Рішення № 87470773, 30.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 р. № 520/11353/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

представника позивача - Вернигора О.В.,

представника відповідача - Лук`янцева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати вимогу про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-36671-51 від 16.08.2019 в сумі 15679,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до вимог п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Таким чином, жодної заборгованості за сплати єдиного внеску не існує, а тому вимога про сплату боргу з єдиного внеску підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито спрощене провадження по даній адміністративній справі.

Ухвалою суду від 28.11.2019 дану справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 30.01.2020 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що контролюючим органом проведено перевірку позивача, якою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 занижено базу нарахування єдиного внеску на 33278,77 грн. Крім того, зазначив, що позивач став пенсіонером, який досяг пенсійного віку 01.01.2018, а ЄСВ позивачу нараховано за останній квартал 2017 року. А також зазначив, що вимога № Ф-36671-51 від 16.08.2019 в тому числі складається із суми в 6626,24 грн, яка винесена на підставі висновків акту перевірки від 18.06.2019 № 2107/20-40-13-06-07/НОМЕР_1, яким встановлено порушення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Таким чином, ФОП ОСОБА_1 порушив належне ведення обліку виплат (доходів) та обліку нарахування єдиного соціального внеску, а тому вимога про сплату боргу є законною та не підлягає скасуванню.

Суд, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку.

16 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено вимогу про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-36671-51 в сумі 15679,87 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та подав скаргу на вимогу від 16.08.2019 до Державної податкової служби України, проте рішенням ДПС України від 17.10.2019 № 5998/6/99-00-08-06-01 скарга ФОП ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по даній справі регулюються правовими нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року N 2464-VI (надалі - Закон N 2464-VI ).

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Як зазначено у відповіді Головного управління ДПС у Харківській області від 16.09.2019 № 670/ФОП/20-40-10-03-20 на адвокатський запит представника позивача, вимога про сплату боргу з єдиного внеску від 16.08.2019 № Ф-36671-51 сформована контролюючим органом на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугою років з 21.06.1989, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 16.05.2013 та довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.11.2019 № 10373.

Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Поряд із тим, суд зазначає, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1989 року є пенсіонером за вислугою років, крім того ІНФОРМАЦІЯ_2 досяг пенсійного віку 60 років, а отже, 2008 року мав право в тому числі і на пенсію за віком.

Частина перша статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, за вислугою років, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Отже, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець має право на пенсію за віком, але обрала пенсію за вислугу років, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.04.2019 по справі № 814/779/17, яка відповідно до положення статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має бути врахована судом.

Таким чином, враховуючи, що у позивача наявний страховий стаж, оскільки пенсію за вислугу років йому призначено 21.06.1989, та 60 років він досяг ще у 2009 році, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 зазначеного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 звіт зазначеними особами не подається.

З наведених норм вбачається, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та одночасно отримують пенсію за віком, не є платниками єдиного внеску. Відповідно, такі особи не мають обов`язку сплачувати єдиний внесок та подавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Таким чином, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, які підтверджують статус позивача як особи, яка отримує пенсію за віком, суд приходить до висновку. Що позивач має право на встановлені чинним законодавством пільги, зокрема, і в частині сплати єдиного внеску до Пенсійного фонду України.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що звільнені від сплати єдиного внеску особи можуть бути платниками єдиного внеску лише у випадку їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Будь-яких доказів, до позивач подавав до пенсійного органу заяву про добровільну участь та з ним укладався договір про добровільну участь матеріали справи не містять. За твердженням позивача із такою заявою до пенсійного органу він не звертався.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не має обов`язку ні нараховувати, ні сплачувати єдиний внесок, а отже, і сплачувати недоїмку за вимогою про сплату боргу.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на те, що сума 6626,24 грн, яка зазначена у вимозі виникла на підставі висновків акту перевірки від 18.06.2019 № 2107/20-40-13-06-07/НОМЕР_1, яким встановлено порушення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки в зазначеному акті зроблено висновок контролюючим органом про заниження суми єдиного соціального внеску з заробітної плати найманих працівників на суму 7321,33 грн. Доказів наявності обов`язку позивача сплатити єдиний соціальний внесок в сумі 6626,24 грн відповідачем не надано.

Крім того, рішення, які винесені на підставі висновків акту перевірки від 18.06.2019 № 2107/20-40-13-06-07/НОМЕР_1, в тому числі і вимога про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-00000861306 від 11.07.2019 на суму 7321,33 грн оскаржуються позивачем у судовому порядку.

Порядок надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) врегульовано статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частини 4 зазначеної норми орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Разом з тим, абзацем 2 частини 1 статті 25 наведеного вище закону передбачено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Вимога, як засіб впливу та стягнення, направляється платникам єдиного внеску, які не виконали свої обов`язки з нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Враховуючи, що позивач, як пенсіонер за віком, не зобов`язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, відповідач безпідставно застосував до нього положення статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та направив вимогу про сплату єдиного внеску.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до закону і йому може бути нарахований єдиний внесок лише у одному випадку - у разі його добровільної участі в системі загальнообов`язкового соціального страхування. Інших підстав для виникнення обов`язку у пенсіонера за віком для нарахування та сплати єдиного внеску, а відтак, і направлення вимоги про сплату недоїмки, законом не передбачено.

Крім того, суд також зазначає, що і в акті перевірки від 18.06.2019 № 2107/20-40-13-06-07/НОМЕР_1, на який посилався представник відповідача, зазначено, що за податкові періоди 2017 рік та 2018 рік ОСОБА_1 не має обов`язку подавати звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, оскільки є пенсіонером за віком.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) про скасування вимоги - задовольнити.

Скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-36671-51 від 16.08.2019 в сумі 15679,87 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 10 лютого 2019 року.

Суддя С.О.Чудних