Рішення № 87472113, 10.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Київ № 640/671/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Директора Департаменту забезпечення прав дітей та оздоровлення Міністерства соціальної політики України Колбаси Руслана Сергійовича, Міністерства соціальної політики України,провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Директора Департаменту забезпечення прав дітей та оздоровлення Міністерства соціальної політики України Колбаси Руслана Сергійовича (01601, м. Київ, вул. Еспаладна, 8/10), Міністерства соціальної політики України (01601, м. Київ, вул. Еспаладна, 8/10, код ЄДР: 37567866; далі - Міністерство), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

визнати протиправними дії директора Департаменту забезпечення прав дітей та оздоровлення Міністерства соціальної політики України Колбаси Руслана Сергійовича, а саме: за порушення строків надання відповіді; за відмову від перевірки скарги позивача; за не надання відповіді по суті скарги; за розгляд скарги без участі позивача, не зважаючи на його прохання; зобов`язати директора Департаменту забезпечення прав дітей та оздоровлення Міністерства соціальної політики України Колбасу Руслана Сергійовича провести перевірку в повному обсязі та надати повну відповідь на скаргу від 07.08.2018;

визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України за ненадання відповіді на скаргу позивача від 28.09.2018; зобов`язати Міністерство соціальної політики України надати відповідь на скаргу від 28.09.2018.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що за вищевказаною адресою позивач проживає зі своєю родиною, у тому числі з сімома малолітніми дітьми. Сім`я є малозабезпеченою. Зазначає позивач, що раніше проживали в місті Донецьку. Однак, у зв`язку з військовими діями в тому регіоні, були змушені покинути рідний дім. Зараз мешкають у м. Києві, є внутрішньо переміщеними особами.

У зв`язку із реалізацією своїх конституційних прав 07.08.2018 позивач звернувся до Міністерства за скаргою на незаконні дії заступника директора департаменту оздоровлення та санаторно-курортного лікування, начальника відділу нормативно-методичного забезпечення оздоровлення та відпочинку дітей Міністерства ОСОБА_2. Скарга була зареєстрована за № Ч-4536/5/4-18/П.

Позивач зазначає, що 13.09.2018 на його адресу надана відповідь за № 495/о/142-18/378 за підписом директора Департаменту забезпечення прав дітей та оздоровлення Колбаси Р.С. (надалі - Директор департаменту), в якій повідомлено, що на даний час ОСОБА_2 не працює на посаді заступника директора департаменту оздоровлення та санаторно-курортного лікування, начальника відділу нормативно-методичного забезпечення оздоровлення та відпочинку дітей Міністерства.

Таким чином, як вважає позивач, скарга по суті не була перевірена.

Тим самим, як зазначає позивач, була порушена ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, скарга подана до Міністерства 07.08.2018, а відповідь датована 13.09.2018. Тим самим, як зазначає позивач директором Департаменту Колбасою Р.С. порушені строки надання відповіді на скаргу, а саме ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Також, як зазначається у позові, директором Департаменту порушено ст. 19 згаданого Закону щодо обов`язку об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, оскільки скарга позивача зовсім не була перевірена директором департаменту.

Окрім того, зазначає позивач, в своїй скарзі позивач просив розглядати її за його участі та в його присутності, що передбачено ст. 18 Закону. Але і в цьому випадку було порушено вимоги Закону.

Таким чином, за висновком позивача, директором Департаменту було вчинено ряд неправомірних дій, які полягають в порушенні ст. ст. 7, 15, 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, не погодившись із даною відповіддю від 13.09.2018 позивач подав 28.09.2018 скаргу до Міністерства, яка була зареєстрована за № Ч-4586/10/4-18П, в якій позивач повідомив про порушення директором Департаменту прав позивача та Закону України «Про звернення громадян».

Позивач зазначає, що у скарзі просив: надати правовий висновок протиправним діям посадових осіб Міністерства, підготувати матеріали для суду, повідомити - які права позивача були порушені, скаргу розглянути за участі заявник.

Позивач зазначає, що на цю скаргу до теперішнього часу не отримав відповіді.

Таку бездіяльність позивач вважає протиправною.

Позиція відповідачів. Відповідачі відзиву на позов не надали, надавши, однак, листування з позивачем.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 29.01.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження, в порядку ст. 263 КАС України.

Встановлені судом обставини.

07.08.2018 Міністерством зареєстровано скаргу ОСОБА_1 (т.1, а.с. 9) на незаконні дії заступника директора департаменту оздоровлення та санаторно-курортного лікування, начальника відділу нормативно-методичного забезпечення оздоровлення та відпочинку дітей ОСОБА_2 .

У скарзі зазначено, що 30.07.2018 громадянка ОСОБА_3 звернулась на особистому прийомі до заступника директора департаменту ОСОБА_2 у присутності позивача та у присутності ОСОБА_4 із заявою про те, що в липні 2018 у Ровенську область, село Маринин були вивезено 48 дітей з м. Васильків та Васильківського району, начебто, на оздоровлення.

Повідомлялось, що ані коштів, ані продуктів харчування, ні самі місця для оздоровлення належним чином не були обладнані. У зв`язку з цим, Васильківський міський голова на багаторазові звернення сільського голови Маринської сільської ради про негайну евакуацію дітей організував евакуацію дітей.

У скарзі зазначено, що замість по суті розібрати заяву та встановити факти порушень, ОСОБА_2 почав «тушити пожар». Став телефонувати чиновникам, організатору табору.

У скарзі зазначено, що таким чином ОСОБА_2 , відмовившись розбирати по суті заяву, породив між громадянами конфлікт. На ОСОБА_3 вчинено морально-психологічний тиск та залякування.

Зазначено, що ОСОБА_2 відмовився встановлювати факти порушення прав дітей.

У скарзі позивач вимагав провести службове розслідування, встановити факти протиправних дій, порушення етики, поставив питання - які права заявника були порушені, просив провести перевірку за участі позивача.

З наведеного у сукупності вбачається, що вказана скарга позивача стосувалася звернення гр. ОСОБА_3 та незгодою позивача із розглядом питань, піднятих у зверненні ОСОБА_3

Міністерством надана відповідь від 13.09.2018 № 495/0/142-18/378, в якій повідомлялось, що на даний час ОСОБА_2 не працює на посаді заступника директора департаменту Міністерства.

28.09.2018 Міністерством зареєстрована скарга позивача (т.1, а.с. 10) відносно того, що 09.08.2018 звернувся до міністерства із скаргою на заступника директора Департаменту ОСОБА_2, на яку отримано вищезгадану відповідь.

У цій скарзі позивач просив надати правовий висновок протиправним діям посадових осіб Міністерства, підготувати матеріали для суду, повідомити - які права позивача були порушені, скаргу розглянути за участі заявника.

Між тим, у матеріалах справи наявний лист Міністерства, щодо повторного звернення позивача, де звернута увага на те, що позивачу надані відповіді від 13.09.2018 та від 19.09.2018.

При цьому, позивача запрошено до Міністерства на зустріч на 15.11.2018 на 10:00 год.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявна копія листа Міністерства від 12.11.2018 № 4259/0/5-18/37 на повторне звернення позивача із роз`ясненнями норм законодавства та фактичних обставин організації відпочинку дітей.

Відтак, у даному випадку, обидві скарги позивача, як власне і звернення до суду, по суті стосуються звернення до Міністерства іншої особи, гр. ОСОБА_3 , та пов`язані із незгодою позивача із порядком та характером розгляду звернень іншої особи Міністерством.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до положень ст. 3 зазначеного Закону заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу.

Із наведеного, преамбули Закону та ст. 4 закону, вбачається, що Закон прийнятий з метою забезпечення громадянам України можливості, зокрема, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Закріплений статтею 40 Конституції України інститут права на звернення має комплексний характер. Його утворюють різні за природою і призначенням юридичні засоби (інструменти), метою яких є забезпечення реалізації кожною людиною своїх прав і свобод, а також їх відстоювання, захист та відновлення у разі порушення.

Тобто, для цілей захисту певних прав чи інтересів особа, права якої порушені, має право звернутися до відповідного державного органу.

Діючи в інтересах інших осіб, як у даному випадку позивач діяв в інтересах іншої особи - ОСОБА_3 , звертаючись із скаргами відносно її звернення до Міністерства від 30.07.2018, відповідна особа повинна мати відповідні повноваження (ч. 5 ст. 17 Закону).

Між тим, як вже зазначалося, звертаючись із скаргами до Міністерства щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_3, позивач фактично оскаржував результати розгляду її звернення, тобто іншої особи, за відсутності повноважень від цієї особи. Знову-таки, по суті в інтересах та щодо порушення прав ОСОБА_3 у зв`язку з розглядом її звернення від 31.07.2018 та скарг позивача в її інтересах відносно розгляду її звернення від 30.07.2018, позивач звернувся і до суду, по суті - щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_3, яке є першопричиною подальшого звернення позивача із скаргами щодо результатів звернення ОСОБА_3 до Міністерства та подання позову до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, результати розгляду звернення від 31.07.2018 самою ОСОБА_3 до Міністерства не оскаржувались, як власне і до суду.

У взаємозв`язку з наведеним суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

У свою чергу, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення/дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням/діями.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що вчинені дії впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

У даному випадку, як зазначалося самим позивачем, до Міністерства позивач звернувся із скаргами щодо захисту прав та інтересів іншої особи - ОСОБА_3, не будучи задоволеним розглядом звернення цієї особи та не маючи від неї уповноваження.

Відтак, оскільки сама ОСОБА_3 не оскаржувала до Міністерства результати розгляду її звернення від 31.07.2018, а доказів того, що це було колективне звернення не надано, враховуючи відсутність у позивача повноважень звертатися від імені ОСОБА_3 із скаргами до Міністерства відносно її звернення від 31.07.2018, беручи до уваги те, що предметом розгляду у Міністерстві первинно є звернення саме ОСОБА_3, права та інтереси якої можуть зачіпатися з боку відповідачів, але яка до суду у зв`язку з цим не зверталася, суд не вбачає підстав для висновку про порушення відповідачами прав чи інтересів позивача у зв`язку з розглядом ними звернення іншої особи (ОСОБА_3) та підстав для висновку про порушення відповідачами прав чи інтересів позивача у зв`язку з розглядом ними скарг позивача, самостійно поданих ним до Міністерства в інтересах іншої особи, які були подані за відсутності повноважень від цієї особи, що не створювало правових наслідків для цілей їх розгляду в інтересах іншої особи, яка з цими скаргами не зверталася. Між тим вбачається, що Міністерство інформувало позивача про обставини, пов`язані із звернення ОСОБА_3.

Доводи позивача та надані учасниками справи докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки судом не встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідачів у зв`язку з розглядом останніми звернення іншої особи.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін