Рішення № 87500227, 05.02.2020, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Клименко А. М.

Справа № 644/1752/19

Провадження № 2/644/3/20

05.02.2020

Справа № 644/1752/20

2/644/3/20

Рішення

Іменем України

05 лютого 2020 року.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Клименка А.М.,

з участю:

секретаря судових засідань - Білієнко Г.Г.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до свого колишнього чоловіка - ОСОБА_4 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2027 грн. (мінімальний прожитковий мінімум на дитину віком від 6 років згідно із ЗУ «Про Державний бюджет на 2019 рік») щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а також позбавити відповідача батьківських прав у відношенні цієї неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що вона самостійно, власними силами намагається матеріально забезпечити дитину - ОСОБА_5 , доглядати та виховувати дочку, а також виконувати всі інші обов`язки, покладені на неї законом. Відповідач, який проживає окремо від своєї дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання дочки, з моменту припинення між сторонами шлюбних відносин матеріально не допомагає дитині, участі у її вихованні не приймає та не виконує жоден з обов`язків, які покладені на нього законом як на батька дитини.

Ухвалою суду від 25 березня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 21, 22).

17 липня 2019 року позивач звернувся до суду з уточнюючою позовною заявою, вказавши в якості третьої особи Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради замість Служби у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (а.с. 72-76).

12 вересня 2019 року представник відповідача подав суду відзив на позов, відповідно до якого вважав позов не обґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає. В обґрунтування заперечень відповідач посилався на те, що відповідно до ч. ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Фактично дитина сторін - ОСОБА_5 проживає разом з батьком - відповідачем, повністю перебуває на його утриманні, а відповідач у повному обсязі забезпечує доньку продуктами харчування, одягом, предметами гігієни, шкільним приладдям тощо.

Доводи позивача відносно того, що мати дитини власними силами утримує її, не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами.

Зі свого боку, як батько, відповідач належним чином виконує свої обов`язки з утримання дитини, в той час як матір дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків, і тому вимога позивачки про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини не підлягає задоволенню.

Також позивачкою не надано жодних доказів, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні доньки, про умисне та свідоме нехтування обов`язками батька тощо.

Відповідач у повній мірі піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. Останній регулярно відвідує з донькою різноманітні школи танців, секцію фігурного катання, інші спортивні секції, майстер - класи у закладах громадського харчування, тощо.

Також відповідач піклується про стан здоров`я дитини та у разі потреби відвідує з нею медичні заклади.

09 січня 2020 року представник позивача звернувся до суду з уточнюючою позовною заявою, в якій зменшив обсяг позовних вимог і просив лише стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2027 грн. (мінімальний прожитковий мінімум на дитину віком від 6 років згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік») щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 09 січня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідач у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав.

Представник третьої особи - Департаменту служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. До такого висновку суд дійшов виходячи з наступного…

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дитина - ОСОБА_5 (а.с. 9).

Заочним рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 12).

В обґрунтування заявлених вимог про стягнення аліментів позивачка посилається на те, що після розірвання шлюбу малолітня дочка сторін залишилася проживати з нею, і на теперішній час вона самостійно та виключно власними силами забезпечує дитину, доглядає та виховує її. Відповідач, який проживає окремо від дитини, з моменту припинення сімейних відносин між сторонами, матеріально дитині не допомагає, участі в її вихованні не приймає та не виконує жоден із тих обов`язків, які покладені на нього законом як на батька дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідач не визнає факт проживання дитини сторін разом з позивачкою і стверджує, що дитина проживає з ним і перебуває на його повному утриманні, а тому цей факт підлягає доказуванню позивачкою.

Суд вважає, що позивачкою не доведений належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання малолітньої дочки сторін з нею і перебування дитини на її утриманні. Надана представником позивача копія медичної довідки, виданої КНП «Міська дитяча поліклініка № 16» 07.08.2019 року про проведення дитині щеплення свідчить про те, що з моменту народження дитина цей медичний заклад не відвідувала взагалі, оскільки була прийнята на облік в ньому лише в день проведення щеплення - 07 серпня 2019 року. Інших доказів у підтвердження факту проживання дитини з матір`ю за зареєстрованим місцем проживання останньої в м. Харкові, суду не надано.

Також суд зазначає, що дитина сторін на теперішній час повинна навчатися в загальній освітній середній школі, але позивачкою не надано доказів у підтвердження навчання дитини за її зареєстрованим місцем проживання в м. Харкові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка та її представник не надали суду достатніх доказів у підтвердження факту проживання дитини з матір`ю, як і доказів матеріального забезпечення дитини позивачкою, її догляду та виховання нею, а тому факт постійного проживання дитини з позивачкою і перебування дитини на її утриманні на теперішній час суд вважає позивачкою не доведеним.

Відповідач, навпаки, надав суду письмові докази, які свідчать про проживання дитини з ним. У підтвердження зазначеного факту представником відповідача надано суду копію заяви ОСОБА_4 до суду про залишення без розгляду його позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною від 03.02.2020 року і довідку № 7 від 02.02.2020, відповідно до якої дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком - відповідачем ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до Консультативного висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case) і сформульованого у ньому так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення, не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.

Застосовуючи зазначений виняток у справі «Кіпр проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади.

На підставі наведеного, суд, як виняток, приймає в якості доказу надану відповідачем довідку № 7 від 02.02.2020, відповідно до якої дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком - відповідачем ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 , і у сукупності з іншими доказами, вважає їх достатніми для спростування ствердження позивачки про постійне проживання дитини з нею в м. Харкові.

Також суд вважає, що позивачкою не доведений і факт ухиляння відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання дитини, які покладені на нього законом як на батька, і тому вважає, що позов про стягнення з нього аліментів на користь позивачки на утримання малолітньої дитини - задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 76, 81, 209, 212, 214 - 215, 224 - 226 ЦПК України, ст. ст. 180, 183 Сімейного Кодексу України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Консультативним висновком Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Рішенням ЄСПЛ «Кіпр проти Туреччини», суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради (м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 55), про стягнення аліментів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через районний суд.

Суддя: