Рішення № 87501488, 03.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року Справа № 160/9399/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення позивачу виплати пенсії за віком з 01.04.2019р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 невиплаченої пенсії за віком з 01.04.2019р.;

- стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованість по пенсії за віком на користь ОСОБА_1 за період з квітня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській та отримує пенсію за віком. Їй, як внутрішньо переміщеній особі безпідставно припинено виплату пенсії за віком. Рішення про припинення виплати пенсії позивач від управління не отримувала. В липні 2019р. позивач звернулась до пенсійного органу із письмовою заявою про надання інформації щодо причин припинення виплати пенсії. Листом №4864/К-08 від 08.07.2019р. відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Лівобережного управління соціального захисту населення ДМР №2 від 13.06.2019р. виплату пенсії відновлено з 01.04.2019р., з 01.07.2019р. пенсія перераховується на поточний рахунок. Зазначено, що пенсійні кошти за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, передбаченого пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (в редакції від 25.04.2018 №335). Отже, на день подання цього позову пенсійні виплати за спірний період Пенсійним фондом виплачено так і не було. На думку позивача, така бездіяльність Пенсійного фонду щодо невиплати пенсії за спірний період є неправомірною та такою, що порушує її права на належне соціальне забезпечення, в зв`язку з чим, звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, оскільки з 01.07.2019 року пенсія щомісячно перераховується на поточний рахунок позивача, відкритий в банківській установі. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за спірний період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, враховуючи вищезазначене, пенсія позивачу за період з 01.04.2019 року по 30.06.2019 року буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 04.10.2019р. відкрито провадження у справі та відповідно до частини 2 статті 257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №130745 та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідно до довідки від 13.03.2019 №1205-5000071124 позивач узятий на облік внутрішньо переміщеної особи, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

14 березня 2019р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про переведення пенсійної справи, у зв`язку зі зміною місця проживання з Чечелівського району м.Дніпра до Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпра та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.03.2019 №1205-5000071124.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради №2 від 13.06.2019р., копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії позивачу з дня її припинення.

У листі начальника відділу з питань виплати пенсій №4 від 04.07.2019р. зазначено, що згідно розпорядження від 25.06.2019р. відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про взяття на облік, виплату пенсії було відпрацьовано в червні 2019р. з моменту її припинення з 01.04.2019р. Пенсія почала виплачуватись в розмірі 4415,32грн. з 01.07.2019р. на поточний рахунок пенсіонера. Суми доплат за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже нарахований борг за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 в сумі 13197,72грн., який обліковується в Пенсійному фонді України, згідно п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 буде виплачений за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вказаний нарахований борг за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 в сумі 13197,72грн. також підтверджується витягом з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії позивачу від 25.06.2019р.

Листом №4864/К-08 від 08.07.2019р. Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області за результатами розгляду звернення позивача, повідомило останню, що Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради №2 від 13.06.2019р., виплату пенсії позивачу відновлено з 01.04.2019р.

Пенсія за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 47 Закону № 1058-IV).

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Абзацом першим частини першої статті 1 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно до пункту 1 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (далі - Порядок № 509) довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 2 Порядку № 509 встановлено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії, виплату якої було припинено з 01.04.2019 року по 30.06.2019 року.

У листі начальника відділу з питань виплати пенсій №4 від 04.07.2019р. зазначено, що згідно розпорядження від 25.06.2019р. відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про взяття на облік, виплату пенсії було відпрацьовано в червні 2019р. з моменту її припинення з 01.04.2019р. Пенсія почала виплачуватись в розмірі 4415,32грн. з 01.07.2019р. на поточний рахунок пенсіонера. Суми доплат за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже нарахований борг за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 в сумі 13197,72грн., який обліковується в Пенсійному фонді України, згідно п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 буде виплачений за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вказаний нарахований борг за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 в сумі 13197,72грн. також підтверджується витягом з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії позивачу від 25.06.2019р.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач за спірний період пенсію позивачу не виплатив, доказів зворотного станом на момент прийняття рішення до суду не надав, більш того, наявність заборгованості з виплати пенсії також підтвердив у відзиві на позов, зазначивши, що пенсія за період з 01.04.2019 по 30.06.2019 в сумі 13197,72грн. буде виплачена позивачу після прийняття окремого порядку виплати, визначеного постановами Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 та від 08.06.2016 р. № 365».

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Будь-яких мотивів прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачеві пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV. При цьому припинення виплати пенсії з інших підстав можливо лише у випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

Суд звертає увагу, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось та не направлялось, як позивачу, так і до суду.

Також суд зазначає, що посилання відповідача у відповіді позивачу та у відзиві на позовну заяву на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом № 1058-IV.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України."

Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, будь-якими належними та допустимими доказами, в розумінні статей 73-79 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не було доведено наявності хоча б однієї із наведених вище підстав для припинення з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року виплати пенсії позивачу.

Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про противність припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, а також зважаючи на те, що розмір такої пенсії обліковується у відповідача та ним нарахований, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде, саме визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01.04.2019 року по 30.06.2019 рік в розмірі 13197,72грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав майнового характеру, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, позивач просить, у т.ч. стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованість по пенсії за віком на її користь за період з квітня 2019 року.

При цьому суд звертає увагу, що конкретного періоду, розрахунку та суми стягнення заборгованості позивач не наводить.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості з пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та яка нарахована та обліковується у відповідача, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата такої заборгованості має бути здійснена без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за віком за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року в сумі 13197,72 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію за віком за віком за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року в сумі 13197,72грн.

З огляду на положення статей 5 та 245 КАС України, адміністративний суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен визнати такі рішення, дії або бездіяльність протиправними і зобов`язати відповідача провести нарахування та/або виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Отже, у задоволенні позовних вимог майнового характеру про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії за віком з квітня 2019 року слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним суму судового збору у розмірі 768,40грн.

Керуючись статтями 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49022, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за віком за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року в сумі 13197,72 грн;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію за віком за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2019 року в сумі 13197,72грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49022, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова