Рішення № 87471992, 10.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/725

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Київ № 640/20206/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисової Людмили Леонтіївни

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисової Людмили Леонтіївни (надалі - відповідач), адреса: 01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка полягає в протиправному ухиленні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина шляхом протиправного ухилення від відкриття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до пункту 1 частини третьої статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за зверненням ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України, направленим ОСОБА_1 31 серпня 2019 року Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини поштою цінним листом поштовий номер 6100142107054 та отриманим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини 02 вересня 2019 року;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисову Людмилу Леонтіївну вчинити певні дії, а саме, зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисову Людмилу Леонтіївну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за зверненням ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України, направленим ОСОБА_1 31 серпня 2019 року Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини поштою цінним листом поштовий номер 6100142107054 та отриманим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини 02 вересня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 31 серпня 2019 року він направив на адресу відповідача звернення щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України співробітниками протиправно зареєстрованої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи, в якій просив внести до Міністерства юстиції України подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Листом від 24 вересня 2019 року №20752.4/Ю-12539.3/19/21.5 позивача повідомлено про те, що його звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідно до статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» направлено на розгляд до Офісу Президента України для відповідного реагування.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невідкритті провадження про порушення прав і свобод людини і громадянина, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

21 листопада 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява, в якій останній просив продовжити встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву на 10 календарних днів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року заява представника відповідача задоволена та відповідачу продовжено строк на подання відзиву на позовну заяву в адміністративній справі №640/20206/19 до десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копія ухвали суду від 25 листопада 2019 року отримана уповноваженою особою відповідача 02 грудня 2019 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на 07 лютого 2020 року на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням того, що судом були вжиті всі необхідні заходи з метою недопущення порушення прав відповідача та, відповідно, продовжений строк для подання відзиву на позовну заяву, але з невідомих причин останнім не надано суду відзиву на позовну заяву без поважних причин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість вирішити справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР (надалі - Закон України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР) Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Частиною 1 статті 10 цього ж Закону передбачено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Статтею 16 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

У відповідності до частин 1, 2 статті 21 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР) кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого у порядку, передбаченому чинним законодавством. При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Так, судом встановлено, що 31 серпня 2019 року ОСОБА_1 направлено на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернення «щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України», в якому просив:

« 1) На підставі частини третьої статті 15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» внести до Міністерства юстиції України Подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина, а саме -

- для вжиття Міністерством юстиції України заходів, які полягають у скасуванні Міністерством юстиції України державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код юридичної особи 41760289, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 27.11.2017, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи 1 070 102 0000 071984,

яка насправді внаслідок її протиправної державної реєстрації не є Державним бюро розслідувань та, відповідно, співробітники вищевказаної юридичної особи - ідентифікаційний код юридичної особи 41760289, - насправді не є співробітниками Державного бюро розслідувань, внаслідок чого насправді не мають права здійснювати стосовно громадян України гласну та негласну оперативно-розшукову діяльність, здійснювати стосовно громадян України кримінально-процесуальні дії, та приймати стосовно громадян України кримінально-процесуальні рішення,

2) про заходи, які здійснені за цим зверненням повідомити мене письмово в термін, передбачений чинним законодавством, за моєю домашньою адресою, вказаною в цьому зверненні.» (Т.1, арк. 15-21,22-25).

Листом від 24 вересня 2019 року №20752.4/Ю-12539.3/19/21.5 ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатом розгляду його звернення від 02 вересня 2019 року щодо стверджуваного порушення порядку призначення Директора Державного бюро розслідувань, вказане звернення було направлено на розгляд Офісу Президента України для відповідного реагування відповідно до статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (Т.1, арк. 26).

За доводами позивача, відповідачем протиправно не вчинено дій щодо відкриття провадження за його зверненням та не направлення в порядку, визначеному статтею 15 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР до Міністерства юстиції України відповідного подання щодо вжиття заходів реагування.

З цього приводу, суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 17 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Суд зазначає, що зі змісту вказаного вище звернення позивача вбачається, що останній звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно, на його думку, протиправної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи - Державного бюро розслідувань, у зв`язку з чим, як вважає позивач, відповідач мав внести подання про усунення порушення прав і свобод людини саме до Міністерства юстиції України, а не до будь-якого іншого органу державної влади.

Звернення позивача стосувалось саме проведення державної реєстрації юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, посилання ж на порушення порядку призначення Директора Державного бюро розслідувань, як вбачається зі змісту самого звернення, було обґрунтуванням причин, з яких ОСОБА_1 звернувся до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Розглядаючи звернення позивача Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР зобов`язаний був в межах своїх повноважень або відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, або роз`яснити заходи, що їх має вжити ОСОБА_1 , або, у разі наявності правових підстав, направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролювати розгляд цього звернення, або відмовити в розгляді звернення.

В той же час, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, на виконання вимог закону зобов`язаний був перевірити обставини, на які ОСОБА_1 посилався у своєму зверненні, надати їм відповідну оцінку, а у разі прийняття рішення про направлення цього звернення до іншого органу державної влади для відповідного реагування, відповідач мав у письмовій відповіді зазначити суть прийнятого рішення, зокрема, зазначити, чому саме до Офісу Президента України таке звернення направляється з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, які встановлюють компетенцію Офісу Президента України щодо здійснення перевірки правомірності або протиправності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вже неодноразово зазначалось судом, Уповноважений Верховної Ради з прав людини за результатами розгляду звернення та перевірки відомостей, викладених в ньому, має

- або відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина,

- або роз`яснити заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому,

- або направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та, в подальшому, здійснювати контроль розгляду цього звернення,

- або відмовити в розгляді звернення.

Тобто, законодавцем чітко визначено, якими саме повноваженнями наділений Уповноважений під час розгляду звернення та перевірки відомостей, зазначених в ньому, що, само по собі, виключає обов`язковість лише відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.

При цьому, суд наголошує на тому, що підставами для звернення до адміністративного суду стало саме, за твердженнями позивача, бездіяльність відповідача, яка полягає в протиправному ухиленні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина шляхом протиправного ухилення від відкриття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до пункту 1 частини третьої статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина та, відповідно, зобов`язання відповідача відкрити провадження у справі.

Тобто, незважаючи на те, що чинним законодавством визначено повноваження відповідача не лише на відкриття провадження у справі за наслідками розгляду звернення, а ще й на роз`яснення заходів, що має вжити особа, яка подала звернення, направлення звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та, в подальшому, здійснення контролю розгляду цього звернення та на відмову у відкритті провадження, позивач наполягає на тому, що відповідач мав виключно відкрити провадження, що не відповідає чинному законодавству, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо протиправного ухилення від відкриття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до пункту 1 частини третьої статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Більш того, суд зауважує, що матеріалами справи взагалі не підтверджується протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає в протиправному ухиленні останнього від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, оскільки наслідки розгляду звернення та вирішення питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина не можна розцінювати, як ухилення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З урахуванням вищевикладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, як в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, так і в частині позовних вимог щодо зобов`язання відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина в повному обсязі.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Враховуючи межі позовних вимог, суд не вбачає підстав для виходу за них, оскільки, як зі змісту позовної заяви, так і зі змісту самого звернення позивача до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вбачається, що позивач звертався саме до відповідача з вимогою відкрити провадження у справі та направити відповідне подання до Міністерства юстиції України, при цьому, позивачем не оскаржувались дії відповідача щодо направлення його звернення до Офісу Президента України для відповідного реагування.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду в цій частині позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова