Рішення № 87497326, 02.01.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/3942/19

Провадження № 2/265/151/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Вайновського А. М., за участю секретаря судового засідання Злидіної Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

В червні 2019 року позивач, в особі АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 26.03.2006 року між ними укладено договір №б/н від 26.03.2006 року, за яким ОСОБА_1 , отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», "Правилами користуванн платіжною карткою" та «Тарифами Банку», складає укладений між сторонами Договір, що підтверджується підписом у заяві. Внаслідок порушення ОСОБА_2 взятих на себе грошових зобов`язань виникла заборгованість, яка станом на 31.05.2019 року становить 508 429,34 грн та складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 9 734,65 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 496 594,69 грн, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 2 100,00 грн.

Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 9 734,65 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 116 072,13 грн, що утворилася за період з 19.04.2006 року по 07.09.2017 року.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено її розгляд. Копію ухвали надіслано сторонам, відповідачу, окрім копії ухвали, - копію позовної заяви з додатками.

13.09.2019 року відповідач подав відзив, в якому посилаючись на незаконність підвищення позивачем процентної ставки в односторонньому порядку, та нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування, просив відмовити в позові. Надав власний розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом.

27.09.2019 року позивач надав відповідь на відзив, зазначивши, що умовами кредитного договору передбачені зміни процентної ставки, а отже такі вимоги банку є законними. Крім того, вказав на те, що зі спливом строку дії картки, строк виконання зобов`язання не припинився, а отже нарахування процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості є правомірним.

25.10.2019 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких посилаючись на невідповідність укладеного між сторонами кредитного договору вимогам закону, не підписання відповідачем витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт, з Умов та правил надання банківських послуг, а також сплив строку кредитування в квітні 2016 року, просив відмовити в позові. Заявив про застосування строків позовної давності.

Представник позивача ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності, до судового засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце судового розгляду у встановленому законом порядку.

Відповідач та його представник адвокат Крохмальова Л.П., яка діє на підставі ордеру, до судового засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності на підставі поданих відзиву та заперечень. Просили відмовити у позові.

За таких обставин судовий розгляд проведено у відсутності вказаних осіб, на підставі наявних у справі доказів.

При цьому фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що за змістом наданої банком ксерокопії анкети-заяви від 26.03.2006 року, ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в ЗАТ КБ «ПриватБанк» та Тарифів Банку, які викладені на сайті www/privatbank.ua, та утворюють укладений між сторонами кредитний договір.

За змістом позовної заяви, за умовами вищевказаного кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до розрахунку, заборгованість клієнта ОСОБА_2 станом на 31.05.2019 року становить 508 429,34 грн та складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 9 734,65 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 496 594,69 грн, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 2 100,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі (стаття 208 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом статей 12, 11, 89 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із положеннями статт 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За положеннями частин 1, 2, 4 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Так, в наданій копії анкеті-заяві відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: документ не містить відображення волевиявлення відповідача щодо оформлення кредитної картки банку на відповідних умовах: строку кредитування (строку дії картки), умови підвищення процентної ставки за кредитом, умови (розміри, строки) нарахування штрафів, пені та інш. Анкета місить зазначення суми кредитного ліміту в розмірі 3 200,00 грн та розмір процентної ставки за кредитом, що дорівнює 3,00% на місяць на залишок заборгованості.

Згідно із Умовами та правилами надання банківських послуг, на які в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається позивач, пунктом 3.2. визначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Згідно із п.3.3., підписання цього договору є прямою і безумовною згодою щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.03.2006 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, "Правила користування платіжною карткою", "Тарифи банку", розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Так, в розумінні статті 634 ЦК України, умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Втім, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Тарифами та Умовами і правилами надання банківських послуг ознайомився відповідач, зрозумів та погодився з ними, підписавши 26.03.2006 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) у зазначених в цих документах розмірі, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Більш того, у справі відсутні відомості про затвердження Умов і правил надання банківських послуг, які за дією в часі мають мінливий, змінюваний характер, певним наказом банку (іншим локальним розпорядчим актом) з певною датою, а також правилами користування певною платіжною карткою, що видавалась відповідачу. Тож, не можна ідентифікувати долучені до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг як ті, що безпосередньо відносяться до укладеного між сторонами договору. Судовим розглядом не здобуто доказів їх визнання відповідачем.

Отже, вказані Умови, які всупереч положенням в п.3.3. не узгоджені із клієнтом ОСОБА_2 не підписані ним, не становлять складову частину договору між сторонами, у зв`язку з чим в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. Ці Умови і правила не містять умов щодо наявності тарифу, визначеного в позовній заяві і виставленої банком в розрахунку заборгованості процентної ставки за користування кредитом 36,00%, що згодом змінювався до 30,00%, 34,80%, 43,20%, ставки комісії, пені, тощо.

На підтвердження обставин наявності у ОСОБА_2 заборгованості за кредитною карткою, банком представлено виписку по руху коштів за картками №4149...1393, №4149...1108, №4149...0332, №4149...7156, де у верхній частині цієї виписки в графі «кредитний ліміт» зазначено сума «10,000.00», баланс на початок періоду - «0.00».

При цьому у графі вказаної виписки (картка № НОМЕР_1 ) від 19.04.2007 року зазначено, що кредитний ліміт встановлено в розмірі 3 200,0 грн, що відповідає кредитному ліміту, зазначеному в анкеті-заяві, після 25.11.2008 року його було підвищено до 4 700,00 грн, 12.06.2010 року до 6 000,00 грн, і лише 07.12.2010 року до 10 000,00 грн.

Жодних інших документів, які б підтверджували факт видачі (нарахування на карту) кредитного ліміту в сумі 10 000,00 грн, тобто у вказаному банком розмірі, суду не надано.

Отже, з урахуванням положень статей 76, 77, 79 ЦПК України, виписка по рахунку відповідача не може бути належним доказом надання кредитних коштів в розмірі 10 000,00 грн, оскільки розмір кредитування повністю залежать від волевиявлення сторін кредитного договору і банк, в односторонньому порядку, без жодного погодження із позичальником, не може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Така виписка не заміняє договору кредитування та протирічить засадам цивільного судочинства щодо свободи договору.

Представлений банком розрахунок заборгованості, доданий до позову, також не містить даних про фактичний момент надання та обсягу кредиту, а також нараховані відсотки, штрафні санкції, тощо. Такий розрахунок не підтверджує існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.

Долучені до заперечень на відзив Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна», не містять підпису клієнта ОСОБА_2 , що свідчило про те, що вони доведені йому до відома та він погодився з ними. У зв`язку з цим також не можливо ідентифікувати, який з видів карток "Універсальна" обрано саме позичальником ОСОБА_2 .

Витягу з тарифів банку, щодо обрання відповідачем конкретного виду кредитної картки з певними умовами, та підписаний ним, до позовної заяви не долучено.

За змістом пункту 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління НБУ №223 від 30.04.2010 року, що діяло на час кредитування в межах строку дії картки № НОМЕР_1 (31.03.2014 року), кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов`язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Банк має право не видавати користувачу довідку, якщо з ним був укладений додатковий договір, один примірник якого надано користувачу, у якому викладені умови припинення дії основного договору (кредитного договору) та виконання взаємних зобов`язань щодо підтвердження повернення користувачем кредиту і процентів за користування ним, спеціального платіжного засобу, якщо він не передавався користувачу у власність.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії, для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Банком надано довідку про видачу клієнту ОСОБА_2 за договором №б/н від 26.03.2006 року карток № НОМЕР_1 , №4149...1108, №4149...0332, №4149...7156, зі строком дії останньої ло 04.2016 року.

Відповідачем надано відповідь із Банку від 13.09.2019 року, про те, що за договором №б/н від 26.03.2006 року йому біло видано картки №4149...1393 зі строком дії до 31.03.2014 року, №4149...1108 та №4149...0332 зі строком дії до 30.11.2014 року, та №4149...7156 зі строком дії до 30.04.2016 року.

Проте, доказів переукладання кредитного договору з ОСОБА_2 на відповідних умовах після закінчення строку дії кредитної лінії, з метою продовження кредитних правовідносин, строком до 30.04.2016 року, а також доказів видачі наступних кредитних карток суду не надано.

Таким чином, жоден із наданих позивачем доказів не містить підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору з узгодженими умовами (суми кредиту, даних про видачу кредитної картки, виду, номеру та строку дії, процентної ставки тощо), надання кредитних коштів відповідачу (у готівковій або безготівковій формі), факту видачі відповідачу відповідного платіжно-кредитного інструменту (платіжної картки), наявності заборгованості по них.

Зважаючи на положення статей 76-78 ЦПК України, єдиним належним та допустимим доказом укладення між сторонами кредитного договору є сам договір, який повинен бути укладений в письмовій формі та зі змісту якого суд має встановити умови надання кредиту, суму, строк та порядок його повернення, річну відсоткову ставку за кредитом, строки та порядок її сплати, відповідальність за порушення виконання кредитних зобов`язань, у тому числі розмір та порядок нарахування пені за прострочення їх виконання.

Такий кредитний договір суду не представлено, так само як і доказів виконання ОСОБА_2 або банком цього договору.

Отже, з твердженням позивача про укладення кредитного договору із відповідачем погодитися не можна, оскільки обставини, на які посилається банк щодо існування кредитних відносин із відповідачем, ґрунтуються на неналежних і недостовірних доказах, без врахування змісту Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням, тому судом не приймаються.

До таких висновків суд дійшов, зокрема, враховуючи висновки Верховного Суду у справах №373/251/17 від 31 січня 2019 року, №756/15188/16-ц від 23 травня 2018 року, №237/747/16-ц від 20 травня 2019 року, №342/180/17 від 03 липня 2019 року, №266/2291/17 від 31 липня 2019 року.

Отже, в задоволенні позовних вимог АТ "КБ "ПРИВАТБАНК" слід відмовити за недоведеністю належними, достовірними і допустимими доказами факту укладення кредитного договору з конкретними умовами (відсотки, строк, сума кредитного ліміту, тощо) та неналежного виконання взятих за цим договором чітко визначених зобов`язань з боку позичальника ОСОБА_2 , через що відсутні підстави для покладення на останнього майнової цивільно-правової відповідальності, обумовленої статтею 1054 ЦК України у вигляді сплати на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором, включаючи сплату основного боргу та процентів за користування кредитом.

Наведені позивачем у відзиві доводи щодо незаконності зміни процентної ставки банком в односторонньому порядку та нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування також заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частина 4 зазначеної статті передбачає, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17 боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Проте, доказів належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про підвищення відсоткової ставки не містять матеріали справи.

Також є вірним та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18 та від 04 липня 2018 року, у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18, твердження відповідача, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначалося, між сторонами відсутній кредитний договір, який містив би строк кредитування.

Таким чином, суд позбавлений можливості правильно визначити дату, після спливу якої позивач не має права нараховувати проценти за користування кредитом.

Проте, вказані обставини щодо неправомірності в односторонньому порядку збільшення банком процентних ставки за користування кредитом, та нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування, не впливають на висновки суду щодо відмови у позові, оскільки відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив із недоведеності факту укладення між сторонами 26.03.2006 року кредитного договору. З цих же підстав, суд не застосовує до спірних правовідносин позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем, бо це має місце лише за обґрунтованістю позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд, на підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 207, 208, 626, 628, 633, 634, 1050, 1054, 2056-1 ЦК України, ст.ст.4, 10, 13, 18, 76, 81, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Орджонікізевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне судове рішення виготовлено 02 січня 2020 року.

Суддя А.М. Вайновський