Рішення № 87521422, 11.02.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/209/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 Справа № 908/3429/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, буд. 61, код ЄДРПОУ 05541114)

про стягнення 181404,73 грн.

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

10.12.2019 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 26.11.2019 р. за вих. №14/4-1062-19 (вх. №3689/08-07/19 від 10.12.2019 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” про стягнення 181404,73 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2019 р. справу №908/3429/19 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 13.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/3429/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 13.01.2020, запропоновано сторонам надати суду відповідні документи.

Ухвалою від 13.01.2020р. оголошено перерву до 11.02.2020р.

11.02.2020р. судом розглянуто справу по суті та прийнято рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду від 13.12.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Так, 20.12.2019 відповідачем отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 13.12.2019р., проте відзиву на позовну заяву або будь-яких пояснень від нього до суду не надійшло.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 27.10.2016 р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” та ТОВ “Мелітопольські теплові мережі” укладено договір №5257/1617-БО-13 постачання природного газу. На виконання умов вказаного договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 27702351,32 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно, у зв’язку із чим позивачем нараховано пеню в розмірі 155733,37 грн., 3% річних в сумі 22247,62 грн. та інфляційні втрати в сумі 3423,74 грн. На підставі викладеного, посилаючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 628, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 174, 175, 193, 216, 231, 232 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін та проведення судового засідання, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 226 «Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перейменовано в АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

27.10.2016 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Позивач, Постачальник) та ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» (Відповідач, Споживач) було укладено договір № 5257/1617-БО-13 постачання природного газу (Договір), за умовами якого Постачальник зобов’язувався поставити споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов’язувався оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що природний газ, який постачався за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Пункт 2.1 Постачальник передає споживачу з 01.10.2106р. по 31.03.2017р. (включно) природний газ обсягом до 7510 тис. куб. м.

Пункт 3.1. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 01.10.2016р. становить 7099,20 грн. з ПДВ, та може бути змінена на умовах, встановлених п. 5.3 Договору.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.5).

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу та в порядку визначеному п. 6.2 Договору.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п. 8.1).

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору, він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 12.1 Договору сторони визначили, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині здійснення розрахунків - до їх повного виконання.

Також сторонами укладались додаткові угоди до цього договору, якими змінювалась ціна газу.

На виконання умов Договору за актами приймання-передачі природного газу Позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями:

- від 31.10.2016р. - 287.734 тис. куб.м. - вартістю 2042681,21 грн.,

- від 30.11.2016р. - 597.997 тис. куб.м. - вартістю 4893289,85 грн.,

- від 31.12.2016р. - 980.674 тис. куб.м. - вартістю 7664302,79 грн.,

- від 31.01.2017р. - 1027.597 тис. куб.м. - вартістю 6094061,24 грн.,

- від 28.02.2017р. - 782.195 тис. куб.м. - вартістю 1638729,23 грн.,

- від 31.03.2017р. - 402.888 тис. куб.м. - вартістю 2389287,00 грн.,

а всього на загальну суму 27.702.351,32 грн.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору (до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу).

У зв’язку з чим Позивач здійснив нарахування пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору у загальному розмірі 155733,37 грн., 3% річних від основного боргу - 22 247,62 грн., інфляційні витрати - 3 423,74 грн., а всього на суму 181 404,73 грн., які Позивач просить стягнути з Відповідача на підставі цього позову.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази суд враховує наступне.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦКУ) встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ст. 11 ЦКУ, до яких зокрема відносяться договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (падалі ГК України) договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, який відповідно до статей 193 ГК України та статей 525, 526 ЦКУ має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового оборогу або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння зміна умов зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст. 179 ГК України).

За ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких па вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України товар повинен бути оплаченим після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

З наданих Позивачем до матеріалів справи доказів проведення розрахунків - належним чином засвідчених копій платіжних доручень вбачається, що Відповідач здійснював розрахунки за поставлений природний газ з порушенням строку розрахунків, визначених Договором. Заперечень, а також належних та допустимих доказів на спростування доводів Позивача Відповідачем суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 1 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що за порушення відповідачем умов договору щодо несвоєчасного виконання розрахунків за поставлений природний газ Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ за період 26.11.2016р. – 21.06.2017р. на загальну суму 155733,37 грн.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок здійснено вірно.

За змістом статей 599 та 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" здійснений Позивачем розрахунок пред’явлених до стягнення з Відповідача суму 3% річних в розмірі 22247,62 грн. за вказаний вище період та суму інфляційних витрат за зобов’язаннями березня 2017р., нараховану за період з 01.05.2017р. по 31.05.2017р. в розмірі 3423,74 грн., суд дійшов висновку про його обґрунтованість.

Заперечень щодо методології, арифметичної вірності наданих Позивачем розрахунків, а також доказів сплати нарахованих суми Відповідач суду не представив.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11. 2004 № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

З огляду на викладене, враховуючи основні засади судочинства, в тому числі але не виключно принципи: верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності, а також необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами обох сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору у загальному розмірі 155733,37 грн., 3% річних - 22 247,62 грн., інфляційні витрати - 3 423,74 грн., а всього на суму 181 404,73 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 2721,07 грн., сплачених Позивачем при поданні позову платіжним дорученням № 7011178 від 29.11.2019р. покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-79, 86, 129, 233, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, буд. 61, код ЄДРПОУ 05541114) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 155733 (сто п’ятдесят п’ять тисяч сімсот тридцять три грн.) 37 коп., 3% річних - 22 247 (двадцять дві тисячі двісті сорок сім грн.) 62 коп., інфляційні витрати - 3 423 (три тисячі чотириста двадцять три грн.) 74 коп., а всього 181404 (сто вісімдесят одну тисячу чотириста чотири грн.) 73 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, буд. 61, код ЄДРПОУ 05541114) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) судовий збір у розмірі 2721 (дві тисячі сімсот двадцять одна грн.) грн. 07 коп. Видати наказ.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.