Рішення № 87469002, 07.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006466

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885), в якій просить:

-визнати протиправними дії відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №10 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до абзацу першого пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

-зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу першого пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.02.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з дитинства виховувала сина з інвалідністю до 16 років, має стаж роботи більше 30 років, а тому має право на достроковий вихід на пенсію, як матір дитини з інвалідністю з дитинства. Вважає, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні такої пенсії, оскільки вона виховала дитину, яка у 14-річному віці визнана інвалідом по зору відповідно до висновку №63 від 08.12.1998 року. Вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 09.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не міг бути визнаним інвалідом з дитинства до 6-ти річного віку, так як травматичне пошкодження ока у нього сталося вперше в 1996 році у віці 12 років та повторно те саме око було травмоване в 1998 році у віці 14 років, що і стало причиною встановлення інвалідності по зору з дитинства. Тому вважає, що відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні дострокової пенсії згідно п.3 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 виховувала сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

26.02.2019 ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського відділу обслуговування громадян м.Львова із заявою для призначення дострокової пенсії за віком згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви долучила наступні документи: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію трудової книжки НОМЕР_2 , копії дипломів про навчання, копію свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 , копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 11.02.2013, копію свідоцтва про одруження, завірену копію корінця медичного висновку №63 на дитину-інваліда віком до 16 років від 08.12.1998, копію довідки МСЕК серії ЛВА-1 №091345, довідки ЛКП «Північне-411» від 27.02.2019 №405 та від 18.03.2019 №506.

Згідно корінця медичного висновку №63 від 08.12.1998 ОСОБА_2 являвся дитиною-інвалідом до 16 років на термін до 20.08.2000 року.

Листом за №2298/03.11-36 від 10.06.2019 Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №10 Управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ у Львівській області прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком згідно п.3 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з тим, що інвалідність з дитинства до шестирічного віку дитини - не підтверджується.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у призначенні дострокової пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Основного Закону).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон № 1058-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону № 1058-IVпередбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» установлюється ст. 2 Закону № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III. При цьому, за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Таким чином, щоб отримати пенсію достроково по досягнення 50-річного віку як матері дитини-інваліда, позивачеві необхідно надати висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав дійсні медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Проте, суд звертає увагу на те, що такий висновок в матеріалах справи відсутній. Відтак, нею не було підтверджено факт наявності підстав для визнання її сина дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи відповідь Комунального некомерційного підприємства «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева» за №677 від 30.05.2019, з якої слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не міг бути визнаним інвалідом з дитинства до 6-ти річного віку, так як травматичне пошкодження ока у нього сталося вперше в 1996 році (у віці 12 років), та повторно те саме око було травмоване в 1998 році (у віці 14 років), яке стало причиною встановлення інвалідності по зору з дитинства.

За таких обставин, ОСОБА_1 не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки травматичне пошкодження ока, яке стало причиною встановлення інвалідності по зору з дитинства у ОСОБА_2 відбулося у віці 12 років. Висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку позивачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна