Рішення № 87467511, 07.02.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/33/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення пенсії період роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач що в грудні 2019 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок страхового стажу, однак відповідачем відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» до страхового стажу, у зв`язку з тим, що роботодавцем не були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду за вказаний період. Однак, враховуючи, що сплата таких внесків є обов`язком роботодавців, та саме роботодавець несе відповідальність за неперерахування таких внесків, вважає, що до його стажу відповідач зобов`язаний зарахувати зазначений період роботи.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 08.01.2020 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. В письмовому відзиві від 21.01.2020 вих. №2879/06-39 зазначив, що управління, відмовляючи позивачу в зарахуванні стажу за відсутності сплати страхових внесків, діяло згідно та в межах чинного законодавства, оскільки виходячи з приписів ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу працівника для обчислення пенсії, може бути зараховано лише той період, за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Крім того, відповідач зазначає, що станом на 19.12.2019 за ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» обліковується борг по єдиному соціальному внеску на загальну суму 4 383,8 тис. грн. Відтак, період роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 до страхового стажу позивача не зараховано в зв`язку з несплатою 2017 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» страхових внесків.

З наведених підстав просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 27.01.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні (а.с.34).

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені сторонами у заявах по суті справи, судом встановлено наступні обставини..

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі ОСОБА_1 у перерід з 21.08.1985 по 17.08.2017 працював в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на різних посадах. Дані фактичні обставини також підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача № НОМЕР_1 та довідкою форми ОК-5 (а.с.7-12).

Як зазначає позивач, після звільнення з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» він встановив, що у період з 01.07.2015 по 17.08.2017 вищезгадане підприємство не здійснило оплату єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за нього як за найманого працівника, що призвело до зменшення страхового стажу і неможливості його підтвердження записами у трудовій книжці.

10.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок страхового стажу (а.с.13).

Листом від 24.12.2019 №1399/С-01 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про неможливість врахування до страхового стажу період з 01.07.2015 по 17.08.201 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», у зв`язку з несплатою страхових внесків даними підприємствами.

Як слідує з листа Головного управління ДПС у Волинській області №1165/3/03-20-12-01-06 від 20.12.2019 ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» є платником єдиного внеску відповідно до ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI. Також, у даному листі зазначено, що проведеним аналізом інтегрованої картки платника податку ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» встановлено, що станом на 19.12.2019 по підприємству обліковується борг по єдиному внеску на загальну суму 4383,8 тис. грн., в тому числі 1 160,1 тис. грн. по фінансових санкціях та пені. Внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» не сплачено за період з липня 2015 року.

Не погоджуючись із позицією відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2015 по 17.08.201 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» позивач звернувся до суду з даними позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058 передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону №1058, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону №1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, відповідно до частини 10 статті 20 Закону №1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Сам факт ненадходження відрахувань до Пенсійного фонду України із заробітної плати позивачки, за відсутності її вини, не є підставою для відмови у зарахуванні їй стажу роботи за такий період.

Відтак, ОСОБА_1 не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 до страхового стажу за порушення, вчинене ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, а наявність заборгованості цього підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, підтверджених трудовою книжкою та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним судом, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а(2а/208/245/16), від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права з урахуванням посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 21 названого Закону, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема, від застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 16 Закону ОСОБА_1 застрахована особа має право звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4.06.1998 № 794 (надалі - Положення №794), персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Пунктом 5 Положення № 794 визначено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.

За змістом пунктів 11, 12 Положення №794 фізична особа має право: ознайомлюватися з відомостями про неї, внесеними до системи персоніфікованого обліку; у разі незгоди з відомостями, внесеними до системи персоніфікованого обліку, звертатися до уповноваженого органу із заявою про їх виправлення; вимагати від роботодавців повного та своєчасного подання до уповноваженого органу відомостей стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду: повідомляє уповноважений орган та роботодавця про зміни у відомостях про неї стосовно персоніфікованого обліку; подає уповноваженому органу або роботодавцю документи, які підтверджують відомості про себе, що мають бути внесені до системи персоніфікованого обліку.

Наведені вище положення чинного законодавства є підставою для висновку, що особою, відповідальною за обчислення страхового стажу, є територіальний орган Пенсійного фонду України. Підставою для обчислення страхового стажу з 1.01.2004 є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку. При цьому відомості до системи персоніфікованого обліку можуть вноситись, зокрема, на підставі інформації від застрахованих осіб.

З урахуванням наведеного, суд вважає безпідставними посилання відповідача на неможливість внесення даних про страховий стаж ОСОБА_1 до системи персоніфікованого обліку на підставі його заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2».

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята статті134 КАС України).

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належать до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин необхідні договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 та від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

В позовній заяві представник позивача зазначила суми судових витрат, які позивач поніс та з великою долею ймовірності очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, а саме: у сплаті судового збору в сумі 768,40 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують оплату ОСОБА_1 за надання правової допомоги адвокатом Вінцюк Ю.Б. коштів в сумі 3 000,00 грн. та станом на день розгляду справи, ні позивачем, а ні його представником, не надано документального підтвердження оплати вартості наданих послуг в суму 3 000,00 грн. відтак, відсутні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн. що підтверджується квитанцією від 30.12.2019 №0.0.1569810155.1.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений згідно з квитанцією від 30.12.2019 №0.0.1569810155.1 (а.с.20).

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 244-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення пенсії періоду роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) для обчислення пенсії період роботи з 01.07.2015 по 17.08.2017 в ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826) судові витрати у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський