Рішення № 87502061, 10.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11604/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А4583 (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.12.2019 (вх.№28399/19) просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 14 квітня 2016 року;

- зобов`язати Військову частину А4583 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 14 квітня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині А4583 на посаді начальника відділу оперативної підготовки оперативного управління штабу управління оперативного командування «Північ». Позивач вказує, що у зв`язку з встановленням йому в 2014 році статусу учасника бойових дій, він, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", отримав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення. Однак, у зв`язку з настанням особливого періоду, своїм правом на додаткову відпустку в 2014 році позивач не скористався. В подальшому, згідно з наказом Міністра оборони України від 12.02.2016 №131 його було звільнено з військової служби в запас, а на підставі наказу командира Військової частини А4583 від 14.04.2016 №102 його з 14.04.2016 було виключено з усіх видів забезпечення. Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що станом на день звільнення його з військової служи відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільнені, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористану ним в 2014 році додаткову відпустку учасникам бойових дій, передбачену ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає такі дії Військової частини А4583 протиправними, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 18 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.

25 листопада 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 з усуненими недоліками.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/11604/19 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 12 грудня 2019 року було надіслано на адресу місцезнаходження Військової частини А4583, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Військова частина А 4583 отримала 16 грудня 2019 року (а.с.32).

23 грудня 2019 року до суду надійшов відзив Військової частини А4583 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначив, що не визнає позовні вимоги, вважає позов безпідставним та необґрунтованими. Таку позицію відповідач аргументував тим, що за певних умов військовослужбовці мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується як безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Разом з тим, відповідач зауважує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. Також Військова частини А4583 зазначає, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною то і компенсації при звільненні вона не підлягає. З огляду на зазначене відповідач просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.34-36).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 порушив строки звернення до суду, передбачені ст. 122 КАС України, оскільки про порушення своїх прав позивач міг дізнатися 14.04.2016, тобто з моменту коли його було виключено зі списків особового складу військової частини та надано йому копію витягу з наказу командира військової частини А4583 №102 від 14.04.2016 , в якому було зазначено всі виплати на які він мав право. Натомість до суду з даним позовом позивач звернувся 12.11.2019, тобто з пропуском шестимісячного строку, що на думку відповідача є підставою для залишення позову без розгляду (а.с.34-33).

З даного приводу суд зазначає наступне.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника відділу оперативної підготовки оперативного управління штабу управління оперативного командування «Північ».

З довідки Військової частини А4583 від 14.12.2015 №502/2/4/3/157 вбачається, що полковник полковник ОСОБА_1 в період з 22 червня 2014 року по 15 серпня 2014 року та з 05 листопада 2014 року по 22 січня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення анти терористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.15).

У зв`язку з цим, позивачу в 2014 році на підставі рішення міжвідомчої комісії від 20.11.2014 було встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 15.01.2015 (а.с.4).

Однак, під час розгляд справи судом безспірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що в 2014 році своїм правом на додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 , у зв`язку з настанням особливого періоду, не скористався.

В подальшому, відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.02.2016 №131 позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Натомість згідно з наказом командира Військової частини А4583 (по стройовій частині) від 14.04.2016 №102 ОСОБА_1 з 14.04.2016 було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.14).

При цьому, при звільненні позивача з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2014 році додаткову відпустку учаснику бойових дій, йому виплачена не була.

З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2019 року позивач звернувся до командира Військової частини А4583 із заявою, в якій просив виплати йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, в тому числі й у 2014 році (а.с.16).

За наслідками розгляду вказаної заяви, Військова частина А4583 листом від 03.10.2019 № 502/2/9/918 повідомила позивачу, що надання днів додаткової відпустки військовослужбовцям учасникам бойових дій та відповідно й виплата компенсації за неотриманні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, керівними документами Міністерства оборони України, а саме п. 37.9 наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам" не передбачена. З огляду на що, відповідач зазначив, що підстави для нарахування та виплати ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік відсутні (а.с.17).

Вважаючи дії відповідача щодо не виплати під час звільнення з військової служби компенсації за невикористану у 2014 році додаткову відпустку учаснику бойових дій протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності у військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначених підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.

Так, частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 в 2014 році було встановлено статус учасника бойових дій.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції, що була чинною після 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом з тим, суд зазначає, пункт 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції, що була чинна до 06.06.2015) передбачав, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається пільга щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

Натомість зміни в пункт 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII щодо надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік були внесенні Законом України від 14.05.2015 №426-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни", який набрав чинності 06.06.2015.

Таким чином, право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік позивач, як учасник бойових дій, набув з 06.06.2015.

Враховуючи те, що редакція Закону №3551-XII, чинна протягом 2014 року, не передбачала такого виду відпусток, як додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, суд приходить до висновку, що грошова компенсація за невикористані календарні дні такої відпустки не виплачується. У зв`язку з цим, позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що відповідачем доведено та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено правомірність дій Військової частини А4583 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану у 2014 році відпустку учаснику бойових дій, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А4583 (вул.Шевченка, 57, м. Чернігів, 14030; код ЄДРПОУ 26616313) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович