Рішення № 87518609, 03.02.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9967/19

2/357/583/20

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі – Бондаренко Н.В. розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Державне підприємство «СЕТАМ», про визнання кредитного договору, додаткової угоди та договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

09.09.2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 27.07.2006 року між ним, ОСОБА_1 , та відповідачем, ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений Кредитний договір №KIC0GK00830051, в цей же день був укладений і Договір іпотеки, як форма забезпечення зобов`язання зазначеного Кредитного договору. 19.07.2013 року була підписана Додаткова Угода №1 до Кредитного договору, як форма перед судової договірної роботи сторін, якою було змінено процентну ставку по Кредитному договору із 12% на 14%, а також було зменшено борг позивача на 427,03 долара США (пені). Позивач вважає, що даний Кредитний договір є явно несправедливим та таким, який укладений з обставин нечесної підприємницької діяльності. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору відповідач надав кредит у розмірі 54 768,00 доларів США на придбання квартири, з яких він на руки отримав 47 600,00 доларів США, а 7 168,00 доларів США відповідач спрямував на сплату страхових платежів. Відповідно до п.1.1 кредитного договору заборгованість по кредиту складається із: кредиту, відсотків, винагороди, комісії, однак дане положення є не справедливим і таким, що не відповідає вимогам законодавству, а саме: ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів, редакція, яка діяла на момент укладання Кредитного договору: «у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством». Тобто, законодавець не передбачав таку можливість для відповідача, як включати у кредитний договір комісії та платежі, які не є послугою банку і за які позивач не повинен платити, а отже таке положення Кредитного договору є несправедливим. Відповідно до графіку погашення кредиту встановлено зобов`язання щомісячно сплачувати відповідачу комісію у розмірі 99,96 доларів США, а за весь строк дії Кредитного договору слід сплатити 17 895,32 доларів США так званої комісії, що значно завдає йому шкоди, тому вважає таку позицію банку несправедливою та незаконною. Згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є зокрема умови Кредитного договору, оскільки в п.1.1 заборгованість по кредиту складається із кредиту, відсотків, винагороди, комісії. Тобто, відповідач заклав приховану підвищену відсоткову ставку та платежі, які нічим не обгрунтовані та не є такими платежами, які не мають підстави банківських послуг, що є нечесною підприємницькою діяльністю відповідача. П.1.1 договору передбачено, що сплату відповідачу щомісячної винагороди в розмірі 0,21% від суми наданого кредиту, тобто 833 доларів США. Такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечить вимогам закону та порушують його права, а саме щомісячна винагорода не є послугою банку, що є незаконним діянням, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - правова позиція ВС/КЦС, справа №695/3474/17, 27.12.2018. П. 1.1 договору, передбачено, що позивач також сплатив відповідачу, а точніше відповідач стягнув відповідні кошти з позивача в момент надання кредиту, винагороду, що сплачена в момент надання кредиту, що також не тільки є умовами Кредитного договору, які є несправедливими, а є нечесною підприємницькою діяльність відповідача, оскільки він отримає різноманітні винагороди, за послуги, які не надавав. П.1.1 договору передбачено, що відповідач надав кредит у розмірі 54 768,00 доларів США на придбання квартири, з яких на руки отримав 47 600,00 доларів США, а 7 168,00 доларів США відповідач спрямував на сплату страхових платежів, однак такої послуги він не замовляв у відповідача, відповідач свавільно нав`язав додаткову послугу страхування і свавільно, одноособово стягнув із нього вказані кошти, що є також фактом нечесної підприємницької діяльності та несправедливості. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В п. 2.2.3 договору передбачено, що позивач зобов`язується сплачувати відповідачу винагороду та комісію, тобто, відповідач, окрім відсотків за Кредитним договором ще отримує незрозумілу комісію та винагороду, які не є послугами, а отже і не повинен їх отримувати. П.2.2.8 договору передбачено, що при невиконанні договору він має надати відповідачу будь-яке своє майно та майно третіх осіб відповідачу. Відповідач немає права забирати будь-яке майно у нього, тим більше у третіх осіб, бо законодавством встановлюються обмеження щодо відчуження квартири, що була придбана за валютний кредит, а саме: ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». П.2.3.1 договору передбачено, що відповідач має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Це положення не тільки є несправедливим, оскільки відповідач зможе ще більше отримувати дохід, не здійснюючи жодних витрат, але і є незаконним. В підпункті (а). п.2.3.3 договору передбачено, що відповідач має право на власний розсуд змінити умови договору. Це положення повністю нівелює головний принцип договірних відносин - добровільності. Тобто, відповідач в будь-який момент може прописати, що він зобов`язується сплачувати 30% денних по договору. Тобто, це положення є не тільки дискримінаційним, незаконним, але і таким, яке істотно порушує дисбаланс прав і обов`язків сторін. В підпункті (в) п.2.3.3 даного договору, відповідач має право одностороннього розірвання договору, хоча такого права не надано йому. Відповідач в даному пункті посилається на ст. 651 ЦК України. В п.3.2 договору, передбачено при порушення позивачем зобов`язань по погашенню кредиту з позивача додатково стягується додаткових 2,52% на місяць, і це окрім пені, яка передбачена п. 4.1. цього договору. Тобто, тут наявний факт подвійного притягнення до відповідальності за одне і теж порушення, таке положення Кредитного договору не тільки є несправедливим, але і незаконним, бо суперечить ст. 61 Конституції України та є фактом нечесної підприємницької діяльності. В п.3.3 договору, передбачено, що кошти, які отримані від позивача для погашення заборгованості по Кредиту, насамперед направляються для: 1 - відшкодування витрат/збитків відповідача, 2 - пені, 3 - простроченої комісії, 4 - простроченої винагороди, 5 - прострочених відсотків, і аж 6 - простроченої заборгованості по кредиту, однак такий порядок сплати заборгованості явно є несправедливим, оскільки тут міститься положення про подвійну відповідальність, а також сплату винагороди, яка не є послугою банку, а тому не може стягуватися. В п.3.8 договору передбачено, що при непогашені Кредиту в строки зазначені Договором заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. П.6.3. договору передбачено, що всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться ним за даними Договором є відсотками в розумінні ЦК України. Тобто, відповідач заклав в дане положення і комісію, і будь-які платежі, як прихована ставка збільшених відсотків, що очевидно є фактом нечесної підприємницької діяльності, однак відповідного розуміння ЦК України, на яке посилається відповідач, відсутнє в ЦК України. П.6.3 договору передбачено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює двадцяти місячним відсотковим ставкам. Якщо проаналізувати графік погашення кредиту, наданий разом із Кредитним договором, то виходить, що він на початку кредитних відноси з 2006 року і аж до 2016 року мав більше сплачувати саме відсотки, а не тіло кредиту. А якщо підрахувати загальну суму відсотків, а вони становлять 64 459,68 дол. США, прихованих відсотків, а саме щомісячну комісію у розмірі 99,96 доларів США, а вони становлять 17 895,32 які він має сплатити, то разом ці числові дані значно перевищують саму суму кредиту (47 600,00 дол. США), а саме 82 355,00 доларів США, що вдвічі перевищує суму кредиту, що також є фактом значних дисбалансів праві і обов`язків сторін та в цілому несправедливості договору. Проаналізувавши весь зміст Кредитного договору, вбачається що за невиконання своїх зобов`язань відповідач не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду, окрім подвійної суми кредиту, яку відповідач отримує тільки на відсотках, а також і основну суму кредиту, тоді як він несе повний тягар за будь яке, навіть найменше порушення умов відповідного Договору та всі ризики валютного коливання, що є свідченням явного дисбалансу прав і обов`язків сторін та загальної несправедливості Кредитного договору. Позивач зазначає, що банком не було проведено з ним переддоговірної роботи, що є порушенням ч.2 ст.11 Закону України «Про захист споживачів». Натомість банк запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою, яка є найбільш не вигідно для нього і відповідно найбільш вигідно для банку. В п.2.4 Постанови НБУ №168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» зазначено, що банки зобов`язані отримувати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Факт навмисного ненадання банком позичальнику важливої інформації, що згідно з п.2 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що вводить в оману. Відповідачем не було виконано п.3.8 постанови НБУ №168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а саме не було попереджено його про те, що він нестиме всі валютні ризики під час виконання кредитного договору. Однак, ці ризики йому все одно довелось нести, оскільки після укладання договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов`язань, тоді як відповідач внаслідок істотної зміни курсу гривні до долара – отримує одні вигоди, отримуючи в три рази більше гривневої суми, а ніж це спочатку передбачалось договором. Отже, умови договору є несправедливими, оскільки у договорі не дотримано принципу добросовісності, розумності та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на погіршення становища позивача фінансових послуг, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним так само, як і іпотечний договір, який є похідним договором від основного Кредитного договору із застосуванням наслідків недійсності правочину, а тому просив визнати недійсним Кредитний договір №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір Іпотеки від 27.07.2006 року, як форми забезпечення зобов`язання Кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та визнати недійсною Додаткову Угоду №1 від 19.07.2013 року до Кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що була укладена між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2019 року у вказаній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та Державне підприємство «СЕТАМ».

03.10.2019 року представником відповідача, ОСОБА_2 , подано відзив в якому зазначено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 27.07.2006 року укладено Кредитний договір №KIC0GK00830051. Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 47600,45 доларів США на термін до 27.07.2021 р., а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Позивач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, позивач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. 19.07.2013 року між сторонами було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору №KIC0GK00830051від 27.07.2006 року, яким було змінено п. 1.1 Кредитного договору в частині сплати відсотків та щомісячного платежу. Відповідач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав позивачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. Позивач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором №KIC0GK00830051. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позивач зобов`язання за вказаним Договором не виконав. Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положенняч.2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів), а також підписання позивачем Додаткової угоди до договору про надання кредиту, з умовами та сукупній вартістю кредиту. Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Також, позивач посилається на введення в оману під час укладання договору не надаючи доказів про те, що саме не було до нього доведене, чим сам вводить суд у оману. В договорі прописана валюта кредитування, відсоткова ставка, винагороди, розмір платежу, відповідальність, права та обов`язки сторін договору. Тобто, ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх із положеннями договору, позивач отримав повну інформацію про умови кредитування та й власноруч підписав кредитний договір. Висновок: застосування позивачем положень про введення в оману Закону України «Про захист прав споживачів» є неприйнятним. Позивачем не враховано, що зазначені валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси, як сторони кредитного договору, а і на майнові інтереси банку, як сторони даного кредитного договору, оскільки банк так само, як і належить здійснити позивачу, виконав своє зобов`язання за кредитним договором, тобто надав кредит у валюті договору — долар США. При цьому валютні коливання, на які посилається позивач, явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а зниженням купівельної спроможності української гривні в цілому і, відповідно, по відношенню до долару США. Тому збитки банку в разі невиконання позивачем своїх зобов`язань з повернення кредиту тим більше зростають в гривневому еквіваленті. У зв`язку з цим банк в разі валютних коливань несе такі ж самі ризики зміни обставин, що і позичальник, що виключає наявність умови визначеної п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України. У зв`язку з цим виконання своїх зобов`язань за кредитним договором тягне для позивача витрати абсолютно рівні сумі збитків для банку в разі невиконання позивачем своїх кредитних зобов`язань. Тому, співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилось у зв`язку з зазначеними відповідачем валютними коливаннями, що виключає наявність умови визначеної п. 3 ч. 2 ст. 652 ЦК України. Так само вільно діяв і позивач при укладенні кредитного договору, про визнання недійсним якого зараз він просить суд, чітко усвідомлюючи в момент укладення цього договору, що укладаючи його в валюті — долар США — він несе ризик того, що його зобов`язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань, які і до укладення цього договору не раз траплялись. При цьому позивач цілком усвідомлював, що саме у зв`язку з тим, що є ризик зростання курсу долару СІІІА по відношенню до української гривні, розмір процентів в разі укладення кредитного договору в валюті долар США буде суттєво меншим, аніж в разі укладення аналогічного договору з банком в українській гривні. Так розмір процентів за спірним договором склав 14.04 річних, що є досить помірним розміром процентів за кредитом в Україні. Тому, відповідач не міг не усвідомлювати наявності імовірності валютних коливань в майбутньому, які б призвели до збільшення розміру його кредитних зобов`язань в гривневому еквіваленті. А тому це виключає наявність умови визначеної п. 3 ч. 2 ст. 652 ЦК України, оскільки при укладенні договору сторони виходили саме з імовірної можливості настання таких змін, на які досилається позивач в своєму позові, що підтверджується умовами цього ж договору. Цивільним кодексом передбачені права сторін на проведення переговорів та досягнення згоди щодо умов договору. Сторони погодили положення кредитного договору в тих межах, які сторони бажали викласти у самому договорі. При цьому, цивільним законодавством передбачено, що норми договору, не можуть звужувати права сторони договору, передбачені нормами законодавства, в тому числі й нормами про припинення та зміну договору. Звинувачення щодо можливості відповідача у будь-який момент на свій розсуд в односторонньому порядку розірвати договір або змінити його положення є безпідставними, адже положеннями згадуваного розділу кредитного договору чітко прописано події, які передують прийняттю кредитором рішення про припинення або зміну договору (у тому числі й зміну процентної ставки, зміна якої була можливою лише при настанні конкретних обставин). Одночасно, безпідставним є посилання на положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», адже у кредитному договорі сторонами погоджений порядок його зміни та припинення. ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав в результаті чого банк подав позовну заяву до суду про стягнення заборгованості з позивача, після чого ще у 05.07.2016 року отримав рішення, яке ОСОБА_1 не оскаржувалось, та виконавчі листи у справі № 357/18202/14-ц, а в ході розгляду справи заборгованість було повністю задоволено яку позивач зараз оспорює, судом було вивчено обставини надання та виконання кредитного договору та договору поруки, законність їх укладання, що в свою чергу не потребує додаткового доказування, та носить преюдиціальний характер. Враховуючи рішення суду, та оскільки з моменту укладання договору пройшло 13 років і позивач жодного разу не звертався до банку з метою розірвати кредитний договір, слід даний позов до банку розцінювати як намагання позивача уникнути відповідальності та взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що є неприпустимим. Також, просив застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що Кредит укладений ще у 2006 році, додатковий договір у 2013 році, а позов до банку позивач подав лише у 2019 році. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто, з моменту підписання договору пройшло більше трьох років, отже позивач пропустив строки позовної давності. Поновити, пропущені строки позовної давності, позивач суд не просить, та не обгрунтовує підстави пропущення. Тому, просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

21.10.2019 року позивач, ОСОБА_1 , подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що Банк не надав жодного заперечення такому факту, як безпідставне та незаконне нарахування комісії, а саме відповідно до п.1.1 Кредитного договору заборгованість по кредиту складається із кредиту, відсотків, винагороди, комісії. Відповідно до ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів, редакція, яка діяла на момент укладання Кредитного договору: «у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством». Тобто, законодавець не передбачав таку можливість для відповідача, як включати у кредитний договір комісії та платежі, які не є послугою банку і за які позивач не повинен платити, а отже таке положення Кредитного договору є несправедливим. Банк не надав жодного обґрунтованого пояснення несправедливості конкретних умов договору, а отже наявності явного дисбалансу прав і обов`язків сторін, а саме несправедливими згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є зокрема, умови Кредитного договору. Банк у своєму відзиві не надав жодних доказів, що позивач отримав всю необхідну інформацію по кредитуванню. Позивачу не була надана інформація, що всі ризики валютного коливання лягають саме на нього, що є не тільки явно несправедливою умовою, але такою яка містить оману. Відповідно до п.3.8 постанови НБУ №168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов`язані під час укладання кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач, надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісії, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Відповідачем не було виконано вимоги даного пункту правил, не було попереджено про те, що він нестиме всі валютні ризики під час виконання кредитного договору. Однак, ці ризики йому все одно довелось нести, оскільки після укладання договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов`язань, тоді як відповідач в наслідок істотної зміни курсу гривні до долара – отримує одні вигоди, отримуючи в три рази більше гривневої суми, аніж це спочатку передбачалось договором.

28.10.2019 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

18.11.2019 року третя особа, Державне підприємство «Сетам», подало письмові пояснення в яких зазначили, що на реалізації у ДП «СЕТАМ» знаходиться предмет іпотеки, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (лот № 369247). Однак, торги за даним лотом було зупинено на підставі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2019 року у справі № 357/9967/19. ДП «СЕТАМ» відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 «Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів» та Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року, є організатором електронних торгів та уповноважене на забезпечення здійснення заходів із створення та супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у системі, здійснення організації та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених цим Порядком. Згідно із Порядком Організатор — це державне підприємство, яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України та уповноважене відповідно до законодавства на забезпечення здійснення заходів із створення та супроводження програмного забезпечення Системи, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у Системі, здійснення організації та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених цим Порядком. Пунктом 3 розділу II Порядку передбачено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим п. 2 цього розділу. Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору. Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі):копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними;копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника;копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»);у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду; копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна. Не підлягає передачі на реалізацію майно, щодо якого наявний письмовий висновок експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі, якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано. А відповідно до пункту 4 розділу II Порядку, начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна. У разі встановлення відповідності заявки на реалізацію арештованого майна та доданих документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує таку заявку (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, Організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи. Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець). Організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, Організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів. Отже, державне підприємство «СЕТАМ» розмішує інформацію в системі електронних торгів, виключно на підставі документів, наданих відповідним органом Державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Враховуючи вищезазначене, ДП «СЕТАМ» у даному випадку ніяким чином не порушило права позивача та не вчинило жодних дій, які б свідчили про оспорювання будь-яких його прав чи свобод.

Позивач, ОСОБА_1 , в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що до 2006 року він вже мав договірні відносини з ПриватБанком, тому 27.07.2006 року уклав з відповідачем кредитний договір в доларах, з 2006 року по 2008 рік кредитні кошти платив день в день, а після 2008 року почалися затримки із погашення кредиту, в зв`язку з тим, що звільнився з підприємства де працював, а 2013 році вийшов на пенсію, яка становить 1564 грн., тому з 2014 року перестав сплачувати кредит взагалі. Графік погашення кредиту наданий відповідачем не підлягає математичному обрахуванню. Даний кредитний договір є несправедливим і не чесним. З умовою щодо інструменту 100 доларів США на місяць він не згоден, оскільки всі ризики покладені на нього, а ПриватБанк міг збільшувати ставки на власний розсуд. В 2013 році він не повідомляв банк про зміну свого матеріального становища. В 2019 році ПриватБанк запропонував перевести долари на гривні, він погодився і підписав угоду, думав, що щось зміниться. Підпунктом (в) п.2.3.3 Кредитного договору передбачено, що Банк може розірвати договір, але не надав такого права йому. Із заявою про перегляд умов договору чи реструктуризації боргу він до банку не звертався. Він подавав до банку заяви в 2008-2010 роках про проведення акту звірки, але вони не відреагували. Щомісячно потрібно було сплачувати кредит в розмірі 730 доларів США, що складається з тіла кредиту, проценти, 0,21% винагорода за надання фінансового інструменту, що є несправедливим. Рішення про стягнення боргу було в 2016 році, він його не оскаржував. 23.04.2015 року була проведена експертиза, але результатів експертизи не було.

Представник позивача, адвокат Гула Сергій Євгенович, в судовому засіданні позов підтримав та просив визнати недійсним Кредитний договір №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір Іпотеки від 27.07.2006 року, як форма забезпечення зобов`язання Кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , і визнати недійсною Додаткову Угоду №1 від 19.07.2013 року до Кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, що була укладена між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського,1Д) є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

Судом встановлено, що 25.05.2006 року ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства «ПриватБанк», правонаступником якого став ПАТ КБ «ПриватБанк», із заявою про надання кредиту у валюті в розмірі 47 600 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_3 .Термін користування кредитом 180 днів, ставка по кредиту 1+0,21. 18.06.2006 року банк прийняв рішення про надання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 47 600 доларів США, ставка-1%, комісія-0,21, загальна прибутковість-15,10, заставна вартість майна 282 800 грн., що підтверджується анкетою-заявою (а.с.114-115).

26.07.2006 року ОСОБА_1 подав заяву начальнику Білоцерківського відділення №2 «ПриватБанк» Балас В.М., про видачу йому споживчого кредиту на купівлю трьохкімнатної квартири, в розмірі 47 600 доларів США на термін 180 місяців, що підтверджується заявою від 26.07.2006 року (а.с.112).

27.07.2006 року ОСОБА_1 підписав згоду, про те, що згідно ст.11 Закону України «Про організацію формувань та обігу кредитних історій» він дає згоду на доступ до його кредитної історії, яка відкрита в КБ «ПриватБанку». Його згода дійсна на період дії кредитного договору.

Судом встановлено, що 27.07.2006 року між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №KIC0GK00830051, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 54768,00 доларів США, на купівлю квартири в сумі 47 600,00 доларів США, а також 7 168,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту щомісячно в період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 14 по 20 числа кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно у сумі 676,35 доларів США за погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Кредит надано на строк з 27.07.2006 року по 27.07.2021 рік включно.

Відповідно до п.1.3 даного Кредитного договору (а.с.12), забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека - квартира за адресою АДРЕСА_3 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором.

Згідно ордера розпорядження від 27.07.2006 року (а.с.110), «ПриватБанк» за кредитним договором №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 47 600 доларів США.

Із заяви про видачу готівки №1 від 27.07.2006 року (а.с. 107), вбачається, що 27.07.2006 року ОСОБА_1 отримав 47 600 доларів США, еквівалент у гривнях 240380 гривень 00 копійок, призначення платежу виплата кредиту, згідно кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.38), вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу 1-4276 від 27.07.2006 року, який посвідчений Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 . Даний факт, також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.36-37).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Укладений між сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2011р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Так, звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що підставами для визнання недійсним укладеного у 27 липня 2006 року кредитного договору є невідповідність його змісту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що виразилося в ненаданні йому відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування, крім того, умови договору є несправедливими. Також просив визнати недійсним вищезазначений договір іпотеки, який носять похідний характер від основного договору (кредитного договору).

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування.

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В кредитному договорі №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, виконані умови передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сторони узгодили всі його істотні умови: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; позивач особистим підписом засвідчив, що він ознайомився та погодився з умовами цього договору, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі; виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з умовами договору; на момент укладення кредитного договору позивач не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої обов`язки за договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами першою, другою статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, а як вбачається з кредитного договору саме з такими умовами кредитування погодився позивач.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 лютого 2018 року у справі № 61-5479 св 18.

Заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України встановлено Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання недійсними умов кредитного договору, укладеного 27 липня 2006 року до набрання чинності цих змін.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2018 року у справі № 61-191 св 18.

27.07.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (а.с.16-18), з якого вбачається, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року з поверненням кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 54 768 доларів США, що еквівалентно 276 578 грн. 40 коп., на купівлю квартири у сумі 47 600 доларів США і на оплату страхових платежів у сумі 7 168 доларів США на строк до 27.07.2010 року включно.

Відповідно до п.7 даного договору, в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею – 69,2 кв.м., житловою площею – 39,6 кв.м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Білоцерківською державною нотаріальною конторою 27.07.2006 року за реєстром №1-4276 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.07.2006 року за №11151, реєстраційний номер 571414. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Цільове призначення предмету іпотеки житлова нерухомість.

Відповідно до п.11 даного договору, сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 282 800 грн.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Статтею 1 Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV) визначено, що іпотечний борг - це основне зобов`язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-IV, договір про іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій формі містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов`язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов`язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов`язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов`язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

У договорі про іпотечний борг можуть бути зазначені: вартість основного зобов`язання, строки та розміри платежів з урахуванням інфляційного застереження або умови, що дозволять їх визначити; згода боржника на приєднання його основного зобов`язання до консолідованого іпотечного боргу та включення іпотеки до іпотечного пулу; право кредитодавця відчужувати основне зобов`язання або право отримання платежів за договором про іпотечний борг; інфляційне застереження; умови страхування фінансових ризиків щодо: - невиконання основного зобов`язання; - неотримання платежів за цим договором; - несвоєчасної реалізації предмета іпотеки; - несвоєчасного отримання суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, або недостатнього її розміру для задоволення вимог кредитора.

Встановлена передумова обов`язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості), є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправності сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає суду підстави для висновку, що на дані правовідносини, окрім ст. 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-IV щодо необхідності та обов`язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов`язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі.

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов`язковими для такого виду договорів.

В Іпотечному договорі від 27.07.2006 року сторони узгодили всі його істотні умови: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; позивач особистим підписом засвідчив, що він ознайомився та погодився з умовами цього договору, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі; виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав іпотечний договір, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з умовами договору; на момент укладення іпотечного договору позивач не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої обов`язки за договором із повернення кредитних коштів.

Згідно квитанції №13130241 від 27.07.2007 року, ОСОБА_1 сплати страхову премію на користь КБ «ПриватБанка» в розмірі 1131 грн. 20 коп. по договору від 27.07.2006 року.

Згідно квитанції №13129666 від 27.07.2007 року, ОСОБА_1 сплати страхову премію на користь КБ «ПриватБанка» в розмірі 1201 грн. 90 коп. по договору від 27.07.2006 року.

19.07.2013 року між Приватним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року (а.с.85-86), відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 427,03 долари США, а саме відсотки у розмірі 0,00 долари США, комісія у розмірі 0,00 долари США, пеня у розмірі 427,03 долари США.

З п.2 даної додаткової угоди вбачається, що гідно зі ст.212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 427,03 долари США.

Відповідно до п.1.1 даної додаткової угоди банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти шляхом видачі готівки через касу на строк по 27.07.2021 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 54 404 доларів США 73 центи, на наступні цілі: купівля квартири у сумі 47 600 доларів США, а також у розмірі 6804,73 долари США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту щомісяця від суми розрахункової згідно з п.3.11 даного договору.

Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток №1) (а.с.87-88).

З виписки з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за договором №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, укладеного між «ПриватБанком» та ОСОБА_1 , станом на 22.08.2018 року (а.с.89-97), вбачається, що загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 94 430,02 долар США, що складає еквівалент 2 615 711 грн. 55 коп. та складається з: заборгованості тілом кредиту – 38 471,07 долар США, загальний залишок заборгованості за процентами – 34 097,81 долар США, заборгованість за комісією 5 426,91 долар США, загальна сума нарахованої пені – 16 434,23 долар США.

27.04.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області у справі №357/18202/14-ц 2/357/1761/16 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості по кредитному договорі, ухвалено заочне рішення (а.с.100-102), яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договорі №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року в сумі 609 753 грн. 49 коп., а також 3 654 грн. 00 коп. судових витрат, всього 613 407 грн. 49 коп. Рішення набрало законної сили 05.07.2016 року.

Згідно із ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 рішення, про стягнення з нього боргу за вказаним Кредитним договором, не оскаржувалося, 22.08.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явив до виконання виконавчий лист у вказаній справі до Білоцерківського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області. Постановою державного виконавця від 30.08.2016 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/357/1761/16 від 22.07.2016 року. В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем 22.09.2017 року було винесено постанову про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої було описано та арештовано майно, а саме: квартири АДРЕСА_4 та належить ОСОБА_1 22.01. 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. 03.06.2019 року було проведено оцінку вартості житлової трикімнатної квартири АДРЕСА_4 .

З листа Державного підприємства «Сетам» №9088/17-18-19 від 21.08.2019 року (а.с.39), вбачається, що на виконання абзацу четвертого пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. №2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за №1301/29431, Державне підприємство «Сетам» повідомило, що реалізація предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів: реєстрація номера лота – 369247 (уцінено лот №359991), предмет іпотеки – трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . День та час проведення електронних торгів – 13.09.2019 року 09 год. 00 хв. початкова ціна продажу майна – 536 688 грн. 00 грн.

09.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої просив заборонити АТ КБ «ПриватБанк» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження квартири, АДРЕСА_4 , зобов`язати ДП «СЕТАМ» припинити підготовку до проведення торгів 13.09.2019 року щодо продажу квартири АДРЕСА_4 та заборонити ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження даної квартири, в тому числі, але невиключно проводити підготовчі заходи та безпосередньо торги.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2019 року заяву про забезпечення позову задоволено (а.с.29-32), вжито заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», про визнання валютного кредитного договору, додаткової угоди №1 та договору іпотеки недійсними, шляхом заборони АТ КБ «ПриватБанк» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та заборони ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії (підготовчі заходи та торги) спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

15.01.2020 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2019 року скасовано з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовлено (а.с.103-108).

Пунктом 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Судом встановлено, що Кредитний договір №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, Договір іпотеки та Додаткова угода до нього містять всю необхідну інформацію, не містять несправедливих умов в розумінні зазначених норм Закону України «Про захист прав споживачів», оригінал договору з додатками підписаний та отриманий позивачем, отже між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, щодо валюти кредитування та прийняттям умов пов`язаних з валютними ризиками, банк надавав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки про що зазначено у Договорі та додатковій угоді №1 до нього, де міститься повна інформація стосовно умов кредитування, при цьому позивач не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, використав кредитні кошти для придбання майна зазначеного в Договорі та сплачував кредитні кошти, а відповідач, в свою чергу, виконав вимоги позивача щодо зміни відсоткової ставки, здійснив корегуючи операції щодо відсоткової ставки коштів, збільшив строк його дії.

02.10.2019 року представник відповідача подав клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Судом встановлено, що 27.04.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області у справі №357/18202/14-ц 2/357/1761/16 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості по кредитному договорі, було винесено заочне рішення, яке набрало законної сили. З моменту укладання кредитного договору та договору іпотеки пройшло 13 років, адже ці договори були укладені ще у 2006 році і позивач жодного разу не звертався до банку з метою розірвання даних договорів. У 2013 році була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №KIC0GK00830051 від 27.07.2006 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише у 2019 році, отже позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.11, 259, 526, 543, 554, 572, 575, 610, 611, 627, 634, 1054, ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 12, 76 – 81, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01000, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д), треті особи: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, б-р Олександрійський, 94), Державне підприємство «СЕТАМ» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Стрілецька, 4-6), про визнання кредитного договору, додаткової угоди та договору іпотеки недійсними, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.02.2020 року.

СуддяО. В. Бондаренко