Рішення № 87521654, 29.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2020

Справа № 910/17586/19

За позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства “СпецТехноЕкспорт” м. Києва

про стягнення неустойки, ціна позову 178284,84 грн.

Суддя Паламар П.І.

Секретар судового засідання Радецька Ю.О.

Представники:

від позивача: Орлюк В.М.,

від відповідача: Лук’янова І.Ю.

СУТЬ СПОРУ :

у грудні 2019 року Служба зовнішньої розвідки України звернулася в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що між ним і відповідачем укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовлянням № 915/17 від 27 грудня 2017 р. (має гриф “таємно”), згідно з умовами якого відповідач зобов’язався поставити йому протягом дев’яти місяців після здійснення ним попередньої оплати продукцію, зазначену у специфікаціях, вартістю 2742843,75 грн., а він – прийняти продукцію та оплатити її вартість на умовах договору.

Всупереч умов контракту відповідач після одержання від нього попередньої оплати у розмірі 2742843,75 грн. у встановлений договором строк зобов’язання за контрактом не виконав.

З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 178284,84 грн. передбаченої п. 27.1 контракту пені нарахованої за період прострочення з 26 січня до 31 березня 2019 р., а також понесені ним по справі судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість проведеного позивачем розрахунку розміру штрафних санкцій, оскільки позивач виходив з прострочення усієї вартості продукції за контрактом, а не вартості саме простроченої продукції. Пояснив, що ним було здійснено поставку продукції частинами, а саме товар вартістю 829600,80 грн. 31 серпня 2018 р., вартістю 1185240 грн. 31 жовтня 2018 р., а решту вартістю 728002,95 грн. 19 березня 2019 р.

Також вказував на відсутність його вини у простроченні поставки товару за спірним зобов’язанням, оскільки прострочення зумовлене невчасним наданням йому Державною службою експортного контролю України дозволу на імпорт товарів. Крім того, заявив про зменшення на підставі ст. 233 ГК України розміру заявлених позивачем штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовлянням № 915/17 від 27 грудня 2017 р., згідно з умовами якого відповідач зобов’язався поставити позивачу продукцію, вартістю 2742843,75 грн. за найменуванням та у кількості, зазначеними у специфікаціях (додатки №№ 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 до контракту), що є невід’ємними частиною контакту, а позивач - прийняти продукцію та оплатити її вартість на умовах договору.

Відповідно до умов п.п. 6., 16. контракту виконавець зобов’язаний поставити продукцію замовнику протягом дев’яти календарних місяців після здійснення попередньої оплати. Розрахунок проводиться шляхом 100% попередньої оплати.

Указані обставини підтверджуються поясненнями сторін у справі та наявною у матеріалах копією цього контракту.

На виконання умов контракту позивач в рахунок попередньої оплати за контрактом сплатив відповідачу 2742843,75 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 8375 від 28 грудня 2017 р.

Таким чином, строк виконання відповідачем обов’язку передати товар з урахуванням умов п. 16. контракту настав 30 вересня 2018 р.

Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем указаного обов’язку.

Згідно п. 15. контракту датою виконання виконавцем зобов’язань щодо поставки продукції є дата підписання акту приймання-передачі товарів (накладної).

Наявними у справі копіями актів прийому-передачі продукції від 31 серпня 2018 р., 31 жовтня 2018 р., 19 березня та 17 вересня 2019 р., видатковими накладними №№ РН-0000035 від 31 серпня 2018 р., РН-0000054 від 31 жовтня 2018 р., РН-0000018 від 19 березня 2019 р., РН-0000046 від 12 серпня 2019 р. стверджується факт передачі відповідачем позивачу частини продукції вартістю 829600,80 грн. 31 серпня 2018 р., тобто у визначений контрактом строк.

Тими ж доказами стверджується факт передачі відповідачем позивачу продукції вартістю 1185240 грн. - 31 жовтня 2018 р., вартістю 342827,95 грн. – 19 березня 2019 р. та залишку продукції вартістю 385175 грн. – 12 серпня 2019 р., тобто з порушенням встановленого договором строку.

Відповідно до умов п. 27.1. контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1% від вартості продукції за кожен календарний день прострочення.

При цьому, позивач зазначав, що виходячи із цих умов контракту прострочка повинна рахуватись від вартості усього товару, поставка якого була передбачена контрактом.

Заперечення відповідача з цього приводу ґрунтуються на виникненні у нього обов’язку сплатити позивачеві пеню виходячи з вартості товару, переданого з порушенням договірних строків.

Отже, спір між сторонами фактично полягає у неоднаковому тлумаченні змісту умов п. 27.1. контракту, що впливає на розмір зобов’язання відповідача зі сплати неустойки.

При вирішенні указаного питання суд виходить із буквального значення слів і понять конкретної умови у порівнянні зі змістом інших частин правочину між сторонами, а також загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів.

За змістом ст. 549 ЦК України пеня обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.

Частиною 2 ст. 231 ГК України також передбачено обчислення пені у відсотковому розмірі від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення, за умови якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи зі змісту указаних вимог закону загальноприйнятим є обчислення пені у залежності від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання. При цьому, сторонам господарських правовідносин надано диспозитивне право відступати від указаних принципів та передбачати у відносинах між собою інакший порядок обчислення пені.

Сторони у справі врегулювали питання обчислення неустойки у п. 27 розділу “Відповідальність сторін” контракту між ними.

Окрім спірного п. 27.1 сплата неустойки передбачена також п.п. 27.2, 27.6, 27.7 контракту.

При цьому, на відміну від інших, що передбачають обчислення неустойки у відсотковому розмірі від вартості продукції, п. 27.6 контракту сторони погодили, що за порушення умов зобов’язання щодо якості продукції виконавець сплачує на користь замовника штраф, розмір якого обчислюється у відсотковому розмірі від ціни контракту.

Виходячи з правової природи спірного правочину як договору поставки ціна контракту складається із суми вартості товарів (продукції), що підлягає передачі постачальником покупцеві у його межах.

Отже, у разі якщо поставка здійснюється не єдиною партією, а частинами, то обчислення неустойки у разі порушення строків постачальником, виходячи з умов п. 27.1 контракту слід проводити з вартості товарів, з яких допущено прострочення.

Враховуючи встановлені обставини передання продукції за контрактом частинами у різний час, внаслідок прострочення поставки позивач набув права вимагати від відповідача сплати пені у розмірі 43206,16 грн., обчисленої з вартості товарів, з яких допущено прострочення

Доводи відповідача про відсутність його вини у простроченні поставки продукції за спірним контрактом у зв’язку із невчасним наданням йому Державною службою експортного контролю України дозволу на імпорт товарів суперечать зібраним у справі доказам тому є безпідставними.

Доказів сплати відповідачем на користь позивача заявленої до стягнення пені суду не надано.

За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 231 ГК України підлягає стягненню 43206,16 грн. пені.

Доводи відповідача щодо зменшення на підставі ст. 233 ГК України розміру належної з нього на користь позивача неустойки є необґрунтованими, оскільки доказів наявності передбачених законодавством підстав для зменшення неустойки суду не надано.

Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Служби зовнішньої розвідки України задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства “СпецТехноЕкспорт” (04073, м. Київ, проспект С.Бандери, 7, код 30019335) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, код 33240845) 43206,16 грн. пені, 648,09 грн. витрат по оплаті судового збору.

У позові в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили та підлягає оскарженню у строк і порядку, визначені ст. 241 та розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складене 12 лютого 2020 р.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар