Рішення № 87522214, 06.02.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Чернігів

справа № 927/955/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.

Позивач: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

Відповідач: Комунальне підприємство «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 32863684, вул. Садова, 104, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

Предмет спору: про стягнення 7 732 435,76 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Старчик А. В., довіреність № 14-195 від 17.05.2019, адвокат;

від відповідача: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради Чернігівської області, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 7 732 435,76 грн, з яких 5 729 653,51 грн основного боргу, 592 772,54 грн пені, 425341,81 грн – 3% річних та 984 667,90 грн інфляційних втрат.

Дії суду, пов’язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 27.11.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24.12.2019 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

У встановлений судом строк відповідач надіслав до суду та позивачу відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 24.12.2019 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

За приписами ч. 1 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, підготовче засідання 24.12.2019 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У підготовчому засіданні 24.12.2019 суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 24.12.2019 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.01.2020 о 12:00.

Ухвалою суду від 24.12.2019 викликано у судове засідання з розгляду по суті 14.01.2020 учасників справи.

До початку судового засідання з розгляду справи по суті від відповідача електронною поштою надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5 268 819,56 грн у зв’язку зі сплатою заборгованості у цьому розмірі. До заяви відповідач додав копію картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718 від 05.09.2017 за 2 півріччя 2019 року. Надіслана відповідачем заява не підписана електронним цифровим підписом (далі – ЕЦП).

Також до початку судового засідання 14.01.2020 до суду від відповідача надійшов оригінал вказаної заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5 268 819,56 грн, до якої додано копію картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718 від 05.09.2017 за 2 півріччя 2019 року.

Відповідач у судове засідання з розгляду справи по суті 14.01.2020 не з’явився. Ухвала суду про виклик від 14.01.2020, направлена на юридичну адресу відповідача повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв’язку «інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення».

10.01.2020 суд повторно направив копію ухвали про виклик від 14.01.2020 на юридичну адресу КП «Прилукитепловодопостачання», а також направив копію цієї ухвали на електронну адресу відповідача – yurist.tam@ukr.net, вказану ним у поданій заяві про закриття провадження у справі.

Суд зробив витяг з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400046856165, тобто ухвали суду від 14.01.2020, направленої на адресу відповідача. Останній запис щодо вказаного поштового відправлення датується 11.01.2020 про знаходження відправлення у точці видачі/доставки.

Підтвердження про отримання відповідачем ухвали суду від 14.01.2020 електронною поштою до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Приписами ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Оскільки надіслана відповідачем електронною поштою заява про закриття провадження у справі не містить підпису ЕЦП, отже не може вважатись оригіналом електронного документа, а тому суд у підготовчому засіданні 14.01.2020 не прийняв її до розгляду.

До оригіналу вказаної заяви не додано доказів направлення її та доданих до неї документів позивачу.

У зв’язку з необхідністю з’ясувати розмір сплачених відповідачем коштів, представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи по суті.

Враховуючи відсутність у суду відомостей щодо належного повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, а також клопотання представника позивача, суд у судовому засіданні 14.01.2020 постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті до 21.01.2020 до 12:00.

Ухвалою суду від 14.01.2020 повідомлено відповідача про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті, призначеного на 21.01.2020.

До початку судового засідання з розгляду справи по суті від відповідача електронною поштою надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5680310,13 грн у зв’язку зі сплатою заборгованості у цьому розмірі. До заяви відповідач додав копію картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за січень 2020 року. Надіслана відповідачем заява не підписана електронним цифровим підписом (далі – ЕЦП).

Також до початку судового засідання 21.01.2020 до суду від відповідача надійшов оригінал вказаної заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5680310,13 грн, до якої додано копію картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за січень 2020 року.

До оригіналу заяви не додано доказів направлення її та доданих до неї документів позивачу.

Відповідач у судове засідання з розгляду справи по суті 21.01.2020 не з’явився.

Відповідно до витягу з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 140004708330, тобто ухвали суду від 21.01.2020, направленої на адресу відповідача, останні записи щодо вказаного поштового відправлення датуються 20.01.2020 про повернення за зворотною адресою: інші причини та про надходження на сортувальний центр.

До початку судового засідання від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв’язку з необхідністю з’ясувати дійсний розмір погашеної відповідачем заборгованості.

У судовому засіданні 21.01.2020 суд не прийняв до розгляду заяву відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 5 680 310,13 грн, надіслану електронною поштою, оскільки вона не підписана електронним цифровим підписом.

У судовому засіданні 21.01.2020 суд задовольнив клопотання представника позивача та постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті до 06.02.2020 до 10:00.

Ухвалою суду від 21.01.2020 викликано учасників справи у судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 06.02.2020.

24.01.2020 суд постановив окрему ухвалу у зв’язку з порушенням АТ «Укрпошта» чинного законодавства України щодо вручення рекомендованих поштових відправлень з позначкою «Судова повістка».

До початку судового засідання з розгляду справи по суті від відповідача електронною поштою надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5 729 653,51 грн у зв’язку зі сплатою основного боргу у повному обсязі. До заяви відповідач додав копію картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за 17.01.2020-31.01.2020. Надіслана відповідачем заява не підписана електронним цифровим підписом (далі – ЕЦП).

Також до початку судового засідання 06.02.2020 до суду від відповідача надійшов оригінал вказаної заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення з КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради основного боргу у розмірі 5 729 653,51 грн, до якої додано картку рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за 17.01.2020-31.01.2020.

До оригіналу заяви не додано доказів направлення її та доданих до неї документів позивачу.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2020 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2020 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У судовому засіданні 06.02.2020 суд не прийняв до розгляду заяву відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 5 729 653,51 грн, надіслану електронною поштою, оскільки вона не підписана електронним цифровим підписом.

Представник позивача у судовому засіданні підтвердив факт сплати відповідачем суму основної заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 5 729 653,51 грн та зазначив, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі та додані до них документи позивач не отримував.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Такий обов’язок особи направлений, насамперед, на забезпечення процесуальних прав інших учасників з метою надання їм можливості завчасно підготуватись та надати свої аргументи і заперечення як щодо обставин справи, на підтвердження яких і надаються певні докази, так і щодо оцінки таких доказів безпосередньо.

Недотримання такого порядку ставить іншого учасника у завідомо невигідне становище і порушує принцип “справедливої рівноваги між сторонами”.

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору поданих доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.

У свою чергу, прийняття судом до розгляду доказів, які не направлені іншим учасникам справи без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує наведені норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До заяв відповідача про закриття провадження додані копії картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за 2 півріччя 2019 року; за січень 2020 року та картку рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017 за 17.01.2020-31.01.2020, проте доказів направлення цих доказів позивачу суду не надав

Як встановив суд, вказані картки рахунку є внутрішнім документом відповідача та відсутні у позивача, обсяг цих доказів не є надмірним, вони подані до суду не в електронній формі та не є публічно доступними.

У судовому засіданні 06.02.2020 суд долучив до матеріалів справи подані відповідачем заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу та додані до них картки рахунку щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017, однак не бере ці докази до уваги у зв’язку з порушенням відповідачем вимог ч. 9 ст. 80 ГПК України, а відтак спір вирішується без їх урахування.

У судовому засіданні 06.02.2020 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором постачання природного газу № 5025/1718-ТЕ-39 від 05.09.2017.

У відзиві на позов відповідач просить зменшити заявлену позивачем до стягнення пеню до 10%, а саме до 59277,24 грн.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені, відповідач посилається на існування у населення значної заборгованості з оплати за отриману теплову енергію; збитковість підприємства; існування різниці у тарифах, яка не компенсується відповідачу; неспірозмірність заявленого розміру пені з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання.

Відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – Постачальник) та Комунальним підприємством «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради (далі – Споживач) укладено договір постачання природного газу №5025/1718-ТЕ-39 (Договір) (т. 1 а.с. 13-22).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 змінено тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (т. 2 а.с. 65).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов’язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов’язується оплатити його на умовах цього Договору.

У п. 2.1 Договору та Додаткових угодах №2 від 03.04.2018, № 3 від 06.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 05.09.2018 до Договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені, а саме: Постачальник передає Споживачу з 01.10.2017 по 30.09.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 9615 тис. куб. м, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): жовтень – 700, листопад 1300, грудень – 1600, січень – 1900, лютий – 1550, березень – 1300, квітень – 400, травень – 225, червень – 180, липень – 180, серпень – 140, вересень – 140.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання–передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 5 930,40 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Cпоживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору, яка діє з 01.01.2018, п. 6.1 Договору викладено у такій редакції: сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання Споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунку за цим договором.

У п. 8.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Згідно з п. 8.2 Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведених Споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору п. 8.2 Договору викладено у такій редакції: у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведених Споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

У п. 8.3 Договору сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє Споживача від обов’язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору п. 8.3 Договору викладено у такій редакції: сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання Споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не звільняє Споживача від обов’язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років (п. 10.3 Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору з урахуванням Додаткових угод № 2 від 03.04.2018, № 3 від 06.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 05.09.2018 до Договору).

На виконання умов Договору позивач у жовтні 2017 року – вересні 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 52 139 554,91 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2017 на суму 3 519 081,56 грн (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 на суму 7 420 893,36 грн (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 на суму 7 850 189,09 грн (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 на суму 10 414 411,02 грн (за січень 2018 року), від 28.02.2018 на суму 9 218 949,13 грн (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 на суму 9 215 954,28 грн (за березень 2018 року), від 30.04.2018 на суму 1 433 763,16 грн (за квітень 2018 року), від 31.05.2018 на суму 851 813,00 грн (за травень 2018 року), від 30.06.2018 на суму 517 522,28 грн (за червень 2018 року), від 31.07.2018 на суму 581 007,22 грн (за липень 2018 року), від 31.08.2018 на суму 574 086,44 грн (за серпень 2018 року), від 30.09.2018 на суму 541 884,37 грн (за вересень 2018 року) (т. 1 а.с. 42-53).

Відповідно до умов п. 6.1 Договору відповідач за поставлений природний газ у жовтні 2017 року повинен був розрахуватись з позивачем до 27.11.2017, у листопаді 2017 року – до 26.12.2017, у грудні 2017 року – до 25.01.2018, у січні 2018 року – до 26.02.2018, у лютому 2018 року – до 26.03.2018, у березні 2018 року – до 25.04.2018, у квітні 2018 року – до 25.05.2018, у травні 2018 року – 25.06.2018, у червні 2018 року – 25.07.2018, у липні 2018 року – до 27.08.2018, у серпні 2018 року – до 25.09.2018, у вересні 2018 року – до 25.10.2018.

07.11.2017 відповідно до Постанови КМУ №20 від 11.01.2005 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі – Сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Сторона 2), Комунальним підприємством «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради Чернігівської області (далі – Сторона 3) та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (далі – Сторона остання) підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3828 (далі – Спільне протокольне рішення), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до Постанови КМУ №20 від 11.01.2005 (т. 2 а.с. 73-75).

Згідно зі Спільним протокольним рішенням Державна казначейська служба України перераховує кошти у розмірі 343 543,89 грн Стороні 1, яка перераховує на рахунок Сторони 2 кошти у розмірі 343 543,89 грн із призначенням платежу “за теплопостачання за жовтень 2017 року”. У подальшому ці кошти через Сторону 3 перераховуються Стороні останній – НАК “Нафтогаз України”, яка перераховує кошти у розмірі 343 543,89 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідач частково розрахувався за отриманий у жовтні 2017 року – вересні 2018 року природний газ на загальну суму 46 409 901,40 грн, з яких 35 126 116,36 грн були перераховані відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та № 256 від 04.03.2002, а саме: 20.12.2017 – 343 543,89 грн (на підставі Спільного протокольного рішення), 26.12.2017 – 4 521 480,64 грн, 28.02.2018 – 4 715 860,61 грн, 26.03.2018 - 2 049 250,00 грн, 25.04.2018 – 13 386 100,00 грн, 24.05.2018 – 2 279 662,61 грн, 27.06.2018 – 324 194,46 грн, 26.07.2018 – 446 755,34 грн, 28.08.2018 – 416 725,00 грн, 26.09.2018 – 422 325,50 грн, 25.10.2018 – 316 018,31 грн, 27.11.2018 – 700 000,00 грн, 26.12.2018 – 1 200 000,00 грн, 28.01.2019 – 4 004 200,00 грн.

На підтвердження здійснення відповідачем часткової оплати позивач надав копії виписок АТ «Ощадбанк» та Державної казначейської служби, м. Київ з рахунків (т. 1 а.с. 57-251, т. 2 а.с. 1-64).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором на момент подання позову до суду становила 5 729 653,51 грн.

Як зазначив відповідач у поданих ним заявах про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, після відкриття провадження у справі він сплатив позивачу заявлену до стягнення суму основної заборгованості за отриманий природний газ у розмірі 5 729 653,51 грн.

У судовому засіданні представник позивача визнав вказану обставину щодо сплати відповідачем суму основної заборгованості у розмірі 5 729 653,51 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Оскільки учасники справи визнають сплату відповідачем суму основної заборгованості у розмірі 5 729 653,51 грн, ця обставина не підлягає доказуванню.

Суд визнає обставини щодо постачання позивачем природного газу відповідачу на загальну суму 52 139 554,91 грн та сплату відповідачем коштів за отриманий газ у розмірі 52 139 554,91 грн, з яких 5 729 653,51 грн після відкриття провадження у справі, встановленими.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за Договором, щодо якої виник спір.

Оскільки предмет спору в частині стягнення з відповідача 5 729 653,51 грн заборгованості, у зв’язку з її оплатою відповідачем, припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого за Договором у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, позивач нарахував та заявив до стягнення 592 772,54 грн пені за період з 28.11.2017 по 25.04.2019, 425 341,81 грн – 3% річних за період з 28.11.2017 по 30.05.2019 та 984 667,90 грн інфляційних втрат за січень 2018 року по квітень 2019 року.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як встановив суд, сторони у п. 8.2 Договору погодили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних (а з 01.01.2018 – у розмірі 15,3% річних), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявленої позивачем до стягнення пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування, оскільки позивач невірно визначив період розрахунку пені, яка нарахована за зобов’язаннями листопада 2017 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи умови Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ відповідач повинен був здійснювати до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів» 25 грудня, починаючи з 2017 року, є святковим днем, тому останнім днем розрахунку за отриманий відповідачем у листопаді 2017 року природний газ є 26.12.2017, а відтак нарахування пені за вказані зобов’язання повинно здійснюватися з 27.12.2017.

Однак позивач не врахував цього та здійснив нарахування пені за зобов’язаннями листопада 2017 року, починаючи з 26.12.2017 по 21.02.2018.

Розмір пені, нарахованої за зобов’язаннями листопада 2017 року, за перерахунком суду за період з 27.12.2017 по 21.02.2018 становить 38 952,20 грн.

Загальний розмір перерахованої судом пені, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 591 469,79 грн.

Разом з тим, відповідач просить зменшити розмір пені до 10%.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені відповідач послався, зокрема, на:

- існування у населення значної заборгованості з оплати за отриману теплову енергію, яка станом на 10.12.2019 становить 27184,0 тис. грн;

- збитковість підприємства. Станом на 30.09.2019 збитки відповідача склали 892,0 тис. грн;

- заборгованість держави щодо компенсації різниці у тарифах, розмір якої становить 27 278,4 тис. грн;

- сплату більшої частини заборгованості;

- неспірозмірність заявленого розміру пені з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання.

До відзиву на позов відповідач додав копію балансу (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2019, копію листа Головного управління Держсанепідслужби у Чернігівській області від 16.09.2013 №1138, копію листа Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 13.09.2013 №05-06/2584, інформацію про заборгованість відповідача станом на 10.12.2019, копію додаткового договору №1 від 28.01.2016 до Договору банківського рахунку №315899/2 (у національній валюті) від 01.09.2014.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки вважає його необґрунтованим.

За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

На підтвердження тяжкого фінансового стану відповідач надав баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2019 та інформацію щодо дебіторської та кредиторської заборгованості, а також заборгованості в різниці в тарифах станом на 10.12.2019, тобто за період, за який позивачем не нараховувалась пеня і який не є предметом розгляду у даній справі.

Доказів, які підтверджують збиткову господарську діяльність відповідача і реальну неможливість здійснення оплати за поставлений позивачем природний газ у спірний період, відповідач суду не надав.

Також слід зазначити, що інформація щодо дебіторської та кредиторської заборгованості, а також заборгованості в різниці в тарифах станом на 10.12.2019 надана відповідачем односторонньо та не підтверджена відповідними доказами.

Надані відповідачем листи Головного управління Держсанепідслужби у Чернігівській області від 16.09.2013 №1138 та Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 13.09.2013 №05-06/2584 датовані 2013 роком та також не відносяться до періоду, у якому здійснювалось постачання природного газу та періоду, за який нарахована пеня за прострочку оплати.

Відповідач також не надав суду доказів та не довів, що заявлена до стягнення сума пені 592 772,54 грн є надмірно великою у порівнянні зі збитками кредитора, виходячи із загальної суми поставки за договором – 52 139 554,91 грн.

Отже, надані відповідачем докази не можуть беззаперечно свідчити про вкрай тяжкий фінансовий стан у спірний період та про відсутність вини у відповідача щодо проведення своєчасних розрахунків з позивачем.

Так, відповідачем не надано доказів об’єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості у примусовому порядку; оскарження неправомірної бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо своєчасного визначення нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу.

Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 (далі - Порядок), щодо обмеження його права на розпорядження коштами, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та проведення оплат з такого рахунку, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов'язання сторін щодо здійснення належної оплати за договором.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.

За наведених обставин, суд вважає необґрунтованим та непідтвердженим належними доказами клопотання відповідача про зменшення пені до 10%, а відтак у задоволенні цього клопотання відповідача необхідно відмовити.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 3% річних нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до постанов КМУ №20 від 11.01.2005 та №256 від 04.03.2002.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з положеннями ч. 1-3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Наведене регулювання визначалось, зокрема, Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 №20 (далі - Порядок №20), чинного до 01.01.2018.

З аналізу змісту Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Відповідно до п. 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку № 20).

Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 3 серпня 2015 року № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 493 цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку № 20.

Згідно з п. 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.

Усі учасники розрахунків зобов`язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів з дня отримання таких спільних протокольних рішень (п. 1.5 Порядку № 493).

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Згідно з п. 2.3 Порядку № 493 відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Казначейству та відповідним головним управлінням Казначейства в областях, місті Києві (далі - головні управління Казначейства) у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння, або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про житло-комунальні послуги» виконавець послуг має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 БК України).

Згідно з підпунктом «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 БК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.5 Порядку № 493 не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення. Виділення коштів здійснюється лише за наявності платіжних доручень, наданих усіма учасниками розрахунків до Казначейства та органів Казначейства.

Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення до 01.01.2018 фактично регулювалось безпосередньо порядками № 20, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

Державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Відповідно до Порядку №20 07.11.2017 за участю як позивача, так і відповідача було підписано Спільне протокольне рішення.

Підписання Спільного протокольного рішення свідчить, що сторони даного спору фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за послуги з постачання природного газу та погодились, що оплата за поставлений природний газ згідно з Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі Спільного протокольного рішення.

На підставі Спільного протокольного рішення 20.12.2017 позивачу було перераховано кошти у розмірі 343 543,89 грн.

З 01.01.2018 до 01.01.2020 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256).

Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку № 256.

Згідно з пунктами 2-4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Поняття та функціонал розпорядників бюджетних коштів визначений підпунктом 47 ст. 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов’язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.

З огляду на викладене вище, саме на розпорядників коштів місцевих бюджетів покладено обов`язок щодо здійснення розрахунків, у тому числі і з постачальниками природного газу, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно з абзацом 1 пункту 8-1 Порядку № 256 кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються безпосередньо Порядком № 256.

Відповідно до Порядку №256 позивачу за поставлений природний газ за Договором були перераховані кошти у розмірі 34 782 572,47 грн.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Тобто держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.

Аналогічні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18.

Судом встановлено, що розрахунок між сторонами частково проводився в порядку, визначеному постановами Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та № 256 від 04.03.2002, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та субсидій населенню, тобто в іншому порядку, ніж той, що був передбачений сторонами у договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, у тому числі за його транспортування, визначаються саме нормами наведеної постанови.

Саме такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18.

У п. 8.3 Договору, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до Договору, сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, підписання сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписання Споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.03.2002 № 256 не звільняє Споживача від обов’язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Проте свобода договору не може мати абсолютний характер, законом можуть передбачені певні обмеження свободи договору, в тому числі і свободи сторін щодо визначення умов договору.

З аналізу вказаних положень вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів та полягає в автоматичному перерахуванні головним розпорядником коштів місцевого бюджету, яким не є відповідач, грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Таким чином, позивач не довів порушення саме відповідачем строків здійснення розрахунків з позивачем згідно з Порядками №20 та №256, що унеможливлює застосування до останнього наслідків неналежного виконання зобов`язань в частині своєчасного відшкодування позивачу вартості спожитого природного газу споживачам, яким призначено субсидії, у вигляді нарахування 3 % річних.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18.

Враховуючи те, що КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради вже не є боржником за зобов’язаннями щодо сплати коштів у розмірі 35 126 116,36 грн (які взяла на себе держава відповідно до Порядків №20 та №256), тому і не може вважатись суб’єктом, до якого застосовується відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Суд також керуюється однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

У випадку позбавлення КП «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради майна (грошових коштів) лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку держави як боржника у спірних грошових зобов’язаннях, а не відповідача як сторони відповідного правочину, буде мати місце непропорційне втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбудеться порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних на суми коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ №20 від 11.01.2005 та №256 від 04.03.2002, а відтак позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних на такі суми.

Також позивач невірно визначив період розрахунку 3% річних, які нараховані за зобов’язаннями листопада 2017 року, з аналогічних підстав, які зазначені щодо нарахування пені. Нарахування пені за вказані зобов’язання повинно здійснюватися з 27.12.2017.

За перерахунком суду розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, становить: за зобов’язаннями жовтня 2017 року – 3514,11 грн, листопада 2017 року – 7552,38 грн, грудня 2017 року – 7478,66 грн, січня 2018 року – 9871,29 грн, лютого 2018 року – 970,58 грн, березня 2018 року – 40 424,45 грн, квітня 2018 року – 43 602,11 грн, травня 2018 року – 23 734,08 грн, червня 2018 року – 13 143,65 грн, липня 2018 року – 13 180,11 грн, серпня 2018 року - 11654,74 грн, вересня 2018 року - 9664,84 грн. Усього розмір 3% річних становить 184 791,01 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 184 791,01 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні втрати нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до постанов КМУ №20 від 11.01.2005 та № 256 від 04.03.2002.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач неправомірно здійснив інфляційні нарахування на кошти, отримані відповідно до постанов КМУ №20 від 11.01.2005 та № 256 від 04.03.2002, оцінку чого суд вже надавав у цьому рішенні щодо нарахування 3% річних.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить: за зобов’язаннями листопада 2017 року – 11 218,40 грн, за зобов’язаннями грудня 2017 року - 8535,96 грн, січня 2018 року – 21 096,48 грн, лютого 2018 року – 0 грн, березня 2018 року – 108 245,76 грн, квітня 2018 року – 126 221,28 грн, травня 2018 року – 74 989,32 грн, червня 2018 року – 49 529,41 грн, липня 2018 року – 55 605,23 грн, серпня 2018 року – 43214,17 грн, вересня 2018 року – 31 050,28 грн. Усього розмір інфляційних втрат становить 529 706,28 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 529 706,28 грн.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з’ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки суд закрив провадження в частині стягнення з відповідача 5 729 653,51 грн основної заборгованості, судовий збір, який підлягав сплаті за цю частину позовних вимог, у розмірі 85 944,80 грн (5 729 653,51 грн *15%) підлягає поверненню позивачу.

Однак, з огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому 85 944,80 грн судового збору цим рішенням у суду відсутні.

При цьому позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору після прийняття судом рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, розмір якого становить 19 589,51 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради Чернігівської області на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 5 729 653,51 грн основного боргу за поставлений природний газ.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 32863684, вул. Садова, 104, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 591 469,79 грн пені, 184 791,01 грн – 3% річних, 529 706,28 грн інфляційних втрат та 19 589,51 грн витрат зі сплати судового збору.

4. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 12.02.2020.

Суддя В.В. Шморгун