Рішення № 87511079, 06.02.2020, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 714/639/19

2/714/9/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р. Герцаївський районний суд Чернівецької області

в складі:головуючого-судді: Акостакіоає О.Т.

при секретарі: Якобан І.В.

за участю представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

третьої особи: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні власністю шляхом виселення, та про зняття з реєстрації з місця проживання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні власністю шляхом виселеннядо відповідача ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 , посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами складається з житлового будинку з саману, житловою площею 19.10 кв.м. загальною площею 25.00 кв.м літ. А; сараю літ. Б, сараю літ. В; вбиральні літ. Г; літньої кухні літ. Д; огорожі № 1,2, 3; криниці № 4. Цей житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці площею 0.1312 га., кадастровий номер 7320781300:02:002:0563, по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна), яка також належить їй на праві власності згідно Договору дарування земельної ділянки. Вказані договори дарування житлового будинку та договір дарування земельної ділянки були укладені між нею та ОСОБА_3 згідно яких остання подарувала, а вона прийняла у дарунок житловий будинок та земельну ділянку. Наразі у будинку по АДРЕСА_1 Банчени зареєстровані та проживають третя особа ОСОБА_3 ,1933 р.н. та відповідач ОСОБА_5 , а третя особа ОСОБА_3 за цією адресою проживає з самого дитинства, відповідач ОСОБА_5 лише останні шість років на підставі усної домовленості з ОСОБА_3 , яка на той час була власником будинку. При цьому ОСОБА_3 будучи особою похилого віку, яка не має дітей та близьких родичів, дозволила відповідачу, який є сином її знайомої та не мав свого власного житла, проживати разом з нею у її житловому будинку, а відповідач обіцяв допомагати їй по господарству. Жодної письмової угоди сторони не укладали. Відповідач систематично вчиняє сварки та знущається над ОСОБА_3 , яка є особою похилого віку, жодної допомоги не надає, без її дозволу та відома користується належними їй речами, здійснює самовільне, будівництво на території будинковолодіння. ОСОБА_3 неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки відповідача стосовно неї. Дані обставинні підтверджуються листами Герцаївського відділу поліції №3542/123/51/05/01-2019 від 24.06.2019 та №3581/123/51/05/02-2019 від 24.06.2019. Проте вжиття органами поліції попереджувальних заходів стосовно поведінки відповідача не дають належного результату. На неодноразові усні вимоги позивача виселитись з будинку та знятись з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 в добровільному порядку відповідач не реагує, продовжує проживати в цьому будинку, незважаючи на те, що він до будинку не має жодних прав. Тому позивач просить суд для захисту своїх прав та законних інтересів усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідача з житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення, зняти його з реєстрації, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Ухвалою судді від 09 вересня 2019 року провадження у справі відкрито.

Позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні не з`явилась, однак її представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив позов задовольнити та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідача з житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. ОСОБА_6 пояснив, що він не має іншого житла, ОСОБА_3 йому обіцяла, що він буде жити в її будинку і будинок залишиться йому, при цьому він зробив ремонти та утримував 6 років її, купував продукти та забезпечував її. Вважає себе членом сім`ї власника. Просить у позові відмовити за безпідставністю, оскільки він зберіг за собою право користування житлом. Також вважає безпідставною вимогу про зняття його з реєстрації.

Третя особа ОСОБА_3 , яка була допитана в якості свідка в судовому засіданні пояснила, що декілька років тому до неї додому приходила матір відповідача з метою розповсюдження релігійних поглядів, при цьому дізнавшись про те, що ОСОБА_3 є одинокою жінкою запропонувала її доглядати. Через певний час прийшов відповідач ОСОБА_5 , який є сторонньою людиною для неї та почав дещо допомагати по господарству. За це вона йому пообіцяла надати шматок землі біля будинку, щоб той зміг побудувати на ньому собі житловий будинок. Увійшовши у довіру до неї вмовив її залишити йому заповіт, що вона згодом і зробила. Протягом двох років до складання заповіту відповідач лише приходив і допомагав їй по господарству, а проживав у дружини в с. Цурени Герцаївського району. Через декілька місяців після складання заповіту ОСОБА_5 заселився до неї в літню кухню та між ними почались напруженні відносини, він її почав ображати, виганяв з будинку та казав їй, що все майно вже належить лише йому, крім цього відповідач її почав обкрадати, зокрема викрав її документи на землю, через що остання була змушена сплатити понад 8 тисяч гривень для поновлення документів, тому вона і почала звертатись в органи поліції та адвокатів. Таким чином вона дізналась, що відповідач зареєструвався в її будинку, це сталось без її відома та згоди. Ніяких коштів на її утримання, зокрема покупку продуктів, тощо, відповідач не витрачав, а скандали виникали щодня. Зважаючи на такі обставини вона була змушена звернутись до сусідів та влітку 2019 року подарувала свій будинок з земельною ділянкою ОСОБА_4 , яка в подальшому пообіцяла її доглядати. Також додала, що дійсно відповідач ОСОБА_5 поселився в її літню кухню за її згодою, але він не є їй родичем, ніякого договору оренди з нею не укладав, через конфлікт неодноразово вона просила його виселитись з її будинку. Просила суд позов ОСОБА_4 задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, а також земельна ділянка для його обслуговування, що по АДРЕСА_1 , належить згідно договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки позивачу ОСОБА_4 , що також підтверджується Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.06.2019 року.

Відповідно до довідки Острицької сільської ради Горбівського старостинського округу №2 від 09.07.2019 року № 1582, в спірному будинку зареєстровано двоє осіб: відповідач ОСОБА_5 та третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 , які не є родичами.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні житловим будинком що по АДРЕСА_1 , а саме неодноразово вчинював скандали із третьою особою, яка продовжує проживати у житловому будинку за її згодою, на вимогу позивача не бажає висилятися.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі й шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю (негаторний позов).

Враховуючи положення статей 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд приходить до висновку про те, що порушене право власності позивача ОСОБА_4 , а відповідач ОСОБА_5 чинить їй перешкоди у реалізації її права власності.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідач ОСОБА_7 та його представник стверджують, що відповідач поселився і проживав у житловому будинку ОСОБА_3 на правах члена її родини, оскільки вели спільне господарство, проводив ремонт, тощо. При цьому жодного письмового договору не укладали. Вважає, що він зберіг статус члена сім`ї власника, тому його не можна виселити.

Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК України встановлено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК України, особи, що вселилися в жиле приміщення набувають рівного з наймачем права користування в жиле приміщення при умови їх вселення як членів сім`ї цього наймача.

Посилання відповідача ОСОБА_5 на те, що він тривалий час утримував ОСОБА_3 , а саме купував їй продукти харчування та сплачував комунальні послуги, зробив ремонти за свої кошти та ОСОБА_3 обіцяла залишити майно йому шляхом заповіту, що він вселились, як члени сім`ї власника не можна визнати переконливими, оскільки як сам пояснив та допитана в якості свідка колишня власниця майна ОСОБА_3 вони не перебували в жодних родинних відносинах, а лише в дружніх відносинах. Суд не може розцінити, що відповідач відносяться і до «інших осіб», як то зазначено у до ч.2 статті 64 ЖК України, оскільки за час спільного проживання в одному житловому приміщенні, власниця майна ОСОБА_3 не робила будь-яки дій, які би свідчили про її намір поселити відповідача, як членів своєї сім`ї, факти проживання відповідача у літній кухні до спірного житлового будинку та складання заповіту на ім`я відповідача, суд розцінює як дружні відносини, які уклались між ними на той час. Проведення поточного ремонту в літній кухні суд розцінює, як бажання поліпшити умови свого проживання. Твердження відповідача про спільне харчування і придбання продуктів, оплату комунальних послуг, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, проти такого заперечувала ОСОБА_3 , а відповідач не надав жодних доказів.

Таким чином в судовому засіданні відповідач не довів факт його заселення у житловий будинок третьої особи ОСОБА_3 як члена сім`ї власника, тому він не може користуватись правами передбаченими частиною першою статті 116 ЖК України при вирішенні питання про його виселення.

Відповідно до ст. 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.

Відповідач ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_3 заперечували факт укладання договору найму житла, крім цього остання, допитана в якості свідка стверджувала, що ніякої оплати за проживання відповідач не здійснював. Крім цього відповідач ніякими допустимими доказами не довів наявність такого правочину та правовідносин в яких він би виступав як наймач житла. Тому суд вважає, що його не можна відносити до найманця житла, а вимоги ст.ст. 168, 169, 170 ЖК України до цих правовідносин не підлягають застосуванню. Таким чином ОСОБА_5 вселився до житлового будинку ОСОБА_3 як тимчасовий мешканець.

Згідно ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім`ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім`ї наймача. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім`ї, які проживають разом з ним, зобов`язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, необхідно усунути перешкоди у користуванні та розпоряджанні власністю позивача , задовольнивши в цій частині позовні вимоги.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

При вирішенні позовних вимог в частині зняття з реєстрації відповідача ОСОБА_5 , суд виходить з того, що вказана вимога є передчасною, оскільки згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

І тільки після відмови органу реєстрації місця проживання відповідної територіальної громади провести зняття з реєстрації, за наявності судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивач набуде право на звернення із вказаною вимогою в порядку адміністративного судочинства, а також суд враховує, що вказана вимога є похідною від позовної вимоги про виселення, тому суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати в частині задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.116, 317, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 65, 98, 150, 156, 158 ЖК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 ) з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання йому іншого жилого приміщення.

В задоволенні позовної вимоги про зняття ОСОБА_5 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

В частині задоволення позовних вимог стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачені судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 11 лютого 2020 року.

Суддя: