Рішення № 87501209, 10.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 лютого 2020 р. Справа № 120/4071/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, у якій просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 липня 2018 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за вищевказаний період.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 15.07.2018 року наказом УСБУ у Вінницькій області за № 174-ос від 10.07.2018 року його звільнено з військової служби за станом здоров`я, знято з усіх видів забезпечення та виключено із списків особового складу управління. Разом із тим, грошової компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік йому не нараховано та не виплачено. Вказує, що під час основної щорічної відпустки за 2018 рік у період з 24.01.2018 року по 07.02.2018 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в Немирівській ЦРЛ. У зв`язку з цим, по виходу з відпустки ним був поданий рапортом до відповідача про продовження терміну відпустки на 15 днів з 03.03.2018 року по 17.03.2018 року включно, який задоволений не був. Таким чином позивач вважає, що період перебування його на лікарняному до строку основної відпустки в 2018 році не враховується, у зв`язку з чим при звільнені з військової служби відповідач мав би нарахувати йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, чого зроблено не було. 17.10.2019 року звернувшись до відповідача з відповідною заявою про здійснення нарахування та виплати компенсації за невикористанні календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, останній відмовив у її задоволенні із тих мотивів, що рапорт на продовження відпустки поданий не у визначені строки, у зв`язку з чим така відпустка не може вважатися невикористаною. З такою відмовою позивач не погоджується, оскільки вважає, що факт нарахування та виплати грошової компенсації пов`язаний виключно із фактом звільнення, а не з написанням рапорту. Відтак, за захистом порушених, на його думку, прав позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою суду від 11.12.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

26.12.2019 року на адресу суду від УСБУ у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 59152/19), у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до абз. 2 п. 54 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ та п. 6.3. Інструкції, затвердженої наказом СБУ від 14.10.2008 року за № 772, військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується на кількість невикористаних днів цієї відпустки з наступного дня після закінчення відпустки. Оскільки ОСОБА_1 вийшов на службу та написав рапорт лише 27.02.2018 року та просив продовження відпустки з 03.03.2018 року, а не з наступного дня після її завершення (26.02.2018 року), тому правових підстав для продовження частини щорічної відпустки в Управлінні не було. На переконання відповідача, оскільки позивач не набув права на продовження відпустки у строки згідно поданого рапорту, тому вона не може вважатися невикористаною, та, як наслідок, відсутні підстави для виплати грошової компенсації. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Одночасно із відзивом на позовну заяву представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 визначеного ст. 122 КАС України строку звернення до суду.

08.01.2019 року за вх. № 411 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якій він спростовуючи твердження відповідача просив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, а його позовні вимоги задовольнити. Також позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог, яке по своїй суті є заявою про зміну (збільшення) предмета та підстав позову, оскільки у ньому ОСОБА_1 включені нові обставини щодо відшкодування грошової компенсації за невикористання інших 5 днів відпустки.

Ухвалою від 11.01.2020 року за результатами вказаних питань судом відмовлено у задоволені клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Крім того цією ж ухвалою судом повернуто без розгляду клопотання ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог на підставі ст. 47, ч. 2 ст. 167 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи суд встановив, що ОСОБА_1 в період часу з 14.08.2002 року по 15.07.2018 року проходив військову службу в Службі безпеки України на посадах офіцерського складу.

15.07.2018 року згідно наказу УСБУ у Вінницькій області за № 174-ос від 10.07.2018 року позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Після звільненні з військової служби 17.10.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за частину невикористаних днів основної щорічної відпустки за 2018 рік з причин перебування в період відпустки з 24.01.2018 року по 07.02.2018 року на стаціонарному лікуванні в Немирівській ЦРЛ.

За наслідками розгляду вказаного звернення відповідач листом від 15.11.2019 року за № 53/С-28/8 вказав на відсутність правових підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки, зіславшись на положення п. 6.3. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 14.10.2008 року за № 772, де передбачено, що військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується на кількість невикористаних днів цієї відпустки з наступного дня після її закінчення. Про це військовослужбовці повідомляють рапортом начальника після закінчення відпустки.

Як зазначив відповідач, оскільки в рапорті позивача від 27.02.2018 року недотримано вищевказаних вимог, то в Управління були відсутні підстави для продовження такої відпустки та здійснення виплат компенсаційного характеру на день звільнення.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII).

Згідно пункту 1 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період, є Указ Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 7 листопада 2001 року №1053" №1262/2007 від 27.12.2007, яким затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Положення №1262/2007). В той же час механізм реалізації вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України визначає Наказ Служби безпеки України "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України" від 14.10.2008 № 772 (далі - Інструкція № 772).

Абзацом другим пункту 54 Положення №1262/2007 та пунктом 6.3 Інструкції № 772 передбачено, що військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується на кількість невикористаних днів цієї відпустки з наступного дня після закінчення відпустки, а у разі перебування на лікуванні понад тривалість відпустки - після одужання. Про це вони повідомляють рапортом начальника, після закінчення відпустки. До рапорту додається листок непрацездатності.

Суд акцентує увагу, що окрім вказаних спеціальних норм порядок продовження та перенесення щорічної основної відпустки регулюється і загальними нормами ст.11 Закону N 504/96-ВР та ч. 2 ст. 80 КЗпП, де вказано, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

В той же час статтею 78 КЗпП передбачено, що дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Отже, дана норма містить правило, котре не припускає обмеження права працівника на щорічну основну відпустку у зв`язку з тим, що працівник користувався відпусткою під час тимчасової непрацездатності. Тобто, при настанні тимчасової непрацездатності під час перебування у щорічній відпустці, відповідний період непрацездатності не включається до періоду перебування у відпустці.

Так, судом встановлено та сторонами визнається, що під час проходження позивачем військової служби, наказом начальника УСБУ у Вінницькій області від 17.01.2018 № 12-ОС ОСОБА_1 на його прохання надано щорічну основну відпустку за 2018 рік в період з 22 січня до 25 лютого 2018 року включно.

Однак, в період перебування у щорічній основній відпустці ОСОБА_1 захворів та з 24 січня по 07 лютого 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні в Немирівській ЦРЛ. Дні тимчасової втрати працездатності за вказаний період засвідчені листком тимчасової втрати працездатності, виданим Немирівською ЦРЛ, а також випискою із медичної картки стаціонарного хворого від 07.02.2018 року, на підставі яких Військово-медична служба УСБУ у Вінницькій області видала довідку №550145 про випадок тимчасової втрати працездатності військовослужбовця, яку разом з рапортом на продовження щорічної відпустки від 27.02.2018 року позивач надав відповідачу.

Таким чином дні тимчасової втрати працездатності позивача з 24.01.2018 року по 07.02.2018 року (15 календарних днів) в період перебування у щорічній відпустці, які засвідчені в установленому порядку, не повинні включатися до періоду такої відпустки. А оскільки рапорт позивача від 27.02.2018 року про продовження відпустки задоволений не був, тому вказаний період необхідно вважати невикористаною відпусткою.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією наведеною у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18, що також підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

За таких обставин, враховуючи, що період тимчасової втрати працездатності позивача з 24.01.2018 року по 07.02.2018 року до часу щорічної відпустки не включається, тому при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був провести з ним усі необхідні розрахунки, в тому числі і щодо розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Оскільки вказаних дій відповідач не вчинив, тому суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відносно доводів відповідача про те, що позивач не набув права на продовження відпустки у строки згідно поданим ним рапортом, а тому щорічна основна відпустка за 2018 рік не може вважатися невикористаною та, як наслідок, відсутні підстави щодо виплати грошової компенсації, то до таких суд відноситься критично, позаяк не продовження терміну відпустки не позбавляє законного права особи на таку відпустку в подальшому чи її грошової компенсації у разі невикористання. При цьому сам факт нарахування та виплати такої компенсації пов`язаний із фактом звільнення військовослужбовця, а не з написанням ним рапорту.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).

З огляду на вищенаведене, заявлений адміністративний позов належить задовольнити в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області щодо ненархування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.07.2018 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.07.2018 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (вул. Грушевського, б. 27, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ: 20001473).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович