Рішення № 87468103, 07.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року м. Житомир

справа № 240/12493/19

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

- визнати незаконною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо невиплати судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 , заробітної плати у вигляді щомісячної доплати за вислугу років, починаючи з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 41395,31 грн, з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 48122,26 грн, з 01 січня 2015 року по 12 червня 2017 року, включно, у розмірі 22279,43 грн, а всього 111797,00 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області виплатити судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років, починаючи з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 41395,31 грн, з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 48122,26 грн, з 01 січня 2015 року по 12 червня 2017 року, включно, у розмірі 22279,43 грн, а всього 111797,00 грн, з урахуванням індексації.

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на її користь заборгованість по виплаті заробітної плати у частині доплати за вислугу років за період: з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 41395,31 грн, з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 48122,26 грн, з 01 січня 2015 року по 12 червня 2017 року, включно, у розмірі 22279,43 грн, а всього 111797грн, з урахуванням індексації.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Указом Президента України №99/2010 від 03.02.2010 призначена на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області строком на п`ять років. Згідно з наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №8/к від 03.01.2012 їй встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20%.

Згідно з наказами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області встановлено надбавку за вислугу років: №71/к від 06.06.2012 у розмірі 30%, а №73/к від 07.07.2017, - 40%.

Після припинення повноважень судді, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який її було призначено вперше, у період з 01.01.2015 до 12.06.2017, до її суддівської винагороди не включалася надбавка за вислугу років. На звернення до Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області щодо нарахування та виплати вказаної доплати, отримала відмову, з тих підстав, що відповідно до п.10 розділу III Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №76-VII від 28.12.2014 (далі - Закон України №76-VII) встановлено обмеження щодо нарахування такої виплати з 01.01.2015, а з 01.04.2015 обмеження щодо виплати надбавки встановлені ч.10 ст.133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” (в редакції Закону №192-VIII).

Позивач не погоджуючись із отриманою відмовою у нарахуванні та виплаті надбавки до посадового окладу за вислугу років у період з 01.01.2015 до 12.06.2017 та вважаючи, що відповідачем протиправно застосовано під час виплати надбавки за вислугу років положення Закону України №76-VII та Закону України №192-VIII, чим порушено вимоги ст. 58 Конституції України, звернулась до суду з даним позовом.

Згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні)

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу, відповідачу та третій особі за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем 03.01.2020, а третій особі - 02.01.2020 про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№1250/20), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області відсутні правові підстави для нарахування та виплати суддівської винагороди у іншому розмірі, ніж той який передбачений Законом України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII, у редакції від 07.07.2010 №2453-VI, оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також посилається на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №5-рп/2005, від 29.06.2010 у справі №17-рп/2010, від 22.12.2010у справі №23-рп/2010 та зазначає, що передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорту на стороні відповідача, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог до суду не подала.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 03.02.2010 №99/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області строком на п"ять років (а.с.10-14).

Згідно з наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2010 №25/к ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області строком на п"ять років (а.с.20).

Позивачу встановлено у відсотковому співвідношенні до посадового окладу надбавку за вислугу років:

- у розмірі 20% від посадового окладу за стаж державної служби 9 років 6 місяці 18 днів (наказ Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №8/к від 03.01.2012);

- у розмірі 30% від посадового окладу за стаж державної служби 10 років (наказ Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №71/к від 06.06.2012);

- у розмірі 40 % від посадового окладу за стаж державної служби 15 років 01 день (наказ Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №73/к від 07.06.2017) (а.с.22, 23, 24).

Відповідно до наказу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області "Про призначення судді Михайловської А.В." від 13.06.2017 №80/К на підставі Указу Президента України від 12.06.2017 №157/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області безстроково (а.с.21).

Матеріали справи свідчать, що з 04 лютого 2015 року по 12 червня 2017 року позивач перебувала на посаді судді без здійснення повноваження. За вказаний період їй не нараховувалась та не виплачувалась доплата за вислугу років до посадового окладу, у зв`язку із чим позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області.

У листі від 02.12.2019 за №2098/19-вих ОСОБА_1 повідомлено, що обмеження доплати за вислугу років, встановлено на підставі п.10 розділу III Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №76-VII від 28.12.2014, який набрав чинності з 01.01.2015, а з 01.04.2015 - на підставі ч.10 ст.133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” (в редакції Закону України №192-VIII).

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

28 березня 2015 року набув чинності Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд” №192-VIII від 12.02.2015, яким затверджено нову редакцію Закону України “Про судоустрій та статус суддів” № 2453-VI від 7 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI).

Розмір суддівської винагороди, її складові, а також визначення стажу роботи судді, у тому числі посади, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, урегульовані статтями 133 і 135 вказаного Закону.

Відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI забезпечення суддів регулюється положеннями розділу XI Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, зокрема ст.133 визначено склад суддівської винагороди та Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 2, 3 ст.133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч.3).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч.5 ст.133 Закону).

Пунктом 10 статті 133 Закону №2453-VI передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Частиною ч.4 ст.112 Закону №2453-VI (редакції від 28.03.2015) передбачено, що у разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може виконувати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його призначено.

Порядок фінансування судів визначається ст.149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.02.2016 № 1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII).

Зокрема, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що нормами вказаного Закону, передбачено обмеження щодо отримання суддею, який не здійснює правосуддя доплат до посадового окладу.

Як свідчать матеріали справи, 04.02.2015 припинено повноваження судді Михайловської А.В., у зв"язку з чим, на думку Територіального управління Державної судової адміністрації у Житомирській області, позивач з моменту припинення повноважень судді на здійснення правосуддя до моменту поновлення таких повноважень, обмежена у праві на отримання доплати за вислугу років.

Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу обмеження прав позивача, з дня набрання чинності Законом України №192-VІІІ, доплати за вислугу років, а саме: в розмірі 30 % посадового окладу (з 04.02.2015 до 12.06.2017), на яку позивач мав право до набрання чинності вказаним законом.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що з 04.02.2015 до 12.06.2017 позивач не здійснювала правосуддя у зв`язку зі спливом п`ятирічного строку на який вона була призначена вперше.

Згідно з копіями розрахункових листів за 2015-2017 роки, які містяться в матеріалах справи, протягом вказаного періоду позивачу ненараховувалась та невиплачувалась доплата за вислугу років з 04.02.2015 до 12.06.2017, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права (а.с.25-27).

Частиною п`ятою статті 129 Закону №2453-VI (у редакції, чинній на момент закінчення повноважень судді Михайловської А.В.) встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, на момент припинення повноважень судді ОСОБА_1 (станом на 04.02.2015) діяла норма Закону №2453-VI, якою не було передбачено обмежень у виплаті доплати до посадового окладу за вислугу років суддям, у яких закінчилися повноваження.

Разом з тим, положеннями статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, суд вважає за необхідне відзначити, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

А тому, положення Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №76-VII від 28.12.2014 (далі - Закон №76-VII), Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, в редакції Закону №192-VIII щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у взаємозв`язку із статтею 58 Конституції України, можуть бути застосовані лише до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності.

Разом з тим, необхідно вказати, що зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову гілку влади в цілому.

Як зазначає Конституційний Суд у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №17/2018(4062/15), яким положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI, у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII), яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

З огляду на встановлені обставини справи та аналіз нормативно-правових актів, бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років з 04.02.2015 до 12.06.2017, встановлену наказами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №71/к від 06.06.2012 та №73/к від 07.06.2017, які не скасовані та не змінені, є протиправною.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості суддівської винагороди у частині надбавки за вислугу років за період з 04.02.2015 до 12.06.2017 у розмірі 111797 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості щодо виплати суддівської винагороди, вказаного позивачем у позовній заяві, та співставлення інформації з розрахунковими листами за 2015-2017 роки, наданими Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Житомирській області, суд дійшов до висновку, що позивачем до вказаного розрахунку включена сума суддівської винагороди за період з 2015 року по 2017 рік, яка не виплачувалась у зв"язку із обмеженням виплати суддівської винагороди не більше 7 та 10 розмірів мінімальних заробітних плат, що в свою чергу не є предметом позову у даній справі (а.с. 25-27).

Як свідчать матеріали справи, позивач не зверталась до відповідача із заявою щодо неправомірності застосування вказаного обмеження при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та не обґрунтовує позовні вимоги щодо протиправності вказаних дій чи бездіяльності відповідача.

Враховуючи характер позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по виплаті суддівської винагороди та неможливості самостійно обрахувати правильний розмір належної до виплати суддівської винагороди відповідно до наявних у справі матеріалів, суд зазначає наступне.

Діяльність суб`єктів владних повноважень врегульовано законами та підзаконними нормативно-правовими актами, ці правові документи дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 24.04.2017 №1395/5 дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Тобто здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

При цьому, як випливає зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № Я (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Адміністративний суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у разі здійснення судом самостійного розрахунку суми суддівської винагороди, це буде втручанням в дискреційні повноваження органу Державної судової адміністрації.

Враховуючи неможливість самостійного визначення судом належного розміру суддівської винагороди, суд дійшов до висновку, що позовна вимога у частині стягнення з відповідача заборгованості у визначеній сумі, не підлягає задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Застосовуючи механізм порушеного права та зважаючи на повноваження суду визначені ст.245 КАС України, суд вважає за можливе зобов"язати відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 04.02.2015 до 12.06.2017, встановлену наказами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №71/к від 06.06.2012 та №73/к від 07.06.2017, з урахуванням індексації.

Відповідно до ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул.Бориса Лятошинського, буд.5, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 26278626), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд.18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 04.02.2015 по 12.06.2017 надбавки за вислугу років, встановленої наказами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №71/к від 06.06.2012 та №73/к від 07.06.2017.

Зобов"язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 04.02.2015 по 12.06.2017, встановлену наказами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №71/к від 06.06.2012 та №73/к від 07.06.2017, з урахуванням індексації.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено у повному обсязі 07 лютого 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко