Рішення № 87515887, 11.02.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. м.Рівне Справа № 918/893/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н. Ф.,

за участі секретаря судового засідання Оліфер С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 17 026,04 грн

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17 026,04 грн заборгованості за договором №б/н від 25.07.2013 року, з яких: 2006, 00 грн - заборгованості за кредитом; 3 823, 30 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 860, 34 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 3 336, 40 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Ухвалою суду від 03.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 918/893/19, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 22.01.2020 року.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року розгляд справи відкладено на 11.02.2020 року.

В судове засідання 11.02.2020 року представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Водночас, останнім подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повноважного представника в судові засідання не направляв, про причину неявки суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими поверненнями.

Ухвали суду від 03.01.2020 та від 22.01.2020 року направлялися на адресу ОСОБА_1 , вказану позивачем у позовній заяві та надану Відділом обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області, а саме: АДРЕСА_1 , проте останнім не отримані ухвали суду по причины "за закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення судових засідань. Отже, неотримання ухвал суду відповідачем у справі є наслідком його бездіяльності щодо їх належного отримання.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважається повідомленим про призначені судові засідання 22.01.2020 року та 11.02.2020 року належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються поданий позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд дійшов наступних висновків.

25 липня 2013 року фізичною особою - підприємцем Рожков Микитою Олександровичем (далі - відповідач, Клієнт) підписано Заяву про відкриття поточного рахунку та Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, якою він приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, у відповідності до якої Клієнт висловлює свою згоду з Умовами і Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті pb.ua.), Тарифами банку, які разом із цією Заявою становлять Договір банківського обслуговування.

Крім того, у вказаній заяві зазначено, що своїм підписом Клієнт приєднується і зобов`язується виконувати умови, що викладено в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку - Договорі банківського обслуговування в цілому.

Частиною 1 ст.634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, 25.07.2013 року між відповідачем та АТ КБ "Приватбанк" було укладено Кредитний договір б/н (далі - Кредитний договір), який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Заяв та Умов.

Відповідно до Договору клієнту встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Згідно з п. 3.18.1.1 Кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку та Клієнта.

Пунктом 3.18.1.3 визначено, що кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті процентів та винагороди.

Відповідно до п.3.18.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт банк / Інтернет клієнт банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі- далі "Угода").

Згідно з п. 3.18.1.6. Умов, Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду. Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Відповідно до розділу Умов 3.18.4. яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної вставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна шавка). Порядок розрахунку відсотків:

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок відсотків здійснюється за (процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1. Умов).

При необнулені дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п.3.18.4.1.2. Умов).

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів і дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3.Умов).

Пунктом 3.18.4.4.Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку в позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Згідно з п. 3.18.2.3.4. Умов - Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого «Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до п. 3.18.5.4.Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.18.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Як вказує позивач, АТ КБ "ПриватБанк" належним чином виконав умови Договору банківського обслуговування від 25.07.2013 року, проте відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, вимог законодавства, яке регулює існуючі між сторонами правовідносини, не здійснив повернення банку в повному обсязі використані кредитні кошти, сплату відсотків, комісії, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість, що підтверджується виписками по рахунку та розрахунком заборгованості (а.с. 23 - 29).

Позивач вказує, що станом на 19.11.2019 року відповідач має заборгованість в сумі 17 026, 04 грн, з яких: 2 006, 00 грн заборгованість за кредитом, 3 823,30 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 3336,40 грн заборгованість по комісії за користування кредитом, 7 860,34 грн пеня.

Вказані обставини стали підставою звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За приписами ст. 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надавав відповідачу кредитні ліміти у розмірах, що містяться у Довідці про розмір встановлених кредитних лімітів.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів виконання своїх зобов`язань в частині оплати кредитного ліміту у розмірі 2 006, 00 грн, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу

При цьому, суд бере до уваги, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач припинив підприємницьку діяльність 11.07.2014 року.

Проте, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Вказану позицію підтримала Велика палата Верховного суду у постанові від 05.07.2018 року у справі №338/180/17.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, комісії та пені, господарський суд зазначає таке.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як свідчать матеріали справи, у Заяві відповідача на відкриття рахунку від 25.07.2013 року та Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 25.07.2013 року процентна ставка не зазначена, вимог щодо сплати комісії за обслуговування не вказано.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом і пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщених на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємну частину договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за обслуговування та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови.

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.07.2013 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 та Постанові Касаційного господарського суду від 30.09.2019 року у справі №916/2755/18.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ч. 1 ст. 73 ГПК України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За умовами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", заява № 63566/00, рішення від 18.07.2006).

Враховуючи викладені вище висновки та обставини справи, суд зазначає про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом та суми пені, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1 921, 00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) - 2 006, 00 грн заборгованості за кредитом та 1 921, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити позивачу у задоволенні решти позовних вимог.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 11.02.2020 року

Суддя Церковна Н. Ф.