Рішення № 87521588, 11.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2020

Справа № 910/17045/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Головного територіального управління юстиції у Київській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 12608,22 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення 12608,22 грн, з яких: заборгованість з плати за користування приміщеннями у сумі 1,20 грн, заборгованість з компенсації витрат підприємства у сумі 9683,96 грн, заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у сумі 13,26 грн, 3% річних у сумі 318,59 грн, інфляційних втрат у сумі 620,74 грн, пеня у сумі 1970,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором № 1347 від 10.09.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.12.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/17045/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

08.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості..

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 06.12.2019, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103053519117.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Третя особа наданими їй процесуальними правами не скористалася, письмових пояснень у порядку ст. 168 ГПК України не надала.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.09.2013 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області (орендар) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (балансоутримувач) був укладений договір №1347 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 ;34/6250 та рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 19.08.2013 №157 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об’єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вулиця Ярославська/провулок Ярославський, будинок 5/2, А для розміщення бюджетної установи, що утримується за рахунок місцевого або державного бюджету.

У відповідності до п.2.1. договору, об’єктом оренди є: нежитлові приміщення, загальною площею: 899,40 кв.м., у тому числі: 1 поверх - 229,90 кв.м., 2 поверх - 587,10 кв.м., підвал - 82,40 кв.м., згідно із викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід’ємну частину цього договору.

Зазначений договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 10.09.2013 по 08.09.2016. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п.9.1., п.9.7 договору).

25.11.2016 року відповідач звільнив та передав за актом приймання-передачі позивачу і орендодавцю частину нежилих приміщень загальною площею 623,60 кв. м, в т. ч. на 2 поверсі - 587,10 кв. м, на 1 поверсі - 21,40 кв. м, у підвалі - 15,10 кв. м. Інша частина орендованих приміщень залишилася у користуванні відповідача.

У відповідності до п.3.1. договору, з користування об’єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розмір якої згідно з Методикою розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від 22 вересня 2011 року №34/6250 встановлено 1 грн. на рік.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п.3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що крім орендної плати орендар сплачує: компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт оренди, яка за квітень 2013р. складає: 13 грн. 07 коп. на місяць; компенсацію витрат підприємства, яка за квітень 2013р. складає: 2501 грн. 25 коп. на місяць.

Розмір орендної плати, компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою може бути змінено на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (п.3.4. договору).

Згідно із п.3.5. договору, додатково до орендної плати, компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п.3.6. договору, орендна плата, компенсація витрат підприємства та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендодавцем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) (надалі-підприємство).

За змістом п. 3.7, 4.2 договору відповідач зобов’язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату, компенсацію витрат підприємства та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивач зазначає, що у зв’язку із неналежним виконання відповідачем зобов’язань за договором, у відповідача утворилася заборгованість з плати за користування приміщенням за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 у сумі 1,20 грн., з компенсації витрат підприємства за період з 01.12.2018 по 31.10.2019 у сумі 9683,96 грн., з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт оренди за період з 02.12.2018 по 31.10.2019 у сумі 13,26 грн.

У зв’язку із неналежним виконанням грошових зобов’язань позивачем нараховані 3% річних у сумі 318,59 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,06 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 314,53 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 4,00 грн), інфляційні втрати у сумі 620,74 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,09 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 609,22 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 11,43 грн), пеня у сумі 1970,47 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,28 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 1959,73 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 10,46 грн).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов’язані із орендою комунального майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Умовами договору передбачено, що відповідач зобов’язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату, компенсацію витрат підприємства та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця ( п. 3.7, 4.2. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За розрахунком позивача заборгованість відповідача з плати за користування приміщенням за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 становить 1,20 грн, з компенсації витрат підприємства за період з 01.12.2018 по 31.10.2019 - 9683,96 грн, з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт оренди за період з 02.12.2018 по 31.10.2019 - 13,26 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів у спростування заборгованості по договору з плати за користування приміщенням у сумі 1,20 грн, з компенсації витрат підприємства у сумі 9683,96 грн та з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, у сумі 13,39 грн відповідачем не надано.

Враховуючи викладене вище, оскільки невиконане зобов’язання з оплати платежів на виконання договору, а саме: з плати за користування приміщенням у сумі 1,20 грн, з компенсації витрат підприємства у сумі 9683,96 грн та з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у сумі 13,26 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги у цій частині.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 318,59 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,06 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 314,53 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 4,00 грн), інфляційні втрати у сумі 620,74 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,09 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 609,22 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 11,43 грн), пеня у сумі 1970,47 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,28 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 1959,73 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 10,46 грн).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань").

З розрахунку позивача, доданого до матеріалів позовної заяви, вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені за загальний період з 30.04.2019 по 31.10.2019 наростаючим підсумком без врахування приписів ч.6 ст. 232 ГК України; нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснене з першого числа місяця у якому відбулося прострочення грошового зобов’язання без врахування початку прострочення грошового зобов’язання.

За розрахунком суду сума пені, нарахована на заборгованість за кожен місяць окремо, з урахуванням приписів ч.6 ст. 232 ГК України (починаючи з заборгованості листопада 2018 року) та початку прострочення з 07.05.2019, становить 878,74 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,08 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 876,26 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 2,40 грн).

Здійснивши перерахунок 3% річних, з урахуванням початку періоду прострочення, судом встановлено, що сума 3% річних у загальному розмірі становить 262,07 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,04 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 258,03 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 4,00 грн).

За перерахунком суду сума інфляційних втрат у загальному розмірі становить 446,26 грн (з плати за користування приміщенням в сумі 0,04 грн, з компенсації витрат підприємства в сумі 440,17 грн, з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 6,05 грн).

З урахуванням наведеного, суд задовольняє вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області (02002, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА , будинок 15, ідентифікаційний код 34481907) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість з плати за користування приміщенням у сумі 1,20 грн, заборгованість з компенсації витрат підприємства у сумі 9683,96 грн, заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у сумі 13,26 грн, пеню у сумі 878,74 грн, 3% річних у сумі 262,07 грн, інфляційні втрати у сумі 446,26 грн та судовий збір у розмірі 1719,47 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.02.2020.

Суддя О.В. Гулевець