Ухвала суду № 87501627, 06.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 лютого 2020 року Справа № 160/12243/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сидоренко Д.В.

за участі секретаря судового засідання Кручини Ю.Д

за участі:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення витрат по договору, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , в якому позивач просить: стягнути з громадянина ОСОБА_1 на користь Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області витрати по договору від 12.09.2017 №927 у сумі 22954,08 грн. Разом з позовом позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 10.12.2019 року було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21.01.2020 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

27.01.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

03.02.2020 року відповідач подав додаткові пояснення.

У підготовче засідання, призначене на 06.02.2020 року прибув відповідач. Представник позивача до суду не прибув, позивач належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується матеріалами справи. 04.02.2020 засобами електронного зв`язку від Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи за відсутністю позивача в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав 12.09.2017 року контракт про проходження служби в поліції, а наказом Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 08.10.2018 року №126 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" був звільнений зі служби в поліції за пп.7 п.1 ст.77 (за власним бажанням) з 10.10.2018 року.

Довідкою полку патрульної поліції в м.Кривий ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області департаменту патрульної поліції Національної поліції від 30.01.2020 року №28/41/194-2020дов підтверджується, що ОСОБА_1 працює на посаді інспектора взводу №3 роти №1 батальону №1 полку патрульної поліції в м.Кривий ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області департаменту патрульної поліції Національної поліції з 04.12.2019 року по теперішній час. У Національній поліції з 12.11.2018 року.

В обгрунтування поданої заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що відповідач - ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився не відпрацювавши три роки, тобто, порушив умови договору №927 від 12.09.2017 року про навчання поліцейського за кошти поліції охорони. Причинами пропуску строку подання позову до адміністративного суду, встановленого ст.122 КАС України, полягають в існуванні судової практики стягнення витрат по договору за навчання поліцейського за кошти поліції охорони після його звільнення в порядку цивільного судочинства і суди приймали рішення на користь підрозділів поліції охорони. Криворізький міський відділ Управління поліції охорони в Дніпропетровській області мав наміри в порядку цивільного судочинства подати позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення витрат по договору від 12.09.2017 року №927 про навчання поліцейського за кошти поліції охорони у сумі 22954,08 грн. Але, враховуючи, що чинним законодавством передбачено звернення в порядку адміністративного судочинства, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку і поновити строк звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи заяву Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з громадянина ОСОБА_1 на користь Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області витрати по договору від 12.09.2017 №927 у сумі 22954,08 грн. Враховуючи, що згідно із наказом Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 08.10.2018 року №126 відповідач був звільнений зі служби в поліції з 10.10.2018 року, з позовом щодо стягнення витрат позивач повинен був звернутися до суду у тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Щодо посилання на неоднозначну судову практику, як це зазначив позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №804/285/16 (Провадження № 11-669апп18) було висловлено позицію, що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Водночас слід зазначити, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС у редакції Закону № 2147-VIII, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

На підтвердження викладеного висновку слід зауважити, що 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, та вказала, що спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №804/285/16 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 03.01.2019 року, тобто, позивач був освідчений щодо визначення юрисдикції подання таких позовів та мав можливість звернутися до суду в межах строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.

Інших обгрунтованих підстав щодо пропущення строку звернення до суду позивач не наводить.

Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» констатував, що якщо ординарний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, то таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, останній виходить з наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожні справі; будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 4) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб; 5) недотримання строків було зумовлено діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції (несвоєчасне вручення судового рішення або не вручення судового рішення тощо); 6) відновлення строку необхідно для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути такі обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтвердженні належними доказами.

Судом встановлено, що будь-які об`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що дії відповідача порушували його права та законні інтереси.

Суд зауважує, що позивачем не надано до суду належних та допустимих письмових доказів поважності пропуску строку звернення з адміністративним позовом до суду (хвороба, відрядження, стихійне лихо тощо), неоднозначність судової практики не є обставинами, які перешкоджали зверненню до суду.

Згідно із ч.ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем хоча і подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд вважає причини зазначені у заяві неповажними та такими, що суперечать матеріалам справи та приписам ч.2 ст.122 КАС України, тому суд не знаходить підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду.

За таких обставин, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст.123, 238, 243, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

Позовну заяву залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 11.02.2020 року.

Суддя Д.В. Сидоренко