Рішення № 87529579, 11.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/34699/19

Провадження № 2-а/127/613/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до заступника директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради Сивенюка Івана Миколайовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до заступника директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради Сивенюка Івана Миколайовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення та просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення №1/36-03-05 від 05.02.2018р. про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 26 430,00грн. за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 2 пункту 1 частини 6 статті 2 ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності», що винесена заступником директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради Сивенюком І.М., закрити справу про адміністративне правопорушення.

Ухвалою суду від 24.01.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала за обставин викладених в ньому, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 05.02.2018року заступником директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради Сивенюк І.М. винесена постанова №1/36-03-05 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Згідно якої ФОП ОСОБА_1 не виконав вимогу припису №58, щодо нежитлового приміщення площею 22,9 кв.м. по АДРЕСА_1 ( к. 101, 102) м АДРЕСА_2 , а саме не привів об`єкт містобудування до вимог чинного законодавства та не зупинив експлуатацію кафетерію «Бразерз» по вул. Соборна, 52 (к. 101,102) у м. Вінниця, чим порушив підпункт «а» пункту 3 ч. 3 ст. 41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Даною постановою ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 2 п. 1 ч.6 ст. 2 ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у сумі 26 430,00грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 32 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на об`єктах самочинного будівництва клас наслідків таких об`єктів визначається самостійно відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю або із залученням експертної організації чи експерта, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

29.06.2017р. департаментом архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради винесена постанова №4/36-03-05, якою встановлено, що нежитлове приміщення площею 22,9 кв.м. по вул. Соборній, 52 експлуатується як кафетерій «Бразерс» з влаштуванням миєчної ванної, що підключена до центральних мереж водогону та каналізації (відповідно акту № б/н санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта кав`ярня ФОП ОСОБА_1 . АДРЕСА_1 , від 29.04.2017, без відповідного документу про прийняття в експлуатацію, чим порушено п. 8 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому позивача даною постановою визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 2 пунктом 4 частиною 2 статті 2 ЗУ «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у сумі 60 624 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019року по справі №127/23773/17, визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту архітектурно – будівельного контролю ВМР №4/36-03-05 від 29.06.2017року про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності в сумі 60 624грн.

Даною постановою суду встановлено, що висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 27.09.2018 №5179/18-21 встановлено, що об`єкт дослідження нежитлове приміщення № 2 (торгівельна зала), розташована в будівлі позначеної на платі БТІ літ. «Б», по вул. Соборна АДРЕСА_2 , належить до класу наслідків (відповідальності) СС1, а також, що будівельні роботи проведенні в приміщенні №2, з переобладнанням без втручання в несучі та огороджуючі конструкції будівлі літ. «Б», внаслідок яких приміщення №2 (торгівельна зала) фактично використовується під «кав`ярню», відносяться до ремонтних робіт по технічному переоснащенню.

Отже, зазначеним висновком спростовується твердження відповідача (яке стало підставою для прийняття оскаржуваного судового рішення) про присвоєння нежитловому приміщенню площею 22,9 кв. м. по вул АДРЕСА_1 , 52 в м. Вінниці класу наслідків об`єкта будівництва як середній (СС2), оскільки кваліфікованою установою (Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України) встановлено приналежність його до класу наслідків (відповідальності) СС1.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

Аналогічно у цій справі відсутність послідовності з боку органів влади при зміні обсягу та самого характеру мораторію, а також створена ним невизначеність, є важливими факторами при оцінці Судом пропорційності оскаржуваної ситуації (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), № 31443/96, пункт 151).

Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, тобто дотримання при його постановленні норм процесуального права.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Враховуючи вище викладене та те, що відповідач приймаючи постанову № 1/36-03-05 від 05.02.2018р. про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності з накладенням штрафу в сумі 26430,00 грн. діяв всупереч законодавства в сфері містобудівної діяльності та з порушенням принципів задекларованих у Конвенції, щодо вільного володіння своїм майном, а тому з урахуванням принципу "належного урядування", оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 19, 72, 77, 139, 286 КАС України, ст. ст. 7, 276, 287, 288, 289 КУпАП, суд –

Вирішив:

Позов задовольнити.

Постанову заступника директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради №1/36-03-05 від 05.02.2018року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене абзацом 2 пункту 1 частини 6 статті 2 ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності», про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 26 430,00грн. – скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене абзацом 2 пункту 1 частини 6 статті 2 ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» відносно ОСОБА_1 – закрити.

Судовий збір компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 .

Заступник директора департаменту архітектурно – будівельного контролю Вінницької міської ради Сивенюк Іван Миколайович, м. Вінниця, вул. Театральна, 29, код ЄДРПОУ 41042555.

Суддя: