Ухвала суду № 87510638, 05.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.02.2020Справа № 910/7187/19

За скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної

виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у

місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр

транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 2 529, 98 грн.

Представники сторін:

від скаржника (боржника): Баулін А.О. за довіреністю від 20.01.2020;

Осьмак А.В. за довіреністю від 20.01.2020;

від стягувача: не з`явився;

від ДВС: Дубровін С.І. за довіреністю від 20.01.2020.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.08.2019 у справі № 910/7187/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов`язання вчинити дії та стягнення 2 529, 98 грн. задоволено частково: стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" 3 842 грн. 00 коп. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 26.09.2019 у справі № 910/7187/19 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" 866 грн. 38 коп. - 3 % річних та 1 663 грн. 60 коп. - інфляційні втрати.

13.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва боржником подано скаргу на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 13.12.2019 № 05-23/3051 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7187/19 у зв`язку з відпусткою судді Кирилюк Т.Ю.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/7187/19 передано судді Ломаці В.С. для розгляду скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 розгляд скарги призначено на 21.01.2020 року.

16.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником стягувача подано заперечення на скаргу, відповідно до змісту яких стягувач вказує на те, що згідно з положень Конституції України та Господарського процесуального кодексу України рішення суду є обов`язковими до виконання.

У судовому засіданні 21.01.2020 року державним виконавцем подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 розгляд скарги відкладено на 05.02.2020 року.

Представник скаржника у судовому засіданні 05.02.2020 року заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник виконавчої служби у судовому засіданні 05.02.2020 року проти задоволення скарги заперечив.

Представник стягувача у судове засідання 05.02.2020 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши скаргу боржника на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року N 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп).

Пунктом 9 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

В даному випадку, звертаючись до суду зі скаргою скаржник просить суд:

1. визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, вчинені в рамках виконавчого провадження № 60802867, а саме:

- винесення постанов від 06.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60802867 про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 60802867;

- інші виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867.

2. скасувати постанови старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, прийняті в рамках виконавчого провадження № 60802867:

- від 06.12.2019 про відкриття виконавчого провадження;

- від 06.12.2019 про стягнення виконавчого збору;

- інші постанови, винесені відносно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867.

3. до закінчення розгляду цієї скарги заборонити старшому державному виконавцю Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковичу Станіславу Юрійовичу вчиняти дії щодо накладення арешту на банківські рахунки АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики», код 40123465, та вчиняти інші дії, що пов`язані із зарахуванням коштів на депозитний рахунок, їх перерахування стягувачу в рамках виконавчого провадження № 60802867 грошових коштів;

4. зобов`язати Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про повернення наказу господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі № 910/7187/19 стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Обґрунтовуючи викладені у скарзі вимоги скаржник вказує на те, що державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2019 ВП № 60802867 в порушенням приписів п. 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», яким заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство «Українська залізниця». Таким чином, на переконання скаржника, відносно нього законом заборонено вчиняти виконавчі дії.

При цьому, скаржник посилаючись на приписи статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 95 Цивільного кодексу України вказує на те, що законодавство не обумовлює появу у філії особливого процесуального статусу, відмінного від юридичної особи, частиною якої вона є.

Також скаржник зазначає, що філія не є самостійним учасником (суб`єктом) цивільних, господарських відносин. Філія не може мати прав та обов`язків, або гарантій діяльності окремих від юридичної особи, частиною якої вона є. Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу у філії не є тотожнім ідентифікаційному коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Філії не є самостійним суб`єктом права власності, натомість саме Товариство, як учасник цивільних відносин, є власником майна (грошових коштів), яким наділено його філію «Центр транспортної логістики», тоді як у відношенні Товариства закон заборонив вчиняти виконавчі дії. Дії, спрямовані на стягнення майна (грошових коштів), яким наділено філію «Центр транспортної логістики», буде вчиненням виконавчих дій по відношенню до Товариства з грубим порушенням порядку, встановленого законом.

За таких обставин, оскільки законом встановлено заборону на вчинення виконавчих дій, а отже і заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, скаржник вважає, що виконавчий документ має бути невідкладно повернутий стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а всі арешти знято.

Крім того, звертаючись до суду з означеною скаргою скаржник вказує на те, що філією «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця», серед іншого, використовуються наступні рахунки:

1. UA843226690000026004301148905 як основний «корпоративний», що використовується для надходження коштів від контрагентів, сплати податків, надходження з основного рахунку Товариства коштів на виплату заробітної плати, лікарняні та інші соціальні виплати працівників Товариства, сплати нарахованих на неї податків та загальнообов`язкових зборів. Такі кошти Товариства надходять на рахунок Філії виключно на вказані вище цілі і далі перераховуються на рахунки, вказані в п. 2;

2. UA813226690000029094900111146 та UA523206490000029241052608457 як транзитні рахунки для виплати заробітної плати, на які кошти зараховуються з рахунку, вказаного в п. 1;

3. UA493226690000026049300148905 як окремий рахунок для зарахування страхових коштів з фондів соціального страхування і здійснення соціальних виплат працівникам.

Скаржник зазначає, що у випадку накладення арешту на кошти Товариства, що розміщено на рахунку, вказаному в п. 1, без зазначення, що такий арешт не поширюється на кошти, що мають бути виплачені як заробітна плата, та утримані з неї податки і загальнообов`язкові збори, буде унеможливлено виплату трудовому колективу заробітної плати, лікарняних та інших соціальних виплат. Аналогічно, якщо буде накладено арешт на будь-які кошти на рахунках, вказаних у п. п. 2, 3.

Отже, на переконання скаржника, накладення арешту на грошові кошти (а не лише на окремі рахунки зі спеціальним статусом), за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, є неправомірним та вважатиметься грубим порушенням конституційних прав громадян на отримання заробітної плати.

Водночас, суд вважає вищевказані аргументи скаржника необґрунтованими, враховуючи наступне.

Основним законом України є Конституція, що закріплено в її преамбулі.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, Конституція України як правовий акт з найвищою юридичною силою, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону у системі нормативно-правових актів.

Визначення терміну "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов`язується з набранням рішеннями законної сили.

Положеннями статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

З огляду на вищевказані положення чинного законодавства, прийняте господарським судом міста Києва судове рішення у справі № 910/7187/19, на виконання якого видано наказ від 21.10.2019 у справі № 910/7187/19, є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Європейським судом з прав людини неодноразово відмічалось, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Так у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має оцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Судом підкреслювалося, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре СаффІ" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Стороні не може бути відмовлено у своєчасному виконанні фінального рішення щодо компенсації збитків за шкоду (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35), незалежно від складності національних процедур правозастосування або бюджетної системи держави. Держава не може не виконувати рішення, спираючись на недостатність бюджетних коштів або інших ресурсів (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35; Amat-G Ltd and . Mebaghishvili v. Georgia (Амат-Г Лімітед і Мебагішвілі проти Грузії), § 47; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1)[ВП], § 199).

Стаття 6 § 1 гарантує виконання остаточних, обов`язкових судових рішень (на відміну від виконання рішень, що можуть оскаржуватись у судах вищої інстанції) (Ouzounis and Others V. Greece, (Узуніс проти Греції), § 21).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права Ради Європи» (Hornsby V. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Відмова органу влади враховувати рішення, винесене судом вищої інстанції суперечить статті 6 § 1 (Turczanik v. Poland (Турчанік проти Польщі), §§ 49-51).

Крім вищевказаного, суд зазначає, що пунктами 1,2 частини 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

З аналізу п. 3 розділу III Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", можна дійти висновку, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», за винятком: стягнення грошових коштів та стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Так, додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі № 910/7187/19, на виконання якого видано наказ від 21.10.2019 у справі № 910/7187/19, стягнено саме грошові кошти. Отже, заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання рішення у справі № 910/3976/19 про стягнення грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2019 року стягувач звернувся до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою № 11/11-2 від 11.11.2019 про примусове виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі № 910/7187/19.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

06.12.2019 року старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сакович Станіславом Юрійовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60802867 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 06.12.2019 у справі № 910/7187/19, зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

06.12.2019 року старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сакович Станіславом Юрійовичем було винесено постанову ВП № 60802867 про стягнення з Філії «Центр транспортної логістики» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» виконавчого збору у розмірі 252, 30 грн.

За таких обставин суд вважає, старший державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сакович Станіслав Юрійович під час виконавчого провадження ВП № 60802867 діяв у відповідності до вимог Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження» і не вбачає правових підстав для скасування прийнятих ним постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору від 06.12.2019 ВП № 60802867.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні скарги боржника в частині визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, вчинених в рамках виконавчого провадження № 60802867, а саме: винесення постанов від 06.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60802867 про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 60802867 та скасування постанов старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, прийняті в рамках виконавчого провадження № 60802867 від 06.12.2019 про відкриття виконавчого провадження та від 06.12.2019 про стягнення виконавчого збору.

Як наслідок, суд відмовляє у задоволенні вимог боржника про зобов`язання Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про повернення наказу господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі № 910/7187/19 стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Що стосується заявлених боржником вимог про визнання неправомірними інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867 та скасування інших постанов, винесених відносно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом вище, відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 статті 342 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій тощо можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні. Якщо особа, яка вважає, що її права порушено має право звернутись за захистом своїх порушених прав до суду.

При цьому, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього, отже, суд не може здійснювати захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє, оскільки немає можливості встановити, чи будуть вони порушені в майбутньому.

Разом з тим, заявлені скаржником вимоги про визнання неправомірними інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867 та скасування інших постанов, винесених відносно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867, заявлені на майбутнє, оскільки на час звернення до суду з даною скаргою державним виконавцем не було прийнято будь-яких інших постанов окрім постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору від 06.12.2019 ВП № 60802867.

Вже під час розгляду скарги по суті державним виконавцем були винесені постанови про арешт майна боржника від 19.12.2019, постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 26.12.2019, постанову про арешт коштів боржника від 26.12.2019, постанову про зміну реєстраційних даних від 26.12.2019, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2019.

При цьому, у судовому засіданні під час розгляду скарги скаржником не було уточнено заявлених вимог у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України та не конкретизовано які саме інші дії державного виконавця він просить визнати неправомірними та які інші прийняті державним виконавцем постанови скасувати, у зв`язку з чим скарга розглядається в редакції викладених в ній вимог.

Враховуючи те, що вимоги позивача про визнання неправомірними інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867 та скасування інших постанов, винесених відносно АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у виконавчому провадженні № 60802867, заявлені на майбутнє і їх вирішення не входить до завдання господарського судочинства в розумінні статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у їх задоволенні.

Одночасно суд зазначає, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення, заборону державного виконавця вчиняти певні дії тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

З огляду на вищевикладене не підлягають задоволенню вимоги скаржника про заборону старшому державному виконавцю Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковичу Станіславу Юрійовичу вчиняти дії щодо накладення арешту на банківські рахунки АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики», код 40123465, та вчиняти інші дії, що пов`язані із зарахуванням коштів на депозитний рахунок, їх перерахування стягувачу в рамках виконавчого провадження № 60802867 грошових коштів до закінчення розгляду скарги.

Також суд не приймає до уваги посилання скаржника на те, що накладення арешту на грошові кошти (а не лише на окремі рахунки зі спеціальним статусом), за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, є неправомірним та вважатиметься грубим порушенням конституційних прав громадян на отримання заробітної плати, оскільки ним не заявлялось вимог щодо правомірності вчинених державним виконавцем дій та прийнятих постанов з арешту грошових коштів боржника.

Одночасно, суд звертає увагу скаржника на те, що приймаючи постанову від 26.12.2019 про накладення арешту на грошові кошти Філії «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця» державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Положеннями статті 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а наведені скаржником обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду скарги, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича в рамках виконавчого провадження № 60802867.

Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича в рамках виконавчого провадження № 60802867.

2. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Повний текст ухвали складено та підписано 10.02.2020 року.

Суддя В.С. Ломака