Рішення № 87472156, 10.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Київ № 640/6045/19

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0004634202, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0004634202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що не погоджується із винесеним податковим повідомленням-рішенням, оскільки при його прийнятті не було взято до уваги пояснення позивача та підтверджуючі такі обставини докази.

Відповідач не погодився із доводами позивача, викладеними в адміністративному позову, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що в зв`язку із прийняттям подарунку у вигляді грошових коштів, позивач повинен був подати до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік та задекларувати суму отриманого доходу. В зв`язку із тим, що позивачем цього зроблено не було, відповідач застосував до нього відповідні штрафні санкції та виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 12 квітня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

06 грудня 2018 року на адресу позивача надійшло повідомлення №79537/1/26-15-42-02-

27 від 03.11.2018р. та наказ № 17525 від 30.11.2018р. Головного управління ДФС у м. Києві, згідно яких позивача було повідомлено про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки тривалістю 5 робочих днів, починаючи з 10.12.2018р., з метою дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття у дарунок коштів від фізичної особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016р.

10 січня 2019 року відповідач направив позивачу Акт від 21.12.2018р. №4920/26-15-42- 02/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття в дарунок коштів , платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.

Згідно висновку Акту перевірки від 21.12.2018р. встановлено порушення позивачем:

- вимог п. 179.1 ст. 179 розділу IV Кодексу, з урахуванням вимог п. 49.2 пп. 49.18.4 п.49.18 ст. 49 Кодексу, не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- пп. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1 п. 44.3 ст. 44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу;

- пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу з урахуванням пп.164.2.10 п. 164.2 ст. 164164, пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу, не задекларовано дохід у вигляді вартості подарованих грошових коштів у сумі 182929,61 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в загальній сумі 9146,48 гривень;

- пп. 1.2 пп.1.3 п.16-1 Підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень Кодексу, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 р. в розмірі 2743,94грн.

Не погоджуючись з Актом перевірки від 21.12.2018р., позивач направив відповідачу Заперечення від 16 січня 2019 року з додатками.

31 січня 2019 року позивач отримав лист за №7151/1/26-15-42-02-27 від 25.01.2019р., в якому повідомлялося, що ГУ ДФС у м. Києві висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 21.12.2018р. №4920/26-15-42-02/НОМЕР_1 залишає без змін а заперечення - без задоволення.

05 лютого 2019 року 2018 року позивач отримав лист з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, відповідно до якого на підставі пунктів 54.3.1, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 і пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 ( п`ятсот десять гривень 00 копійок).

В порядку досудового вирішення спору 07 лютого 2018 року позивач направив до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.01.2019р. №0004634202.

Рекомендованим листом № 0405341013895 Державна фіскальна служба України направила позивачу рішення про продовження строку розгляду скарги №1392/1/99-99-11-05-01-25 від 26.02.2018р.

29 березня 2019 року позивач отримав рекомендований лист 0405341645794 з Рішенням про результати розгляду скарг №2278/1/99-99-11-05-01-25 від 26.03.2019р., згідно якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване ППР - без змін.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями, зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Матеріалами справ встановлено, що 05 квітня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір дарування коштів на депозитному рахунку, що зареєстрований в реєстрі за №471.

За умовами Договору №471 від 05.04.2016р. Дарувальник подарувала позивачу 1/13 частини банківського депозиту, що знаходились на її депозитному рахунку за з Договором №225Б-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США від 30.11.2015 року у ПАТ «КБ «Хрещатик».

Кошти за даним депозитним договором були розміщені ОСОБА_2 в ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» згідно Договору №225Э-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячною виплатою процентів від 30.11.2015р.

За умовами Договору №471 від 05.04.2016р. позивач замінював ОСОБА_2 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК», що визначені умовами Договору.

Однак, замінити ОСОБА_2 у правовідносинах з ПАТ «КБ «Хрещатик» позивачу не вдалося з причин, що не залежали ані від нього, ані від дарувальника.

05 квітня 2016 року Постановою Правління Національного банку України №234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України було віднесено ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» до категорії неплатоспроможних, договори укладені у цей день визнано недійсними.

На підставі Постанови НБУ №234, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №463 від 05.04.2017р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Хрещатик».

Згідно рішення НБУ №46-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» та делегування повноважень ліквідатора банку» .

Відповідач зазначає, що позивач отримав за даним договором грошові кошти у сумі 182 929,61 грн з моменту прийняття подарунку, що підтверджується п. 3 договору дарування. Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованим оригінального примірника договору після його нотаріального посвідчення.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до аб.1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відтак, виконати умови Договору №471 від 05.04.2016р. та розмістити депозит на рахунок, що мав був відкритий у ПАТ «КБ «Хрещатик» на ім`я позивача було неможливо, з причини призупинення повноважень органів управління банку.

Згідно з ч.1 ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» затвердженого постановою Правління Національного банку України 03.12.2003 № 516 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 р. за № 1256/8577 (далі - Положення №516) вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Положення №516 договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит)).

Пунктом 2.1 глави 2 Положення №516 визначено, що грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) 1 або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2.2 глави 2 Положення №516 додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Частиною другою статті 1059 Цивільного кодексу України законодавець визначено, що у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

З вищенаведеного вбачається, що після отримання договору дарування, позивач мав відкрити на своє ім`я депозитний (вкладний) рахунок в ПАТ «КБ «Хрещатик» та перевести подаровані кошти на власний рахунок.

Однак, як встановлено судом, позивач такі дії вчинити не зміг з незалежних від нього причин, а саме в зв`язку із введенням тимчасової адміністрації банку та забороною вчинення будь-яких дій в цей період, в т.ч відкриття рахунків.

Такі висновки суду підтверджуються і листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.07.2016 року за № 21-036-29700/16, в якому зазначено, що позивач не обліковується, як вкладник ПАТ «КБ «Хрещатик», що розмістив депозит на день введення тимчасової адміністрації (04.05.2016 р), тому йому не передбачено законом відшкодування коштів за депозитним вкладом.

Крім зазначеного, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтвердив, що грошові кошти, які знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 та які вона мала намір подарувати позивачу, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ «КБ «Хрещатик», а в повному обсязі були переведенні до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд звертає увагу, що 06.04.2016 року до договору дарування були внесені зміни, відповідно до яких обдаровуваний з моменту отримання дарунку замінював Дарувальника у правовідносинах, які склались між дарувальником і банком, згідно договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США від 30.11.2015 року, в тому числі в частині отримання після закінчення строку дії вказаного депозитного договору, набутих у власність за даним договором дарування грошових коштів в сумі 7038,46 доларів США.

Суд звертає увагу, що такі зміни до договору були внесені 06.04.2016 року, тобто після введення тимчасової адміністрації в банку, в зв`язку із чим така заміна реально не могла бути здійснена. Крім того, відповідно до змін, позивач міг отримати кошти, що знаходились на депозитному рахунку тільки після закінчення строку депозитного договору.

Згідно пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

У разі відсутності доходу у позивача не виникає обов`язок вести облік доходів івитрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Оскільки за результатами розгляду справи судом встановлено, що позивач фактично не зміг отримати дохід у вигляді коштів, розміщених на депозитному рахунку, доводи відповідача про отримання доходів позивачем протягом 2016 року суд вважає необґрунтованими. В зв`язку із чим, відповідачем неправомірно було встановлено об`єкт оподаткування - загальний місячний оподатковуваний дохід на депозит та неправомірно визнано обов`язок вести книгу доходів та витрат.

Суд приймає також до уваги, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року по справі № 755/18948/18 визнано договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним.

Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа. Стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: разом з позовною заявою надано наступні документи: договір № 88 про надання правничої допомоги від 06.12.2018 року з відповідними додатками, акт виконаних робіт з детальним описом виконаних робіт адвокатом в інтересах позивача, ордер серії КВ №423003 про надання правової допомоги, а також квитанцію від 05.04.2019 року про оплату послуг адвоката у розмірі 6 000 грн.

З огляду на вищевказані документи, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів, витрачених на отримання послуг адвоката.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0004634202 від 30 січня 2018 року року діяв не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0004634202;

3. Стягнути на користь позов ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 6 853,40 грн (шість тисяч вісімсот шістдесят три грн сорок коп ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа