Рішення № 87501934, 10.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11941/19

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому він просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Житомирській області у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 (у редакції наказу МВС України від 21.09.2019 №788);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо повторної відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є протиправними. Вказує на те, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбачений ст. 101 Закону України "Про Національну поліцію". Також зазначає, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 у справі 806/1555/18 зазначено, що на момент складання актів від 19.09.2009 (за формою Н-5*) та №5 від 24.09.2009 (за формою Н-1*) жодну вимогу про скасування цих актів у зв`язку з порушення вимог Порядку №1346 чи інших нормативно-правових актів про охорону праці або через невідповідність висновку комісії з розслідування нещасного випадку обставинам події служба (посадові особи) державного нагляду за охороною праці системи МВС України не висувала.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції в Житомирській області просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що під час розгляду матеріалів позивача службою державного нагляду за охороною праці Головного управління Національної поліції в Житомирській області було виявлено непідтвердження правильності складання актів Н1, Н5, тобто було установлено, що ще у 2008 році під час проведення службового розслідування за фактом травмування позивача було доведено факт порушення останнім службової дисципліни, що стало основною причиною його травмування. Це підтверджується наказом Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області від 11.12.2008 №214 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та висновком від 11.12.2019.

Ухвалою суду від 20.01.2020 призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, на 06.02.2020.

У судовому засіданні, призначеному на 06.02.2020, суд, заслухавши пояснення представників сторін, а також враховуючи клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 15.12.2005 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а в період з 07.11.2015 по 15.03.2016 в органах Національної поліції України.

Як вбачається із копії свідоцтва про хворобу №8/8, 03.02.2016 ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" за розпорядженням УКЗ ГУНП у Житомирській області від 18.01.2016 здійснила медичний огляд ОСОБА_1 та встановила, що позивач непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. У пункті 12 вказаного свідоцтва про хворобу зазначено, що захворювання ОСОБА_1 , які виникли унаслідок травми, пов`язані з виконанням службових обов`язків та з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 15.03.2016 №46 (по особовому складу) майора міліції, старшого оперуповноваженого Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_1 було звільнено з органів поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Згідно з виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.04.2016 серії 12 ААА № 514295 позивачу з 18.03.2016 було встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 по справі 806/1555/18 Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області листом від 09.08.2019 №888/105/05/29-2019 повторно розглянуто заяву щодо отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського повторно розглянута та відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з невідповідністю актів Н-1* №5 від 24.09.2009 та Н-5* від 19.09.2009 та наявністю наказу Житомирського РВ УМВС України від 11.12.2008 №214 про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу III Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (непідтвердження правильності складання актів Н-1* та Н-5* службою з державного нагляду за охороною праці).

Позивач, вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності III групи - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату (пп. "в" п. 3 ч. 1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію").

Відповідно ч. 6 ст. 100 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок), яким визначаються механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України, поліцейських, в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій.

Пунктом 4 Розділу 1 цього Порядку передбачено випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського.

Розділом 2 Порядку встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: 1) у разі загибелі (смерті) поліцейського - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; 2) у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії; 3) у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України "Про Національну поліцію", особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.

Згідно з п. 1 розділу 3 Порядку формування пакета документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у органах поліції, навчальних закладах здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці органів поліції та навчальних закладів, а також фахівцями військово - лікарської комісії (далі - ВЛК)

Пунктом 3 розділу 3 Порядку передбачено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів. У разі коли такий орган (заклад, установу) ліквідовано, заява подається до органу (закладу, установи) за місцем зберігання особової справи.

Підпунктом 2 пункту 2 розділу 4 Порядку передбачено, що висновок про призначення одноразової грошової допомоги затверджує/відмовляє у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Відповідно до п. 3 розділу 4 Порядку рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

З системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги за пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" здійснюється за обов`язкової одночасної наявності трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1) інвалідність повинна наступити внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання поліцейським службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції; 2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; 3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 №127/8696/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням (виконанням) ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті, а також призначенню та виплаті цієї допомоги передує складання та затвердження висновку про її призначення, що здійснюється після встановлення наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у позивача для призначення та виплати одноразової грошової допомоги наявні всі три умови у сукупності - причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення (через хворобу).

Статтею 101 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Жодна з цих правових підстав не зазначена відповідачем в оскаржуваній відмові.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з невідповідністю актів Н-1* №5 від 24.09.2009 та Н-5* від 19.09.2009 та наявністю наказу Житомирського РВ УМВС України від 11.12.2008 №214 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу III Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, оскільки зазначена відповідачем правова норма не регулює питання, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Судом також враховується, що відповідачем не надано жодних доказів ознайомлення позивача у 2008 році з наказом про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а твердження стосовно того, що ОСОБА_1 вже більше року відомо про існування цього наказу, є юридично безпідставними, оскільки сплинули строки, в межах яких можливе притягнення до дисциплінарної відповідальності. Крім того, за змістом ст. 101 Закону України "Про Національну поліцію" цей факт також не є тією правовою підставою, яка виключає виплату одноразової грошової допомоги.

Отже, оскільки позивачу встановлена інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків в органах внутрішніх справ або поліції, яка була встановлена не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення з поліції, причина звільнення зумовлена пораненням, отриманим під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, у ОСОБА_1 наявні три обов`язкові умови для призначення та виплати одноразової грошової допомоги для поліцейських, у зв`язку з чим позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.

При цьому, порушене право позивача на отримання одноразової грошової допомоги підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу цю допомогу.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Згідно з Рекомендацією №К (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так, верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Оскільки за наслідками повторного розгляду заяви позивача йому знову було відмовлено у призначенні та виплаті допомоги з підстав, які не узгоджуються з вимогами Закону, а під час судового розгляду даної справи не встановлено жодних інших обставин, які б впливали на право позивача отримати спірну допомогу, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої допомоги є єдиним ефективним способом захисту порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 КАС України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Житомирській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 (у редакції наказу МВС України від 21.09.2019 №788).

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області (10008, м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, ЄДРПОУ 40108625) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, передбачену Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 (в редакції наказу МВС України від 21.09.2019 №788).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 10.02.2020.

Суддя Н.М. Майстренко