Ухвала суду № 87486450, 10.02.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"10" лютого 2020 р. Справа №903/628/19Господарський суд Волинської області у складі: головуючий суддя Вороняк А.С., судді Гарбар І.О., Костюк С.В., розглянувши матеріали заяви(вх.01-60/8/20 від 06.02.2020) Волинської обласної спілки споживчих товариств про забезпечення позову у справі

за позовом: Волинської обласної спілки споживчих товариств

до відповідача: Комунального підприємства "Луцькі ринки"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Луцька міська рада

про витребування майна із незаконного володіння, зобов`язання повернути майно

Встановив: Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулися з позовом до Комунального підприємства "Луцькі ринки" (з врахуванням заяви про зміну предмету позову №349/1 від 17.10.2019, прийнятої судом 23.10.2019) про витребування майна із незаконного володіння та зобов`язання повернути належне позивачу майно, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Глушець, 1, а саме: огорожу металеву (сітку в кутнику) довжиною 103м.п., огорожу металеву (ковка комбінована) - 107м.п., ворота ковані з двох частин 6x2,2м. - 3шт., ворота ковані розсувні 7,5x2,0м., хвіртку з ковки 2,3x1,5м., опори металеві висотою 6м. - 2 шт., опори залізобетонні висотою 5м., рекламний щит металевий 5x6м., асфальтобетонне покриття площею 5904 кв.м., щит електричний розподільчий з автоматичними вимикачами - 3 шт..

06.02.2020 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просять:

- заборонити Комунальному підприємству «Луцькі ринки» - вчиняти будь-які дії по демонтажу та переміщенню майна, яке витребовується Волинською обласною спілкою споживчих товариств з незаконного володіння КП «Луцькі ринки», та яке знаходиться на земельній ділянці на вул. Глушець, 1, що у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:005, а саме: огорожа металева (сітка в кутнику) 103 м.п., огорожа металева (ковка комбінована) 17 м.п., ворота ковані з двох частин 6x2,2 м. 3 шт., ворота ковані розсувні 7,5x2м., хвіртка з ковки 2,3x1,5м., опори металеві висотою 6 м. - 2 шт., опора залізобетонна висотою 5 м., рекламний щит металевий 5x6м., щити електричні розподільчі з автоматичними вимикачами (0,7x2м.) - 3 шт., площадка асфальтована - асфальтобетонне покриття, вимощене грунтово-пісчаною сумішшю та щебенем площею 5904 кв.м.

- заборонити будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по демонтажу та переміщенню майна, яке витребовується Волинською обласною спілкою споживчих товариств з незаконного володіння КП «Луцькі ринки», та яке знаходиться на земельній ділянці на вул. Глушець, 1, що у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:005, а саме: огорожа металева (сітка в кутнику) 103 м.п., огорожа металева (ковка комбінована) 17 м.п., ворота ковані з двох частин 6x2,2 м. 3 шт., ворота ковані розсувні 7,5x2м., хвіртка з ковки 2,3x1,5м., опори металеві висотою 6 м.- 2 шт., опора залізобетонна висотою 5 м., рекламний щит металевий 5x6м., щити електричні розподільчі з автоматичними вимикачами (0,7x2м.) - 3 шт., площадка асфальтована - асфальтобетонне покриття, вимощене грунтово-пісчаною сумішшю та щебенем площею 5904 кв.м.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Луцької міської ради від 29.01.2020 №69/1 було припинено Комунальному підприємству «Луцькі ринки» право постійного користування на земельну ділянку на вул. Глушець, 1, що у м. Луцьку, площею 0,5904, кадастровий номер 0710100000:11:050:005 для обслуговування ринку «Центральний». Пунктом 4.2 вказаного рішення Луцької міської ради зобов`язано комунальне підприємство «Луцькі ринки» очистити шляхом демонтажу вищезгадану земельну ділянку від розміщених на ній тимчасових споруд та інших конструкцій, в тому числі і паркану, до 03.02.2020. Заявник зазначає, що Луцькою міською радою (яка є третьою особою у даній справі), зобов`язано Комунальне підприємство «Луцькі ринки» (яке є відповідачем по даній справі), очистити шляхом демонтажу земельну ділянку за адресою м. Луцьк, вул. Глушець, 1, від майна, яке є власністю Волинської обласної спілки споживчих товариств, та яке остання витребовує з незаконного володіння КП «Луцькі ринки» (огорожа металева, ворота ковані, хвіртка з ковки, опори металеві висотою 6 м., опора залізобетонна висотою 5 м., рекламний щит металевий 5x6м., щити електричні розподільчі з автоматичними вимикачами, площадка асфальтована - асфальтобетонне покриття, вимощене грунтово-пісчаною сумішшю та щебенем тощо). Вказують, що в ніч з 04 на 05 лютого 2020 на земельній ділянці площею 0,5904 га, що знаходиться в м. Луцьку по вул. Глушець, 1 при спробі демонтажу малих архітектурних форм було пошкоджено огорожу металеву (сітка в кутнику) та на думку позивача(заявника), демонтаж майна Волинської обласної спілки споживчих товариств, що знаходиться на земельній ділянці у м. Луцьк, вул. Глушець, 1, та яке витребовується його власником по даній справі з незаконного володіння КП «Луцькі ринки», може призвести до пошкодження такого майна, його знищення, вивезення в невідомому напрямку, тобто це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також заявник просить розгляд даної заяви проводити з участю сторін у даній справі.

10.02.2020 від заявника надійшла заява про приєднання доказів, в якій зазначають, що із засобів масової інформації стало відомо, що директором департаменту Луцької муніципальної варти Юлією Сиротинською було надіслано начальнику ГУ НП у Волинській області Шпизі П.П. лист проте, що 10 та 11 лютого 2020 департаментом буде проводитися демонтаж паркану ринку «Централний», що знаходиться на земельній ділянці 0,5904 га в м. Луцьку по вул.Глушець, 1, який витребовується Волинською облспоживспілкою в КП «Луцькі ринки», а також вказують, що на сайті Департаменту Муніципальної варти Луцької міської ради розміщена заява, якою також повідомляється про проведення демонтажу паркану, що знаходиться на земельній ділянці 0,5904 га в м. Луцьку по вул. Глушець,1 (долучають роздруківки вказано листа та витягу із сайту).

Щодо клопотання заявника про проведення розгляду даної заяви з участю сторін у даній справі, суд зазначає таке.

Згідно ч.1, 4 ст.140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Заявником не доведено та судом не встановлено винятковість випадку при якому наданих пояснень та доказів недостатньо для розгляду поданої заяви про забезпечення позову, тому вказане клопотання підлягає відхиленню.

Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до п.3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Пунктом 9 цієї постанови визначено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні. Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким забороняється вчинення дій щодо предмета спору. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до п.4 постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч.1-3 ст.96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як вбачається із поданої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що демонтаж та переміщення майна, яке витребовується Волинською обласною спілкою споживчих товариств з незаконного володіння КП «Луцькі ринки» буде здійснювати саме КП «Луцькі ринки».

Додані до заяви копії електронних доказів, не засвідченні належним чином, тому не приймаються судом до уваги згідно ч.3 ст.96 ГПК України.

Суд вважає, що подана заява не містить обґрунтування адекватності вимог заявника та наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову, адже сам позивач просить витребувати майно у набувача(користувача) земельної ділянки.

На думку суду, обраний позивачем вид забезпечення позову, враховуючи також значне коло осіб, щодо яких позивач просить встановити заборону вчиняти дії, не може бути визнаний судом прийнятним та співмірним(адекватним) із заявленими позовними вимогами.

В даному випадку, всупереч вимогам ст.74 ГПК України, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Потенційна можливість вчинення відповідачем чи іншими особами дій, які будуть перешкоджати позивачу в реалізації своїх прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2019 прийнятої у справі №903/705/19.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За таких обставин та з огляду на те, що заява про забезпечення позову ґрунтується лише на необґрунтованих припущеннях заявника та останнім не доведено, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити, унеможливити виконання рішення суду або вплинути на ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136-138, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні заяви Волинської обласної спілки споживчих товариств (вх.№01-60/8/20 від 06.02.2020) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 10.02.2020 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та в порядку, визначені розділом IV ГПК України.

Головуючий суддя А. С. Вороняк

суддя І. О. Гарбар

суддя С. В. Костюк