Рішення № 87522150, 06.02.2020, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2020 р. Справа № 924/1175/19

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Маєвській Н.В., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" м. Хмельницький

до комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" м. Славута, Хмельницької області

про стягнення 168345,12 грн., з яких 25537,73 грн. пені, 106165,41 грн. інфляційних втрат, 36641,98 грн. 3% річних

Представники сторін:

Позивача: Канюка Т.Д. – за довіреністю № 007.2Др-1-0120 від 02.01.20р.

Відповідача: Шишова Ю.С. - в.о. начальника

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" м. Хмельницький звернулося до суду із позовом до комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" м. Славута, Хмельницької області про стягнення 168345,12 грн., з яких 25537,73 грн. пені, 106165,41 грн. інфляційних втрат, 36641,98 грн. 3% річних.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що на виконання договору розподілу природного газу №09420Е47СWHT016 від 01.01.2016 (заява-приєднання) ним надано відповідачу у 2016 - 2019 роках послуги з розподілу природного газу, однак оплату наданих послуг відповідачем проведено з порушенням строку. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 526, 530, 549, 610-612, 625 ЦК України, ст. ст. 22, 193, 231 ГК України. Крім того, в позові просить стягнути з відповідача 16000 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, посилається на те, що нарахування пені здійснено з пропуском строку позовної давності, вважає, що останнє прострочення платежу відповідача перед позивачем виникло 12.04.2019р., а позовну заяву позивач подав до суду 11.11.2019р. Також звернув увагу на неправильне нарахування інфляційних втрат (за періоди, що становлять менше місяця). Крім того, при нарахуванні 3% річних не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюються відповідні нарахування. Також відповідач вказує на неможливість виконання зобов’язань за договором, посилаючись на неповну оплату послуг з газопостачання, несвоєчасне відшкодування з бюджету різниці в тарифах, неможливістю розпоряджатися коштами, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, важким фінансовим становищем. Крім того, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки останнім самостійно здійснено оплату по договору в повному обсязі ще до подання позивачем позову до суду, а також за відповідачем рахувалась переплата, що свідчить про добросовісність, як сторони договору.

Позивач у відповіді на відзив звернув увагу на те, що період, за який нараховано пеню, поданий у межах строку позовної давності та не перевищує строку нарахування пені, передбаченого ст. 232 ГК України. Водночас позивачем жодного разу день сплати боргу не враховувався до періоду прострочення. Крім того, інфляційні витрати нараховувалась лише на заборгованість, яка зберігалась протягом повного місяця. Зазначив про необґрунтованість тверджень відповідача про неправильне нарахування 3% річних та інфляційних втрат, наголосивши на тому, що відповідач не навів конкретних днів, періодів, у які допущені помилки у розрахунку, також не наводить контр розрахунок, а лише обмежується цитуванням норм Цивільного кодексу України та пунктів постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач в відзиві на позов та його представник в судовому засіданні проти позову заперечує.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Відповідно до заяви-приєднання №09420YСОЕАGТ016 до умов договору розподілу природного газу, комунальне підприємство "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (споживач) 01.01.2016р. приєдналось до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498.

Згідно п. 2.1 договору, оператор ГРМ (ПАТ "Хмельницькгаз") зобов'язується надати споживачу (КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання") послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

У п. 1.1 договору зазначено, що цей типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу ГРС, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2494 (п. 1.2 договору).

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем (ГРС).

Згідно п. 6.1 договору, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

За умовами п. 6.2 договору, тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 6.3 договору).

Згідно з п. 6.4 договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб

Пунктом 6.5 договору, передбачено, що у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.

Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п. 6.6 договору).

Пунктом 7.1 договору передбачені обов'язки оператора ГРМ, зокрема: розміщувати на сайті чинні тарифи за послуги з розподілу природного газу та поточну редакцію тексту цього договору і Кодексу газорозподільних систем, а у разі внесення до цього договору в установленому законодавством порядку відповідних змін своєчасно їх публікувати в офіційних друкованих виданнях, які публікуються на території його ліцензованої діяльності (пп. 1 п. 7.1 договору); за письмовою вимогою споживача безкоштовно надати йому завірену письмову форму цього договору протягом десяти днів з дня надання оператору ГРМ такої вимоги (пп. 6. п. 7.1 договору).

При цьому оператор ГРМ має право отримувати від споживача оплату за цим договором (пп. 1 п. 7.2 договору).

Згідно з пп. 1, пп. 3 п. 7.3 договору, споживач має право на отримання цілодобового доступу до газорозподільної системи в межах величини приєднаної потужності його об’єкта та передачу належних споживачу об’ємів (обсягів) природного газу з належним рівнем надійності, безпеки, якості та величини його тиску за умови дотримання ним вимог цього договору; вимагати від оператора ГРМ письмову форму цього договору, завірену печаткою оператора ГРМ.

За умовами пп. 1 п. 7.4 договору, споживач зобов'язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1 договору).

Згідно п. 8.2 договору, у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Цей договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 договору).

Сторонами складено, підписано, скріплено відтисками печаток акти наданих послуг з розподілу природного газу, в яких зазначено про розподіл оператором ГРМ природного газу та прийняття його споживачем із зазначенням об’ємів, вартості послуг, а саме: 1499903 м.куб. газу в січні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 1117552,20 грн. (акт №ХМ000001832 від 31.01.2016р.); 1037769 м.куб. газу в лютому 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 773220,92 грн. (акт №ХМ000004478 від 29.02.2016р.); 1018776 м.куб. газу в березні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 759069,62 грн. (акт №ХМ000007190 від 31.03.2016р.); 118715 м.куб. газу в квітні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 91671,72 грн. (акт №ХМ000009068 від 30.04.2016р.); 454724 м.куб. газу в жовтні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 278555,26 грн. (акт №ХМ000020819 від 31.10.2016р.); 967742 м.куб. газу в листопаді 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 714193,60 грн. (акт №ХМ000023026 від 30.11.2016р.); 1133616 м.куб. газу в грудні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 836608,61 грн. (акт №ХМ000025649 від 31.12.2016р.); 1321160 м.куб. газу в січні 2017р., сума послуг з розподілу газу склала 943625,32 грн. (акт №ХМ000002253 від 31.01.2017р.); 1051818 м.куб. газу в лютому 2017р., сума послуг з розподілу газу склала 751250,48 грн. (акт №ХМ000004662 від 28.02.2017р.); 744601 м. куб. природного газу у березні 2017р., сума послуг – 531823,820 грн. (акт №ХМ000007012 від 31.03.2017р.); 197272 м.куб. природного газу у жовтні 2017р., на суму 140899,55 грн. (акт №ХМ000014201 від 31.10.2017р.), 663215 м.куб. природного газу у листопаді 2017р., на суму 473694,66 грн. (акт №ХМ000037508 від 30.11.2017р.), 821248 м.куб. природного газу у грудні 2017р., на суму 586568,17 грн. (акт №ХМ000039725 від 31.12.2017р.), 887068 м.куб. природного газу у січні 2018р., на суму 633579,44 грн. (акт №ХМ000001071 від 31.01.2018р.), 835694 м.куб. природного газу у лютому 2018р., на суму 596886,08 грн. (акт №ХМ000002856 від 28.02.2018р.), 835235 м.куб. природного газу у березні 2018р., на суму 596558,24 грн. (акт №ХМ000006355 від 31.03.2018р.), 75859 м.куб. природного газу у квітні 2018р., на суму 54181,54 грн. (акт №ХМ000006728 від 30.04.2018р.), 212621 м.куб. природного газу у жовтні 2018р., на суму 151862,42 грн. (акт №ХМ000015104 від 31.10.2018р.), 815487 м.куб. природного газу у листопаді 2018р., на суму 582453,43 грн. (акт №ХМ0000166836 від 30.11.2018р.), 1047888 м.куб. природного газу у грудні 2018р., на суму 748443,53 грн. (акт №ХМ000018917 від 31.12.2018р.), 1130096 м.куб. природного газу у січні 2019р., на суму 807159,77 грн. (акт №ХМЯ89000994 від 31.01.2019р.), 831679 м.куб. природного газу у лютому 2019р., на суму 594018,41 грн. (акт №ХМЯ89003041 від 28.02.2019р.), 748839 м.куб. природного газу у березні 2019р., на суму 534850,76 грн. (акт №ХМЯ89004422 від 31.03.2019р.), 162976 м.куб. природного газу у квітні 2019р., на суму 116405,41 грн. (акт №ХМЯ89006086 від 12.04.2019р.).

У матеріалах справи наявні виписки по рахунку за період з січня 2016р. по квітень 2019р..

Відповідачем здійснювалась оплата послуг по розподілу природного газу, в результаті чого відповідачем погашено заборгованість повністю, що відображено у розрахунку позивача та не заперечується відповідачем.

У зв'язку з несвоєчасністю оплати послуг з розподілу природного газу, наданих відповідно до договору розподілу природного газу, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 168345,12 грн., з яких 25537,73 грн. пені, 106165,41 грн. інфляційних втрат, 36641,98 грн. 3% річних.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов’язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов’язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Частина 3 статті 184 Господарського кодексу України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 179 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі зокрема типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до п. п. 1, 4, 6 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, розробляє і затверджує типові форми господарських договорів, у тому числі на розподіл природного газу. НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право, з-поміж іншого приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2498 від 30.09.2015 (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829) (зі змінами) затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір).

Як убачається з матеріалів справи, на основі вищезазначеного Типового договору та заяви-приєднання №09420YСОЕАGТ016 від 01.01.2016р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (оператор ГРМ) та комунальним підприємством "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (споживач) було укладено договір на розподіл природного газу. У договорі зазначено, що останній є публічним договором та договором приєднання.

Позивачем відповідно до вищезазначеного договору надано відповідачу послуги з розподілу природного газу, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу, в яких зазначено про розподіл оператором ГРМ природного газу та прийняття його споживачем із відображенням об’ємів, вартості послуг, а саме: 1499903 м.куб. газу в січні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 1117552,20 грн. (акт №ХМ000001832 від 31.01.2016р.); 1037769 м.куб. газу в лютому 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 773220,92 грн. (акт №ХМ000004478 від 29.02.2016р.); 1018776 м.куб. газу в березні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 759069,62 грн. (акт №ХМ000007190 від 31.03.2016р.); 118715 м.куб. газу в квітні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 91671,72 грн. (акт №ХМ000009068 від 30.04.2016р.); 454724 м.куб. газу в жовтні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 278555,26 грн. (акт №ХМ000020819 від 31.10.2016р.); 967742 м.куб. газу в листопаді 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 714193,60 грн. (акт №ХМ000023026 від 30.11.2016р.); 1133616 м.куб. газу в грудні 2016р., сума послуг з розподілу газу склала 836608,61 грн. (акт №ХМ000025649 від 31.12.2016р.); 1321160 м.куб. газу в січні 2017р., сума послуг з розподілу газу склала 943625,32 грн. (акт №ХМ000002253 від 31.01.2017р.); 1051818 м.куб. газу в лютому 2017р., сума послуг з розподілу газу склала 751250,48 грн. (акт №ХМ000004662 від 28.02.2017р.); 744601 м. куб. природного газу у березні 2017р., сума послуг – 531823,820 грн. (акт №ХМ000007012 від 31.03.2017р.); 197272 м.куб. природного газу у жовтні 2017р., на суму 140899,55 грн. (акт №ХМ000014201 від 31.10.2017р.), 663215 м.куб. природного газу у листопаді 2017р., на суму 473694,66 грн. (акт №ХМ000037508 від 30.11.2017р.), 821248 м.куб. природного газу у грудні 2017р., на суму 586568,17 грн. (акт №ХМ000039725 від 31.12.2017р.), 887068 м.куб. природного газу у січні 2018р., на суму 633579,44 грн. (акт №ХМ000001071 від 31.01.2018р.), 835694 м.куб. природного газу у лютому 2018р., на суму 596886,08 грн. (акт №ХМ000002856 від 28.02.2018р.), 835235 м.куб. природного газу у березні 2018р., на суму 596558,24 грн. (акт №ХМ000006355 від 31.03.2018р.), 75859 м.куб. природного газу у квітні 2018р., на суму 54181,54 грн. (акт №ХМ000006728 від 30.04.2018р.), 212621 м.куб. природного газу у жовтні 2018р., на суму 151862,42 грн. (акт №ХМ000015104 від 31.10.2018р.), 815487 м.куб. природного газу у листопаді 2018р., на суму 582453,43 грн. (акт №ХМ0000166836 від 30.11.2018р.), 1047888 м.куб. природного газу у грудні 2018р., на суму 748443,53 грн. (акт №ХМ000018917 від 31.12.2018р.), 1130096 м.куб. природного газу у січні 2019р., на суму 807159,77 грн. (акт №ХМЯ89000994 від 31.01.2019р.), 831679 м.куб. природного газу у лютому 2019р., на суму 594018,41 грн. (акт №ХМЯ89003041 від 28.02.2019р.), 748839 м.куб. природного газу у березні 2019р., на суму 534850,76 грн. (акт №ХМЯ89004422 від 31.03.2019р.), 162976 м.куб. природного газу у квітні 2019р., на суму 116405,41 грн. (акт №ХМЯ89006086 від 12.04.2019р.).

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 6.6 Типового договору (з урахуванням змін, внесених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11.08.2016) передбачено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідач своєчасно, у визначений умовами договору строк розрахунки не провів. Заперечень щодо сум та строків оплати послуг відповідач не висловив.

Невиконання зобов’язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України, визначає як порушення зобов’язання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв’язку з порушенням строків оплати послуг позивач у позові та в судовому засіданні просить стягнути з відповідача 36641,98 грн. 3% річних згідно з поданим розрахунком.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З поданих позивачем розрахунків слідує, що за зобов’язаннями позивач здійснює нарахування 3% річних, починаючи з 10 числа наступного місяця, керуючись п. 6.6 договору (зі змінами), згідно з яким остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.

Однак судом зважається на те, що "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що останнім днем, коли відповідач мав право виконати зобов’язання з оплати послуг є десяте число місяця, наступного за звітним, у зв’язку з чим відповідні нарахування можливо здійснювати з 11 числа такого місяця.

Відповідно до ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, за зобов'язаннями листопада 2017р. здійснено нарахування з 11.12.2017р., за зобов’язаннями січня 2018р. здійснено нарахування з 12.02.2018р., за зобов’язаннями лютого 2018р. здійснено нарахування з 12.03.2018р., за зобов’язаннями жовтня 2018р. здійснено нарахування з 12.11.2018р., за зобов’язаннями січня 2019р. здійснено нарахування з 11.02.2019р., за зобов’язаннями лютого 2019р. здійснено нарахування з 11.03.2019р., виходячи з того, що останній день строку припадає на вихідний день (10 число), то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних з урахуванням усіх вищенаведених висновків, суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних на загальну суму 36457,45 грн.: за зобов’язаннями січня 2017 року: на суму 731323,84 грн. за період з 10.02.2017р. по 28.11.2017р., на суму 655050,65 грн. за період з 28.11.2017р. по 30.11.2017р., на суму 555050,65 грн. за період з 30.11.2017р. по 20.12.2017р., за зобов’язаннями лютого 2017 року – 367706,95 грн. за період з 10.03.2017р. по 20.12.2017р. (включно), за зобов’язаннями березня 2017 року – 167817,62 грн. за період з 10.04.2017р. по 20.12.2017р. (включно), за зобов’язаннями жовтня 2017 року – 106014,99 грн. за період з 10.11.2017р. по 20.12.2017р. (включно), за зобов’язаннями листопада 2017 року – 357845,99 грн. за період з 10.12.2017р. по 20.12.2017р., на суму 53779,38 грн. за період з 20.12.2017р. по 05.02.2018р. (включно), за зобов’язаннями грудня 2017 року на суму 320587,78 грн. за період з 10.01.2018р. по 05.02.2018р., на суму 244607,49 грн. за період з 05.02.2018р. по 13.03.2018р. (включно), за зобов’язаннями січня 2018 року – 490826,06 грн. за період з 12.02.2018р. по 13.03.2018р. (включно), за зобов’язаннями березня 2018 року – 410794,35 грн. за період з 10.04.2018р. по 17.05.2018р. (включно), за зобов’язаннями жовтня 2018 року – 24335,33 грн. за період з 12.11.2018р. по 14.11.2018р. (включно), за зобов’язаннями листопада 2018 року – 457501,62 грн. за період з 10.12.2018р. по 22.12.2018р., на суму 2573,65 грн. за період з 22.12.2018р. п 29.01.2019р. (включно), за зобов’язаннями грудня 2018 року – 493178,45 грн. за період з 10.01.2019р. по 29.01.2019р., на суму 752,10 грн. за період з 29.01.2019р. по 27.02.2019р. (включно), за зобов’язаннями січня 2019 року – 452186,99 грн. за період з 11.02.2019р. по 27.02.2019р., на суму 2573,55 грн. за період 27.02.2019р. по 05.04.2019р. (включно), за зобов’язаннями лютого 2019 року – 207661,80 грн. за період з 11.03.2019р. по 05.04.2019р. (включно), за зобов’язаннями березня 2019 року – 2573,55 грн. за період з 10.04.2019р. по 12.04.2019р. (включно). У стягненні 184,53 грн. інфляційних втрат належить відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача 106165,41 грн. інфляційних нарахувань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань, суд вважає за необхідне задовольнити частково на суму 104910,10 грн., у зв`язку з проведеною судом перевіркою правильності нарахування індексу інфляції. В позові, в частині стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 1255,31 грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 25537,73 грн. пені згідно з поданим розрахунком (за зобов’язаннями жовтня 2018 року – 24335,33 грн. за період з 12.11.2018р. по 14.11.2018р.; за зобов’язаннями листопада 2018р. – 457501,62 грн. за період з 10.12.2018р. по 22.12.2018р., 2573,65 грн. за період з 22.12.2018р. по 29.01.2019р., за зобов’язаннями грудня 2018р. – 493178,45 грн. за період з 10.01.2019р. по 29.01.2019р., 752,10 грн. за період з 29.01.2019р. по 27.02.2019р., за зобов’язаннями січня 2019р. – 452186,99 грн. за період з 11.02.2019р. по 27.02.2019р., 2573,55 грн. за період з 27.02.2019р. по 05.04.2019р., за зобов’язаннями лютого 2019р. – 2076610,80 грн. за період з 11.03.2019р. по 05.04.2019р., за зобов’язаннями березня 2019р. – 2573,55 грн. за період з 10.04.2019р. по 12.04.2019р.).

Судом враховується, що ст. 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З огляду на зазначене, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, судом встановлено, що останні обраховано позивачем правомірно, тому позовні вимоги в частині стягнення 25537,73 грн. пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем заявлено про застосування строків позовної даності до вимог про стягнення пені.

Як убачається зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (п. 2.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”.

З огляду на наведене, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові в зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З матеріалів справи слідує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 12.11.2018р., з 10.12.2018р., з 10.01.2019р., з 11.02.2019р., з 11.03.2019р. та з 10.04.2019р.. При цьому з позовом до суду позивач звернувся 11.11.2019р., з огляду на що строк позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами про стягнення пені позивачем не пропущено.

Відповідач просить зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, посилаючись, зокрема на погашення заборгованості, важке фінансове становище підприємства, наявність заборгованості держави перед підприємством по відшкодуванню різниці в тарифах.

Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При цьому неустойка не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р.

Вищезазначені правові позиції відображені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019р. у справі №920/1013/18 та відповідно до частини 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Враховуючи захист майнового права та інтересу позивача нарахуваннями інфляційних втрат та 3% річних, їх значний розмір, відсутність основної заборгованості за надані послуги, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язань з вчасної оплати наданих послуг, визначені ст. 3 ЦК України засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на доводи відповідача, суд вважає за можливе зменшити пеню на 50%.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 104910,10 грн. інфляційних втрат, 36457,45 грн. 3% річних, 12768,87 грн. пені. У позові в частині стягнення 184,53 грн. 3% річних, 1255,31 грн. індексу інфляції та 12768,87 грн. пені належить відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому враховується п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

03.02.2020р. позивачем на адресу суду було подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 16000,00 грн. судових витрат на оплату професійної правничої допомоги та додає докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У ч. 8 ст. 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 16000 грн., позивач надав копії:

- договору №38SHm14181-17/201117-14 від 20.11.2017р. про надання правової допомоги, укладеного між адвокатським об'єднанням "Правовий альянс" (Виконавець) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Хмельницьгаз" (Замовник);

- додаткової угоди №3 до договору №38SHm14181-17/201117-14 від 20.11.2017р. про надання правової допомоги від 03.06.2019р. про внесення змін у зв'язку з державною реєстрацією зміни найменування публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницьгаз" на акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз";

- додаткової угоди №5/1 до договору №38SHm14181-17/201117-14 від 20.11.2017р. про надання правової допомоги від 01.11.2019р., відповідно до п. 1 якої виконавець зобов'язується надати замовнику професійну правничу допомогу щодо підготовлення позовної заяви АТ "Хмельницьгаз" до комунального підприємства „Славутське ЖКО” про стягнення 168345,12 грн. (3% річних, інфляційних втрат та пені) за неналежне виконання грошового зобов'язання по договору розподілу природного газу №09420YСОЕАGТ016 від 01.01.2016р. за період з 01.01.2017р. по 31.03.2019, а також надати правничу допомогу в ході судового розгляду справи за поданою позовною заявою в суді першої інстанції; захист прав та законних інтересів замовника здійснюється адвокатами виконавця (п. 2 додаткової угоди); загальна вартість послуг, що надаються виконавцем за умовами даної додаткової угоди складає 16000,00 грн. (п. 3 додаткової угоди);

- розрахунок, опис робіт, їх тривалість та вартість наданої правничої допомоги у справі №924/1175/19 (затверджений начальником управління у Хмельницькій області ОА "Правовий альянс" 03.02.2020р.) на загальну суму 16055,00 гривень (із розрахунку 950,00 грн. за годину витраченого часу);

- наказ №6-усл від 01.02.2019р. „Про затвердження ставок адвокатського гонорару адвокатів АО „Правовий Альянс”;

- статут адвокатського об’єднання “Правовий Альянс”;

- безкоштовний запит Міністерства юстиції України;

- довіреність №007.2Др-1-0120 від 02.01.2020р.

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000124 від 05.12.2018р., видане Канюці Т.В..

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Таким чином, з огляду на розумну необхідність витрат на оплату правничої допомоги у цій справі, суд доходить висновку про часткову відмову у відшкодуванні витрат, понесених позивачем на правову допомогу. Зокрема, судом враховується складність справи, в тому числі предмет позову, незначний обсяг документів для правового аналізу, обставини, які підлягають доказуванню, неспівмірність витраченого на вчинення процесуальних дій та підготовку документів часу зі складністю виконаних робіт (складання позовної заяви та здійснення розрахунку, правовий аналіз наданих відповідачем доказів). Крім того, здійснення адвокатом підготовки клопотання про зменшення позовних вимог та у зв'язку з цим уточненого розрахунку є наслідком неврахування відповідних обставин справи та неточностей, які повинні були бути взяті до уваги при підготовці позову. Також з приводу таких видів робіт як направлення відповіді на відзив, подання відповіді на відзив, поїздка до суду, то вони не можуть бути віднесені до видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу. Натомість фактичні витрати, пов'язані із вчиненням зазначених дій як такі, що необхідні для виконання договору про надання правової допомоги, всупереч пункту 2 другого абзацу частини 2 ст. 126 ГПК України доказами здійснення відповідних витрат не підтверджені. Крім того, в описі робіт зазначено про участь у підготовчих засіданнях (3 засідання) тривалістю 3 години, що не відповідає фактично витраченому на підготовчі засідання часу.

Отже, виходячи з положень ст. ст. 126, 129 ГПК України та враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності заявлених сторонами витрат до предмета спору, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про покладення на відповідача 2750,00 грн. витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою адвоката. З огляду на зазначене, витрати позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 13250,00 грн. не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" м. Хмельницький до комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" м. Славута, Хмельницької області про стягнення 168345,12 грн., з яких 25537,73 грн. пені, 106165,41 грн. інфляційних втрат, 36641,98 грн. 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (30000, м. Славута, Хмельницької області, вул. Миру, 14А, код 34432514) на користь акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз" (29000, м. Хмельницький, пр. Миру,41, код 05395598) – 36457,45 грн. (тридцять шість тисяч чотириста п’ятдесят сім гривень 45 коп.) 3% річних, 12768,87 грн. (дванадцять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 87 коп.) пені, 104910,10 грн. (сто чотири тисячі дев’ятсот десять гривень 10 коп.) індексу інфляції, 2503,58 грн. (дві тисячі п’ятсот три гривні 58 коп.) судового збору, 2750,00 грн. (дві тисячі сімсот п’ятдесят гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 1255,31 грн. індексу інфляції, 12768,87 грн. пені, 184,53 грн. 3% річних та 13250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Рішення підписано 12.02.2020р.

Суддя С.В. Гладій

Відрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (29019, м. Хмельницький, пр. Миру,41)(реком. з повід.)

3 - відповідачу (30000, м. Славута, Хмельницької обл., вул. Миру,14А) (реком. з повід.)