Рішення № 87501352, 04.02.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/3906/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Новак Л.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сасовського Р.І.,

свідків - ОСОБА_3, ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька СПМК-562», про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови зарахувати до страхового стажу роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 31 травня 1994 року; зобов`язання зарахувати до страхового стажу роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 31 травня 1994 року та провести перерахунок пенсії з врахуванням цього стажу з 14 червня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 14 червня 2019 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримую пенсію за віком. Однак при призначені пенсії за віком ГУ ДФС у Волинській області не зараховано до страхового (трудового) стажу період роботи позивача з 01 квітня 1986 року по 31 травня 1994 роки у СПМК (спеціалізованій пересувній механізованій колонії) № 18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посадах слюсар- сантехнік 3-го розряду, оскільки при проведенні правової оцінки документів наданих позивачем для призначення пенсії за віком, було встановлено, що записи трудової книжки про період роботи з 1986 по 1994 роки внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. Позивач звертався до відповідача про зарахування вказаного періоду, однак листом від 29 жовтня 2019 року № 1114/Д-01 ГУ ПФУ у Волинській області було відмовлено. Відповідач свою відмову мотивує тим, що запис трудової книжки під № 24 про звільнення містить виправлення в даті відповідного наказу, а також завірений відтиском печатки, що не читається, тому для зарахування згаданого періоду до страхового стажу немає підстав.

Позивач з таким діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що порушують його конституційне право на пенсійне забезпечення, оскільки відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначає, що у його трудовій книжці є запис про роботу у спірний період, крім того такий стаж роботи також може бути підтверджений показаннями свідків. При цьому зазначає, що ним вживалися заходи щодо підтвердження вказаного періоду роботи шляхом надсилання запитів в КЗ «Луцький міський трудовий архів», Державний архів Волинської області та трудовий архів Луцької районної ради Волинської області, однак, документи СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» та ТзОВ «Луцька СПМК-562» в архівні установи на зберігання не надходили. Позивач також безпосередньо звертався до ТзОВ «Луцька СПМК-562» із заявою про надання документів з особового складу та відомостей про нарахування заробітної плати, але поштовий лист повернувся назад у зв`язку з тим, що дане підприємство за місцем своєї юридичної адреси відсутнє.

З наведених вище підстав позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В поданому до суду відзиві від 20 січня 2020 року №2744/06-33 відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 1986 року по 1994 року, оскільки запис в трудовій книжці №24 про звільнення містить виправлення в даті відповідного наказу, а також завірений відтиском печатки, що не читається, відтак такі записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька СПМК-562» витребовуваних судом документів та пояснень щодо позову або відзиву суду не надала.

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року ухвалено проводити судовий розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у межах строку розгляду справи, передбаченого частиною першою статті 258 КАС України; призначено судове засідання у справі на 11:30 04 лютого 2020 року.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві проти позову, просив у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 19 серпня 2019 року №032350005661 позивачу ОСОБА_1 з 15 червня 2019 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.35-36). З документів пенсійної справи позивача №032350005661/2944 слідує, що страховий стаж позивача на дату призначення пенсії становить 29 років 6 місяців 0 днів та включає такі періоди: 15 липня 1974 року - 16 грудня 1974 року; 24 липня 1975 року - 06 листопада 1975 року; 09 березня 1976 року - 01 жовтня 1976 року; 13 жовтня1976 року - 29 квітня 1981 року; 25 листопада 1981 року - 20 серпня 1982 року; 05 січня 1983 року - 31 березня 1986 року; 31 травня 1994 року - 02 червня 1997 року; 25 вересня 2001 року - 08 серпня 2002 року; 05 вересня 2002 року - 31 жовтня 2003 року; 01 листопада 2003 року по 31 грудня 2003 року; 01 січня 2004 року - 05 листопада 2006 року; 01 грудня 2006 року - 08 серпня 2007 року; 01 вересня 2007 року - 27 лютого 2013 року; 01 березня 2013 року - 28 березня 2013 року; 01 квітня 2013 року - 29 квітня 2013 року; 01 травня 2013 року - 24 травня 2013 року; 01 червня 2013 року - 27 червня 2013 року; 01 липня 2013 року - 28 грудня 2013 року; 01 січня 2014 року - 30 червня 2019 року. (а.с.37). Як видно з цього розрахунку, до страхового стажу період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року не врахований.

17 жовтня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою щодо роз`яснення чому не зарахований трудовий стаж за період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року (а.с.11). За результатами розгляду цієї заяви відповідач листом від 29 жовтня 2019 року №1114/Д-01,115/Д-01 повідомив позивача, що при проведені правової оцінки документів, доданих для призначення пенсії за віком, спеціалістами встановлено, що записи трудової книжки про період роботи з 1986 по 1994 роки внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. У зв`язку з тим, що запис трудової книжки №24 про звільнення містить виправлення в даті відповідного наказу, а також завірений відтиском печатки, що не читається, для зарахування згаданого періоду до страхового стажу, немає підстав (а.с.12).

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу роботу спірного періоду роботи, та оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.

Зокрема, право на пенсію за віком, чоловіки набувають після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-ІV).

Закон №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року.

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені статтею 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-XII).

Так, згідно зі статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Як визначено статтею 62 Закону №1788-XII, частиною першою статті 48 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 року №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Згідно з пунктами 1, 3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Як свідчать записи трудової книжки серії позивач, зокрема, 01 квітня 1986 року (запис №22) був прийнятий у Спеціалізовану пересувну механізовану колонію №18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» (СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж») на посаду слюсара-сантехніка 3-го розряду; 25 червня 1988 року (запис №23) позивачу присвоєно третій розряд монтажника; 30 травня 1994 року (запис №24) позивач звільнений у зв`язку з переводом в СПМК-562 ЛТД. Ці записи трудової книжки засвідчені печаткою та підписом відповідальної особи.

Однак, судом встановлено, що відповідачем при обчисленні пенсії позивача не було враховано вказаний період роботи з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року у зв`язку з тим, що запис №24 про звільнення містить виправлення в даті відповідного наказу, а також завірений відтиском печатки, що не читається.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звертався в Державний архів Волинської області, Комунальну установу Луцький міський трудовий архів та в трудовий архів Луцької районної ради Волинської області, однак згідно наданих відповідей вказаних установ від 02 жовтня 2019 року №317/01.21, від 27 листопада 2019 року №255/1-12, від 30 липня 2019 року №648/06-16 відповідно, документи СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» та ТзОВ «Луцька СПМК-562» в архівні установи на зберігання не надходили (а.с.14-16).

Крім того, позивач також безпосередньо звертався до ТзОВ «Луцька СПМК-562» із заявою про надання документів з особового складу та відомостей про нарахування заробітної плати, але поштовий лист повернувся позивач у зв`язку з тим, що організацію вибула (а.с.17-19).

На думку суду, відсутність документів по підприємству на зберіганні в архівних установах, не може нівелювати відомості трудової книжки, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Суд зауважує, що ТзОВ «Луцька СПМК-562» не виконало вимогу суду про надання документів щодо працевлаштування та звільнення ОСОБА_1 протягом 1982-1997 років, та розмір заробітної плати в період з 1982-1997 роки із зазначенням займаної посади.

Суд вважає, що, в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права на включення при обрахунку загального стажу періоду роботи з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж», оскільки позивач вчинив всі необхідні для призначення пенсії дії та надав усі наявні документи для підтвердження вказаного стажу роботи.

Разом з тим, в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили роботу позивача у спірний період у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж»

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області безпідставно не зарахувало до стажу ОСОБА_1 спірний період роботи з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року.

Більше того, суд зауважує, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки, аналогічні за своїм змістом, містяться у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до загального стажу.

З аналізу норм пенсійного законодавства вбачається, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком Управління зобов`язане перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України», пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України»).

Згідно з п.п.4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» №137-V 14 вересня 2006 року, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч зазначеним положенням, відповідачем не доведено, що він діяв на підставі та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

З врахуванням встановлених обставин та на підставі аналізу норм законодавства, наведених вище, суд дійшов висновку про те, що наявні докази - записи трудової книжки, що додатково підтверджені показаннями свідків, є достатніми для зарахування позивачу до страхового стажу для обчислення пенсії спірного періоду роботи з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж».

При цьому, суд зауважує, що позивач звільнений з СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» 30 травня 1994 року, а пенсію за віком позивачу призначено з 15 червня 2019 року.

Відповідно до повноважень, визначених частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є прийняття судом рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування позивачу до страхового стажу роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року та провести перерахунок пенсії з врахуванням цього стажу з 15 червня 2019 року.

Відтак, з врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений згідно з квитанцією №29 від 27 грудня 2019 року.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до страхового стажу роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 роботу у СПМК-18 тресту «Волиньагроспецмонтаж» на посаді слюсаря-сантехніка 3-го розряду в період з 01 квітня 1986 року по 30 травня 1994 року та провести перерахунок пенсії з врахуванням цього стажу з 15 червня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк

Повний текст рішення складений 10 лютого 2020 року.