Рішення № 87469638, 04.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4631/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Предибайло А.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (уточненою) до Головного управління ДПС у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області/ про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року /а.с. 5-10/.

Позов обгрунтований тим, що позивач перебуває на податковому обліку як самозайнята особа, проте доходів від провадження незалежної професійної діяльності (адвокатської) не отримує та з 1998 року перебуває у трудових відносинах з АТ «Полтаваобленерго» та єдиний внесок за неї сплачує її роботодавець, що виключає обов`язок позивача зі сплати єдиного внеску ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність. Про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року вона дізналася під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 59246707.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року /а.с. 2-3/ позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

23 грудня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 106-108/, в якому відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в податковому органі як самозайнята особа, а тому зобов`язана сплачувати єдиний внесок як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську), відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У відповіді на відзив /а.с. 140-143/ позивач додатково вказала про правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, прийнятих у подібних правовідносинах.

30 січня 2020 року до суду надійшли заперечення /а.с. 171-174/, в яких відповідач, серед іншого, зазначив про направлення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) на податкову адресу позивача та про порушення останньою строку звернення до суду з позовом щодо оскарження цієї вимоги.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлений позов, а представник відповідача заперечував проти нього.

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 559 від 22 листопада 2007 року /а.с. 17/.

20 лютого 2017 року ОСОБА_1 взято на облік платника податків як фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, що підтверджується відповідною довідкою ДПІ у м. Полтаві від 20 лютого 2017 року № 1716010700019 /а.с. 16/.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017 та 2018 роки /а.с. 185/ доходів від провадження незалежної професійної діяльності (адвокатської) ОСОБА_1 не отримано.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 /а.с. 38-40/ ОСОБА_1 з 04 січня 1998 року та по теперешній час працює в АТ «Полтаваобленерго».

Згідно з відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 /а.с. 55-56/ ВАТ «Полтаваобленерго» утримувало єдиний внесок з заробітної плати ОСОБА_1 впродовж 2017-2018 років.

28 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-6136-50У за платежем з єдиного внеску за період 2017 рік - 3 квартали 2018 року на загальну суму 15115,54 грн /а.с. 114/.

Вказана вимога направлена ГУ ДФС у Полтавській області Ставицькій І.Б. на податкову адресу (м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 66) та повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 115/.

Як стверджує позивач, про існування цієї вимоги вона дізналася під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 59246707 -22 листопада 2019 року та на підтвердження цьому надала копію заяви на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з відповідною відміткою щодо дати органу ДВС /а.с. 11/.

З вимогою про сплату (боргу) недоїмки № №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 не погодилася та звернулася до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування. При цьому у відповідній заяві просила суд поновити строк звернення до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України /далі - ПК України/ та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI /далі - Закон № 2464-VI/.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI /далі - Закон № 5076-VI/ адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платників єдиного внеску визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї права на провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не врегульовано.

З огляду на це, вирішуючи спір у правовідносинах, в яких особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте фактично її не здійснює індивідуально та дохід від такої діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем і саме він сплачує за неї єдиний внесок, суд в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України вважає за необхідне керуватися правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які мають право провадити незалежну професійну діяльність, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За встановленими судом обставинами ОСОБА_1 у 2017 та 2018 роках була найманим працівником -юрисконсультом в АТ «Полтаваобленерго» та у цей період роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, факт чого не заперечується з боку ГУ ДПС у Полтавській області та підтверджується відомостями органу пенсійного фонду.

Доказів на спростування податкової інформації щодо неодержання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідачем не надано, а судом не встановлено. При цьому варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще й як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність та є платником єдиного внеску безвідносно до отримання доходів.

За викладених обставин суд визнає висновок відповідача з приводу наявності підстав для донарахування позивачу ЄСВ неправомірним, а відтак вимога ГУ ДФС у Полтавській області №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року підлягає скасуванню як протиправна.

Беручи до уваги ті обставини, що за податковою адресою ( АДРЕСА_1 (гуртожиток)) позивач зареєстрована, але фактично не проживає, та звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року у десятиденний строк з дня ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 59246707, суд доходить висновку, що пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом підлягає поновленню, а позов з урахуванням вищевикладених висновків суду - задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією 0.0.1534536075.1 від 25 листопада 2019 року /а.с. 4/.

Тож стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у вказаній сумі.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-6136-50У від 28 листопада 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати у загальній сумі 1344,70 грн (одна тисяча триста сорок чотири гривні сімдесят копійок), в.ч. витрати зі сплати судового збору за подання позову у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 576,30 грн (п`ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 лютого 2020 року.

Суддя Н.І. Слободянюк