Рішення № 87486558, 10.02.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2020м. ДніпроСправа № 904/5884/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" (м. Дніпро)

про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 у загальному розмірі 9 295 грн. 90 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" (далі - відповідач) суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 у загальному розмірі 9 295 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 8 013 грн. 28 коп. - пеня;

- 709 грн. 71 коп. - інфляційні втрати;

- 572 грн. 91 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (споживачем) зобов`язань за договором постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 в частині своєчасної оплати спожитого у період з січня по квітень 2016 року природного газу, який на теперішній час є оплаченим. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 8 013 грн. 28 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня по квітень 2016 року в сумі 709 грн. 71 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 572 грн. 91 коп.

Ухвалою суду від 16.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 10.01.2020.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 60773/19 від 28.12.2019), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке:

- між сторонами договору у період з 16.02.2016 по 14.08.2016 досягнуто згоди про застосування неустойки (пені) виключно у випадку невиконання споживачем зобов`язань щодо оплати газу;

- змінені умови пункту 8.2. договору набрали чинності та можуть бути застосовані позивачем при нарахування неустойки (пені) за прострочення споживачем оплат тільки після 15.08.2016;

- відповідачем виконані умови договору щодо оплати вартості поставленого газу у періоді з лютого по липень 2016 року, отже у позивача не виникло право нарахування та заявлення до стягнення пені в сумі 8 013 грн. 28 коп.;

- відповідач є об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, тобто неприбутковою організацією, яка має джерелом свого фінансування - внески членів ОСББ;

- зважаючи на сплату відповідачем основної суми заборгованості та неприбутковий статус відповідача, враховуючи, що сплата заявлених до стягнення сум буде проводитися за рахунок коштів фізичних осіб - членів ОСББ, відповідач просить суд зменшити розмір суми пені до 500 грн. 00 коп.;

- відповідач вважає обґрунтованими заявлені до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 709 грн. 71 коп. та 3% річних у розмірі 572 грн. 91 коп.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 849/20 від 09.01.2020), в якому він просив суд провести судове засідання 10.01.2020 без участі представника позивача або відкласти розгляд на іншу дату; вказував, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 1006/20 від 10.01.2020), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що заборгованість зі сплати газу виникла у період до вересня 2016 року, а тому до вказаних правовідносин підлягають застосуванню вимоги частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016, та передбачає списання нарахованих на погашену заборгованість пені, 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення суми пені, 3% річних, інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

У судове засідання 10.01.2020 представник позивача не з`явився, але судом враховано наявність його клопотання про проведення судового засідання без участі його представника або відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у вказане судове засідання також не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 4930010828513 про вручення ухвали суду відповідачу 22.12.2019 (а.с. 89).

Судом було зауважено, що строк, встановлений ухвалою суду від 16.12.2019, на надання позивачем відповіді на відзив не закінчився, у зв`язку з чим, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважав за необхідне оголосити перерву у судовому засіданні.

Так, ухвалою суду від 10.01.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 10.02.2020.

Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. суду № 1614/20 від 13.01.2020), в якій він зазначає наступне:

- враховуючи бюрократичну процедуру проходження реєстрації вхідної поштової кореспонденції в НАК "Нафтогаз України", тривалі вихідні та світкові дні, а також відрядження представника позивача в період з 8 по 9 січня, позивач не мав необхідності подати відповідь на відзив у строки, що визначені судом, тому просить суд вважати поважною причиною пропуску такого строку;

- статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором;

- пунктом 6.1. договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок позивача;

- однак, відповідач не здійснював розрахунок за поставлений природний газ в строки, що визначені пунктом 6.1. договору, чим порушив його умови, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами;

- відповідач здійснював невчасно оплату основного боргу, отже відповідно до вищезазначених норм законодавства та пункту 8.2. договору, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання за договором, він зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню за кожен день прострочення платежу в загальному розмірі 8 013 грн. 28 коп.

Від позивача надійшли пояснення на повторний відзив відповідача (вх. суду №2608/20 від 17.01.2020), в яких він зазначає слідуюче:

- позивач вважає посилання відповідача на аналогічну справу № 904/1503/18 безпідставним, оскільки в Україні не діє принцип прецедентного права, предмет спору у справі № 904/1503/18 відмінний від поточної справи, а також відповідач не був стороною у вказаній справі;

- відповідач просить суд не брати до уваги пояснення відповідача, викладені у повторному відзиві, посилаючись на таке: в порушення строків, встановлених ухвалою суду, відповідач подав новий відзив на позов, що на думку позивача, є зловживанням процесуальними правами; повторний відзив відповідача не містить посилання на поважність причин пропуску строку, встановленого судом для подання відзиву; ГПК України не дає права сторонам подавати повторно заяви по справі з іншими аргументами;

- виходячи з аналізу положень статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" учасниками процедури врегулювання заборгованості (яка включає в себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії та те, що відповідач є теплопостачальною організацією;

- відповідно до статті 3 вказаного вище Закону законодавцем встановлено, що списання заборгованості згідно з частиною 3 статті 7 Закону є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до статті 1 Закону; дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до статті 2 Закону; учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру - стаття 1 Закону; для участі у процедурі списання, підприємства та організації мають бути включені до реєстру - стаття 3 Закону;

- матеріали справи не містять доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону є неправомірними;

- вказаний реєстр є загальнодоступним, розміщений на офіційному сайті Міністерства розвитку громад та територій України та не містить інформації про включення відповідача до цього реєстру;

- сам факт сплати відповідачем заборгованості за спожитий природний газ не є безумною та достатньою підставою для автоматичного списання нарахованих йому пені, інфляційних втрат, 3% річних. Такому списанню обов`язково передує включення такого боржника за встановленою законом процедурою до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. суду № 6302/20 від 07.02.2020), яке в подальшому надійшло в оригіналі (вх. суду № 6609/20 від 10.02.2020), в якому він просив суд провести засідання 10.02.2020 без участі уповноваженого представника позивача або відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю повноваженого представника позивача у судовому засіданні в м. Києві; зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 10.02.2020 не з`явився, при цьому, судом врахована наявність клопотання позивача, зокрема, про проведення судового засідання без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 10.02.2020 вдруге не з`явився, причин неявки суду не повідомив. При цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 10.01.2020, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 102 від 11.01.2020, які долучені до матеріалів справи. Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 10.01.2020 не була вручена відповідачу та з 13.01.2020 (майже місяць) конверт суду перебуває на поштовому відділенні та відповідач не забезпечує його отримання вже протягом трьох тижнів (а.130-131).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.12.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49008, м. Дніпро, вулиця Литовська, будинок 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.86-88).

Слід зауважити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

В даному випадку, до суду не було повернуто конверт з ухвалою суду від 10.01.2020, який надійшов до поштового відділення, яке обслуговує відповідача, 13.01.2020.

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштового відправлення суду, яке є "Судовою повісткою" в розумінні чинного законодавства України в період з 17.01.2020 по 10.02.2020 є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Слід також відзначити, що відповідач отримав ухвалу суду від 16.12.2019, обізнаний з розглядом даної справи судом, про що свідчить подання ним двох відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що неотримання ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 16.12.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 14.02.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 14.02.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та ще раз належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду його адреси.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача..

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору постачання природного газу, строк дії договору, умови поставки та оплати, факт поставки, загальна вартість поставленого природного газу, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 (далі - договір, а.с.20-26), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах договору. Газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) природний газ обсягом до 124 тис.куб.м., у тому числі по місяцях, згідно з графіком, передбаченим цим пунктом.

В подальшому, 31.03.2016 між сторонами була укладена Додаткова угода № 3 до договору (далі - додаткова угода № 3 до договору), у якій сторони погодили пункт 2.1. договору викласти в наступній редакції: "Постачальник передає споживачу з 01.04.2016 по 30.01.2016 (включно) газ обсягом до 17 тис. куб.м." (а.с.30-32).

Крім того, 30.04.2016 між сторонами укладена Додаткова угода № 4 до договору (далі - додаткова угода № 4 до договору), у якій сторони погодили пункт 2.1. договору викласти в наступній редакції: "Постачальник передає споживачу з 01.05.2016 по 30.09.2016 (включно) газ обсягом до 31 тис. куб.м. згідно з графіком." (а.с.33).

У розділі 12 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 4 до договору сторони погодили пункт 12 договору викласти в наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення." (а.с.33).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п`ятої Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

У відповідності до пункту 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу.

На виконання умов договору позивачем у період з січня по вересень 2016 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 355 945 грн. 70 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 113 896 грн. 57 коп. (а.с. 37);

- актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 65 735 грн. 51 коп. (а.с. 38);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 59 914 грн. 82 коп. (а.с. 39);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 на суму 16 690 грн. 99 коп. (а.с. 40);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2016 на суму 14 482 грн. 03 коп. (а.с. 41);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2016 на суму 25 987 грн. 01 коп. (а.с. 42);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2016 на суму 21 023 грн. 27 коп. (а.с. 43);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2016 на суму 15 976 грн. 50 коп. (а.с. 44);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2016 на суму 22 239 грн. 00 коп. (а.с. 45).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягу, строку чи якості поставленого у спірний період позивачем природного газу; з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані сторонами без заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за договором.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов`язок покупця оплатити вартість газу.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, у розділі 5 договору сторони узгодили ціни на природний газ.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у період з січня по квітень 2016 року природний газ оплатив із порушенням визначеного у пункті 6.1. договору терміну.

Позивач посилається на те, що відповідач допускав порушення строків оплати поставленого у період з січня по квітень 2016 року природного газу, який на теперішній час є оплаченим. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 8 013 грн. 28 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня по квітень 2016 року в сумі 709 грн. 71 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 572 грн. 91 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений у період з січня по вересень 2016 року природний газ оплатив наступним чином:

- спожитий за актом приймання-передачі від 31.01.2016 природний газ на суму 113 896 грн. 57 коп. було оплачено відповідачем 19.02.2016 в сумі 21 000 грн. 00 коп., 26.02.2016 в сумі 41 000 грн. 00 коп., 25.03.2016 в сумі 25 000 грн. 00 коп., 28.03.2016 в сумі 15 000 грн. 00 коп., 31.03.2016 в сумі 10 000 грн. 00 коп. та 08.04.2016 в сумі 1 896 грн. 57 коп., що підтверджується банківськими виписками за 19.02.2016, 26.02.2016, 25.03.2016, 28.03.2016, 31.03.2016 та 08.04.2016 (а.с. 46-55);

- спожитий за актом приймання-передачі від 29.02.2016 природний газ на суму 65 735 грн. 51 коп. було оплачено відповідачем 15.04.2016 в сумі 17 000 грн. 00 коп., 22.04.2016 в сумі 16 000 грн. 00 коп., 29.04.2016 в сумі 13 000 грн. 00 коп., 08.05.2016 в сумі 8 000 грн. 00 коп. та 19.05.2016 в сумі 11 735 грн. 51 коп., що підтверджується банківськими виписками за 15.04.2016, 22.04.2016, 29.04.2016, 08.05.2016 та 19.05.2016 (а.с. 56-62);

- спожитий за актом приймання-передачі від 31.03.2016 природний газ на суму 59 914 грн. 82 коп. було оплачено відповідачем 19.05.2016 в сумі 32 000 грн. 00 коп., 23.05.2016 в сумі 25 000 грн. 00 коп. та 26.05.2016 в сумі 2 914 грн. 82 коп., що підтверджується банківськими виписками за 19.05.2016, 23.05.2016 та 26.05.2016 (а.с. 62-64);

- спожитий за актом приймання-передачі від 30.04.2016 природний газ на суму 16 690 грн. 99 коп. було оплачено відповідачем 26.05.2016 в сумі 1 100 грн. 00 коп. та 27.05.2016 в сумі 15 590 грн. 99 коп., що підтверджується банківськими виписками за 26.05.2016 та 27.05.2016 (а.с. 64-65);

- спожитий за актом приймання-передачі від 31.05.2016 природний газ на суму 14 482 грн. 03 коп. було оплачено відповідачем 17.06.2016 в сумі 14 482 грн. 03 коп., що підтверджується банківською випискою за 17.06.2016 (а.с. 66);

- спожитий за актом приймання-передачі від 30.06.2016 природний газ на суму 25 987 грн. 01 коп. було оплачено відповідачем 08.07.2016 в сумі 4 000 грн. 00 коп., 15.07.2016 в сумі 10 000 грн. 00 коп., 22.07.2016 в сумі 11 987 грн. 01 коп., що підтверджується банківськими виписками за 08.07.2016, 15.07.2016 та 22.07.2016 (а.с. 67-69);

- спожитий за актом приймання-передачі від 31.07.2016 природний газ на суму 21 023 грн. 27 коп. було оплачено відповідачем 12.08.2016 в сумі 18 000 грн. 00 коп. та 19.08.2016 в сумі 3 023 грн. 27 коп., що підтверджується банківськими виписками за 12.08.2016 та 19.08.2016 (а.с. 70-71);

- спожитий за актом приймання-передачі від 31.08.2016 природний газ на суму 15 976 грн. 50 коп. було оплачено відповідачем 16.09.2016 в сумі 15 976 грн. 50 коп., що підтверджується банківською випискою за 16.09.2016 (а.с. 72);

- спожитий за актом приймання-передачі від 30.09.2016 природний газ на суму 22 239 грн. 00 коп. було оплачено відповідачем 17.10.2016 в сумі 22 239 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 17.10.2016 (а.с.73).

Враховуючи вказане, матеріалами справи підтверджується, що поставлений у період з січня по квітень 2016 року природний газ було оплачено відповідачем із простроченням.

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі пункту 8.2. договору пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 8 013 грн. 28 коп., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України - інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня по квітень 2016 року в сумі 709 грн. 71 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 572 грн. 91 коп., за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 щодо оплати поставленого у період з січня по квітень 2016 року природного газу.

Однак, господарський суд відзначає, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

За умовами пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Слід відзначити, що реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 09.09.2019 у справі № 922/82/19, від 17.12.2019 у справі №925/83/19 та ін.

Враховуючи вказане, суд відхиляє заперечення позивача щодо нерозповсюдження норм вказаного закону на відповідача, у зв`язку з його не включенням до відповідного реєстру, викладені у поясненнях від 17.01.2020 (а.с.119-121).

Відтак, не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

При цьому, як встановлено судом вище, відповідач погасив заборгованість за отриманий останнім в період з січня по вересень 2016 року на підставі договору № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 природний газ 17.10.2016 (останній платіж - за спожитий у вересні 2016 року природний газ), тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (набрав чинності 30.11.2016), тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 3 статті 7 вказаного Закону.

Судом також враховано, що згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" всі терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законах України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про електроенергетику" та інших законах України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Відповідно до пункту 1.2 укладеного між сторонами договору позивач поставляв відповідачу у спірний період природний газ виключно для використання останнім для виробництва теплової енергії та для надання послуг з опалення та постачання гарячої води кінцевим споживачам (мешканцям будинку), яке без теплогенеруючого обладнання (котельня тощо) неможливе.

Таким чином, маючи у користуванні відповідне обладнання та виробляючи теплову енергію для забезпечення потреб населення, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" є теплогенеруючою організацією у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання". При цьому наявність або відсутність ліцензії не змінює статусу відповідача як теплогенеруючої організації, а лише свідчить про дотримання чи недотримання останнім правил ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.

Аналогічні висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 908/2055/17.

Отже, з огляду на передбачену у пункті 1.2. договору № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 мету використання природного газу відповідачем (виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню), положення частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюються на нарахування, що є предметом цього спору.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 у загальному розмірі 9 295 грн. 90 коп., у зв`язку з чим суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Заперечення позивача проти прийняття до розгляду судом повторного відзиву відповідача судом не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. У даному випадку відповідачем 28.12.2019 було подано відзив на позовну заяву у термін, визначений ухвалою суду від 16.12.2019, а відзив на позовну заяву, поданий 10.01.2020, містить додаткові заперечення щодо позовних вимог.

Більше того, в даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4, 13, 14, 20, 42, 73-74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 4269/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 у загальному розмірі 9 295 грн. 90 коп. - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати позивача покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.02.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко