319 ОСОБА_7 (одинока особа) виключено з членів кооперативу «Братськ». (т. 1 а.с. 16-18)

На виконання вищевказаного положення, ОСОБА_1 було включено до членів кооперативу «Братськ», про свідчить довідка № 103, видана МКП «ЖЕК № 6» 13.12.2016. (т. 1 а.с. 11)

Як вбачається із архівної довідки № Л-18-59543/1-18, виданої Департаментом міського господарства Вінницької міської ради 02.08.2016, та рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 18.05.1993 № 319, ОСОБА_7 надано дозвіл на обмін квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 , який проживає в квартирі АДРЕСА_1 і прийнято ОСОБА_1 до членів кооперативу «Братськ». (т. 1 а.с. 14, 16-18)

Відповідно до п. 52 Примірного Статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів № 186 від 30.04.1985, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, член житлово-будівельного кооперативу, виключений з кооперативу, втрачає право користування квартирою в будинку кооперативу.

Згідно із ст. 83 ЖК УРСРта п. 38 Примірного Статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів № 186 від 30.04.1985, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів (ч. 1 ст. 58).

Відповідно до п. 13 Порядку згода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів (додаток № 2), які видаються виконавчими комітетами міських, районних у місті, селищних, сільських Рад народних депутатів за місцем оформлення обміну жилими приміщеннями.

14.05.1993 ОСОБА_7 виконавчим комітетом Іркутської міської ради народних депутатів було видано ордер № 1148 на вселення в порядку обміну з громадянином ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 . (т. 2 а.с. 167)

07.06.1993 ОСОБА_1 виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів було видано ордер на право заняття ним та членами його сім`ї в порядку обміну жилого приміщення жилою площею 38, 4 кв.м. - квартири АДРЕСА_2 . (т. 1 а.с. 9)

Таким чином, угода про обмін жилими приміщеннями між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 набрала чинності з моменту одержання ними вищевказаних ордерів.

10.06.1993 ОСОБА_7 звернулась до адміністрації Жовтневого району м. Іркутськ із заявою про передачу їй в особисту власність квартири АДРЕСА_1 , яку вона займає. (т. 2 а.с. 169)

16.06.1993 між адміністрацією Жовтневого району м. Іркутськ та ОСОБА_7 було укладено договір про передачу і продаж квартир у власність громадян № 6429, згідно якого ОСОБА_7 було передано в особисту власність квартиру АДРЕСА_1 . (т. 2 а.с. 174-175, 187)

06.07.1993 ОСОБА_7 уклала договір про обмін квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , який було посвідчено державним нотаріусом 5 Іркутської державної нотаріальної контори. Із даного договору вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_7 на підставі договору про передачу і продаж квартир у власність, зареєстрованого в БТІ м. Іркутськ 17.06.1993 за № 2322, в адміністрації Жовтневого району м. Іркутськ 07.06.1993, довідки БТІ м. Іркутськ від 25.05.1993 за № 1345. (т. 2 а.с. 71)

11.06.1993 позивач та члени його сім`ї: дружина – ОСОБА_4 і дочка ОСОБА_8 були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 . На ім`я ОСОБА_1 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . (т. 1 а.с. 8, 15)

Судом встановлено, що позивач до сьогодні проживає в спірній квартирі.

Також судом встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Іркутськ. ОСОБА_7 06.07.1993 було складено заповіт, яким квартиру АДРЕСА_3 , вона заповіла своїй дочці – ОСОБА_6 , яка після смерті матері отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на дане майно. (т. 2 а.с. 64-73)

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що після набрання чинності угоди про обмін жилими приміщеннями сторони не відмовились від обміну.

Оскільки в основу обміну жилих приміщень покладено угоду, що за своєю юридичною природою є різновидом цивільної угоди, яка має юридичну силу після отримання ордерів, до неї застосовуються всі правила цивільного законодавства про умови дійсності угод відповідно до Цивільного кодексу.

Угоди - це вольові та правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків. В угоді виявляється воля її учасників. Суть угоди — зовнішній вияв волі, тобто волевиявлення сторін.

Судом прийнято до уваги, що положення цивільного законодавства презюмують правомірність правочину.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 128 ЦК Української РСР в редакції від 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно із ст. 100 цього Кодексу в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Також, відповідно до ст. 112 цього Кодексу майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

В ході розгляду справи судом встановлено, що спірне нерухоме майно було набуте під час перебування ОСОБА_1 із ОСОБА_4 у шлюбі. (т. 1 а.с. 109)

Згідно ст. 22 КпШС України, ст. 16 Закону України «Про власність», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, визначено, що даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, враховуючи те, що права на нерухоме майно продовжували існувати після 01.01.2004, до даних правовідносин підлягають застосуванню норми чинного ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався, дане спірне майно не було предметом поділу, а ОСОБА_4 – дружина позивача письмово повідомила суд про те, що вона не заперечує щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно за її чоловіком - ОСОБА_1 . При цьому судом враховано, що у відповідності до ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; особа може відмовитися від свого майнового права. Судом не встановлено недобросовісного або нерозумного здійснення ОСОБА_4 свого права, її дії не порушують права інших осіб, а тому суд вважає, що її поведінка є добросовісною та розумною.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю ? це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 09.01.2018, інформація щодо спірного нерухомого майна в реєстрах відсутня. (т. 1 а.с. 24)

22.02.2017 виконавчим комітетом Вінницької міської ради було повідомлено позивачу про відсутність правових підстав для реєстрації за ним права власності на спірну квартиру, у зв`язку із наявністю інформації про реєстрацію права власності на дане майно за іншою особою. (т. 1 а.с. 19)

Проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно означає, що держава визнала за суб`єктом наявність його прав на об`єкт нерухомості. Коли визнано існування права, то для зацікавлених осіб значення має не сам факт реєстрації, а власне наявність права, що й породжує певні юридичні наслідки.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача в судовому засіданні, дослідивши докази, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи клопотання позивача про залишення за ним понесених витрат, суд вважає за можливе залишити такі витрати за позивачем.

Доказів понесення іншими учасниками справи судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 58, 79, 83, 89, 143 ЖК УРСР (в редакції від 01.01.1993), Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР № 31 від 31.01.1986, Законом України «Про власність» (в редакції від 03.02.1993 і 04.06.1993), ст.ст. 100, 112, 128 ЦК УРСР (в редакції від 1963 року), ст.ст. 12, 15, 16, 316, 317, 321, 328, ч. 1 і ч. 2ст. 325, ч. 3 ст. 368, ст. 392, п. 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду або через Вінницький міський суд Вінницької області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 місце проживання: АДРЕСА_4 .

Вінницька міська рада, ЄДРПОУ 25512617, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 59.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Рішення суду складено 12.02.2020.

Суддя: