Рішення № 87504240, 07.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2020 року № 826/17762/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Державної фіскальної служби України визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Державної Фіскальної Служби України, які полягають у невиконанні вимог заяви від 09.10.2018 за вхідним № К/2639 та зобов`язати відповідача виконати вимоги його заяви.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він звернувся до Державної фіскальної служби України з заявою від 09.10.2018, у якій виклав обставини незгоди з фактом присвоєння йому реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб). Вказана заява містила вимогу про знищення облікової картки, на підставі якої дані про позивача були внесені до реєстру шляхом присвоєння відповідного коду. Позивач завернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки відповіді на зазначене звернення відповідачем надано не було.

Ухвалою суду від 18.12.2018 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 09.10.2018 звернувся до Державної фіскальної служби України з заявою (зареєстрована за вх. № К/2639), у якій з посиланням на норми Конституції України, Закони України «Про громадянство України», «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» вимагав від центрального органу виконавчої влади знищити облікову картку, вилучити відомості щодо заявника, які внесені до інформаційного фонду Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Крім того, заявник вимагав надати належним чином оформлений та засвідчений витяг із зазначеного реєстру на підтвердження знищення відомостей про нього.

Не отримавши відповідь на вказану заяву, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини щодо волевиявлення позивача відмовитись від присвоєного йому реєстраційного номера платника податків врегульовано Податковим кодексом України та Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 (далі по тексту - Положення).

Так, загальні положення щодо обліку платників податків встановлені статтею 63 глави 6 розділу II Податкового кодексу України, за якими взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби створено Державний реєстр фізичних осіб - платників податків.

Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 63.7 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Водночас, розділом VIІI Положення визначено порядок обліку фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру.

Так, пунктом 1 розділом VIІI Положення визначено, що фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати до відповідного контролюючого органу Повідомлення за формою № 1П (додаток 8), яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред`явити паспорт або документ, на підставі якого оформлюється паспорт вперше. У разі зміни прізвища, імені чи по батькові особа, крім паспорта, пред`являє свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності).

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером паспорта. До паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта (п. 2 Розділу VIІI Положення).

Фізична особа подає Повідомлення до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання) або до будь-якого контролюючого органу у разі, якщо фізична особа перебуває за межами населеного пункту проживання (п. 3 Розділу VIІI Положення).

Згідно пункту 4 Розділу VIІI Положення для заповнення Повідомлення використовуються дані паспорта та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних або оформлення паспорта вперше.

Таким чином, для внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, які полягають у відмові від податкового номера та в подальшому внесення до окремого реєстру, встановлено відповідну форму звернення до суб`єкта владних повноважень.

З долучених до позовної заяви документів вбачається, що позивачем подано заяву, яка не відповідає формі, затвердженій Положенню та є обов`язковою умовою для можливості внесення змін до реєстру.

Разом з тим, відповідачем не надано жодного доказу щодо розгляду заяви позивача від 09.10.2018, що свідчить про порушення порядку розгляду звернень громадян.

Відповідно до статті 40 Конституції України, на яку посилався й позивач у позовній заяві, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі по тексту - Положення) Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Обов`язок Державної фіскальної служби України у своїй діяльності керуватися Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства відображено в пункті 2 Положення.

Крім того, підпунктом 76 пунктом 4 Положення також відображено, що ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов`язаних з діяльністю ДФС.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Таким чином, після надходження до органу державної влади звернення, у суб`єкта владних повноважень виникає обов`язок надати відповідь в межах компетенції, а у разі відсутності повноважень щодо викладеного у заяві питання - надіслати до відповідного органу чи посадової особи.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до статті 20 наведеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Оскільки відповідачем жодних доказів розгляду заяви ОСОБА_1 не надано, суд, з урахуванням вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача на Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів», оскільки зазначений Закон втратив чинність з 01.01.2011.

Крім того, як зазначалось вище, Положенням визначено порядок внесення відомостей до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, зокрема форми заяв та перелік документів, які мають бути подані особами для внесення та зміни будь-якої інформації про особу до зазначеного реєстру й заява позивача таким вимогам не відповідала.

Враховуючи наведене та виходячи з норм Положення задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити будь-які дії стосовно відомостей про позивача у даному випадку, призведе до втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно статті 139 судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 09.10.2018, зареєстровану за вх. № К/2639.

Зобов`язати Державну фіскальну службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2018, зареєстровану за вх. № К/2639.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.П. Катющенко