Рішення № 87467836, 10.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Справа № 160/12188/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення (протокол) комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.09.2019р. №14, в частині про визначення ТОВ «Стенкор» таким, що відповідає критеріям ризиковості (відповідно до п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податків та включення до бази ризикових платників, що відповідають критеріям ризиковості;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з бази ризикових платників ТОВ «Стенкор» в режимі «Журнал ризикових платників» розділу «Робота Комісії регіонального рівня» підсистеми «Аналітична система» ІТС «Податковий блок».

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не відповідає жодному з Критеріїв ризиковості платника податків. Також позивач посилається на те, що на день прийняття спірного рішення, Критерії ризиковості платників податків існували виключно у вигляді листа ДПС України від 05.11.2018р. №26010-06-05/28170 та не затверджено нормативним актом ДПС, який має бути погоджений в Міністерстві фінансів України, не зареєстрований у Міністерстві юстиції України та скасований рішенням Окружного адмініративного суду м.Києва від 26.04.2019р. у справі №640/1240/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адмініративного суду від 09.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного письмового провадження.

14.01.2019р. надійшов відзив на позов від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому зазначено, що критерії ризиковості визначено листом ДПС України та погоджено із Міністерством фінансів України від 07.08.2019р. №1962/99-99-29-01-01. Товариство включено до переліку ризикових згідно Протоколу засідання комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області (№14 від 10.09.2019р.), як таке, що відповідає п.1.6 Критеріїв ризиковості платника податку (наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником). Також зазначає, що дії контролюючого органу не створюють жодних правових наслідків, внаслідок чого вимога про зобов`язання виключення з критеріїв ризиковості є неналежним способом захисту.

31.01.2019р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається про відсутність належної мотивації підстав та причин віднесення позивача до ризикових платників податків; про невідповідність критеріям чіткості та зрозумілості оскаржуваного рішення, а також наводиться обґрунтування належності обраного способу захисту порушених прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наданого відповідачем витягу з протоколу засідання комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №14 від 10.09.2019р. слідує, що комісія за результатами розгляду фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання та схеми роботи підприємства, з урахуванням інформації структурного підрозділу, отриману в межах Алгоритму дій, постановила віднести ТОВ «Стенкор» до відповідного переліку (бази даних ІС «Податковий блок»), як таких, що відповідають критеріям ризиковості.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.1 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого 21.02.2018 р. постановою Кабінету Міністрів України № 117, цей Порядок визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а також права та обов`язки її членів.

Згідно з п.2 Порядку, Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Як зазначено у п. 3 Порядку, Комісія контролюючого органу діє в межах повноважень, визначених у Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п.10 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого 21.02.2018 постановою Кабінету Міністрів України №117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку. Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

На виконання п.10 Порядку, Державна фіскальна служба України листом від 07.08.2019 №1962/99-99-29-01-01 затвердила Критерії ризиковості платника податку та Критерії ризиковості здійснення операцій.

Відповідно до пункту 1 вказаного листа платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо:

1.1. платника податку зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи згідно з інформацією, наявною в органах Державної фіскальної служби України (далі - ДФС);

1.2. платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління неіснуючим, померлим, безвісти зниклим особам згідно з інформацією, наявною в органах ДФС;

1.3. платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження згідно з інформацією, наданою такими фізичними особами;

1.4. платника податку зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників і призначених у законному порядку керівників згідно з інформацією наданою такими засновниками та/або керівниками;

1.5. набрав законної сили обвинувальний вирок суду та не погашено або не знято судимість стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податку за статтею 205 Кримінального кодексу України згідно з інформацією, наявною в органах Державної фіскальної служби";

1.6. комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

керівник платника податку та/або головний бухгалтер, та/або особа, що має право підпису, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровані (перереєстровані) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";

платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);

в органах ДФС наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданій на реєстрацію податковій накладній / розрахунку коригування.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв.

Відповідність платника податку Критеріям ризиковості платників податку може бути встановлено у разі виконання хоча б одного з критеріїв, визначених у пунктах 1.1 - 1.5 цих Критеріїв.

Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Якщо платник податків, якого внесено до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пунктах 1.1 - 1.5 цих Критеріїв, такого платника податків виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання в день отримання/виявлення такої інформації.

У разі якщо платник податків, внесений до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пункті 1.6 цих Критеріїв, платника виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання за рішенням комісій головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС.

Інформація про внесення/виключення платника податку до/з переліку ризикових платників податків, відповідно до пунктів 1.1 - 1.6 цих Критеріїв, стає доступною платнику в Електронному кабінеті.

Суд зазначає, що вказані Критерії ризиковості платника податку не затверджено нормативним актом ДФС України та не погоджено Міністерством фінансів України, що суперечить вимогам п.10 Порядку №117.

Наявний на офіційному веб-порталі Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2601201-19) лист Міністерства фінансів України від 06 серпня 2019 року №26010-06-5/20111, згідно якого "Міністерство фінансів України погоджує Критерії ризиковості платника податку, Критерії ризиковості здійснення операцій та Перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, надіслані листом Державної фіскальної служби України від 05.08.2019 № 2063/4/99-99-29-01-01-13.", суд вважає неналежним доказом погодження Міністерством фінансів України Критеріїв ризиковості платника податку, викладених в листі ДПС України від 07 серпня 2019 №1962/99-99-29-01-01, оскільки з вказаного листа неможливо встановити, що він стосується Критеріїв ризиковості платника податку, викладених в листі ДПС України від 07 серпня 2019 року №1962/99-99-29-01-01.

Зворотного відповідачем суду не повідомлено, а судом не встановлено.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року №1160-IV, (далі - Закон №1160-IV), регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

Регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Отже, Критерії ризиковості платника податку мають ознаки регуляторного акта, оскільки встановлюють норми права, передбачають неодноразове їх застосування щодо невизначеного кола осіб та здійснюють безпосередній вплив на господарську діяльність суб`єктів господарювання, так як спрямовані на правове регулювання відносин щодо визначення платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, що є підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, сформованих таким платником податків.

Статтею 25 Закону №1160-IV визначено особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами та встановлено наступне.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, (далі - Положення №731), відповідно до п. 3 якого, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Згідно з пп. "б" п. 4 Положення №731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що, зокрема, мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до п. 6 Положення №731, державну реєстрацію здійснюють, зокрема, нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін`юст.

За вимогами п. 15 Положення №731, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов`язковим.

Критерії ризиковості платника податку не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №822/1878/18, зокрема, листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

Листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. У разі встановлення листами нових правових норм вони підлягають відкликанню з місць застосування органом, що їх видав, та скасуванню.

Положення про Державну податкову службу України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 р. № 227.

Відповідно до п. 1 Положення, Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС.

Пунктом 9 Положення визначено, що ДПС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Отже, акти організаційно-розпорядчого характеру Державної фіскальної служби України на виконання актів Кабінету Міністрів України видаються у формі наказів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, вказаний лист Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 №1962/99-99-29-01-01 не може вважатися актом, який затверджено Державною фіскальною службою України та погоджено з Міністерством фінансів України, а є лише службовою кореспонденцією, яка носить лише роз`яснювальний, інформаційний або рекомендаційний характер та не може спричиняти для платника податків негативних наслідків

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуване рішення відповідача є індивідуальним актом, у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки стосується прав або інтересів визначеної в акті особи та дія його вичерпується його виконанням.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі листа Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 № 1962/99-99-29-01-01, який не є нормативно-правовим актом, суд доходить висновку про те, що рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації про внесення товариства до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене протоколом від 10.09.2019р. №14, не відповідає вимогам п.п.1, 3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для правильного прийняття рішення.

З урахуванням наведеного, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення (протокол) комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.09.2019р. №14, в частині про визначення ТОВ «Стенкор» таким, що відповідає критеріям ризиковості (відповідно до п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податків та включення до бази ризикових платників, що відповідають критеріям ризиковостіє обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

На підставі викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити товариство з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості є ефективним засобом (способом) захисту порушеного законного інтересу позивача.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Суд зазначає, що позивач заявляючи вимогу щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі жодним чином не обґрунтував її, письмових доказів в обґрунтування заявленої вимоги до суду також не подав.

Таким чином, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в загальному розмірі 3842,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №100 від 27.11.2019р.

Згідно Виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 3842,00 грн. сплачений згідно документа №100 від 27.11.2019р. зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.

Проте, суд вважає, що судові витрати щодо сплати судового збору лише у розмірі 1921,00 грн. підлягають стягненню на користь ТОВ "Стенкор" за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області, а решта суми судового збору не підлягає стягненню з відповідачів, оскільки є надміру сплаченою.

Згідно з Аналізом практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», що затверджена Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 р. №2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

В позові заявлені позовні вимоги немайнового характеру, а саме, позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення (протокол) комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.09.2019р. №14, в частині про визначення ТОВ «Стенкор» таким, що відповідає критеріям ризиковості (відповідно до п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податків та включення до бази ризикових платників, що відповідають критеріям ризиковості, а також зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з бази ризикових платників ТОВ «Стенкор» в режимі «Журнал ризикових платників» розділу «Робота Комісії регіонального рівня» підсистеми «Аналітична система» ІТС «Податковий блок», отже позовна вимога щодо зобов`язання вчинити певні дії є похідною вимогою від скасування рішення, що є фактично однією вимогою.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення (протокол) комісії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 10.09.2019р. №14, в частині про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» таким, що відповідає критеріям ризиковості (відповідно до п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податків) та включення до бази ризикових платників, що відповідають критеріям ризиковості.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49600; код ЄДРПОУ 43145015) виключити з бази ризикових платників Товариство з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (вул.Набережна Перемоги, буд.38, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 41557466) в режимі «Журнал ризикових платників» розділу «Робота Комісії регіонального рівня» підсистеми «Аналітична система» ІТС «Податковий блок».

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (вул.Набережна Перемоги, буд.38, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 41557466) судові витрати зі сплати судового збору в розмрі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49600; код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко