Рішення № 87464851, 10.02.2020, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/1330/19

Провадження № 2/364/38/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2020 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Моргун Г. Л.,

за участі секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт Володарка, цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , засоби зв`язку: № тел. НОМЕР_2 )

до ОСОБА_2

( РНОКПП не зазначено, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку: № тел. НОМЕР_3 )

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 08.11.2019 року звернувся до суду із даним позовом вказуючи, що він є власником житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 . В названому житловому будинку окрім нього та сім`ї зареєстрована колишня його невістка ОСОБА_2 . Відповідач в будинку не проживає, догляд за будинком не здійснює та комунальні платежі не проводить. Зазначений вище факт перешкоджає позивачу , як власнику житлового будинку належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Позивач, посилаючись на викладені вище обставини та на ст. 41 Конституції України, ст. ст. 9, 64, 67, 71, 72, 107, 156, 160, 163 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 30, 19, 28, 175, 177, 184 ЦПК України просить суд: визнати ОСОБА_2 , 1983 року народження, такою, що втратила право користування житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

21.11.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 20.12.2019 року на 09:30 годину.

20.12.2019 року судом призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2020 року.

У призначене на 20.01.2020 року судове засідання позивач не з`явився, про час, місце та дату слухання справи повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомляв, заяви про відкладення розгляду до суду не надходило, а відтак судовий розгляд справи було відкладено на 07.02.2020 року .

07.02.2020 року позивач в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та просив суд його задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач на виклик суду в судові засідання не з`являлась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином на офіційному веб - сайті Володарського районного суду Київської області ( а.с.35). Своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалася. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін не надавала.

Оскільки належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи відповідач у судові засідання жодного разу не з`явилася, від неї не надійшло повідомлення про причини неявки, клопотань про відкладення справи, відзиву, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд розглянув справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення у порядку загального позовного провадження, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд, ознайомившись з позовною заявою, вислухавши пояснення позивача, допитавши свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступних міркувань.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджено договором дарування житлового будинку від 06.04.2004 року ( а.с.8-9) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстраційний номер 1747062 від 16.04.2004 року ( а.с.10). В даному житловому будинку, окрім власника та його дружини, зареєстровані син, онуки та колишня невістка - ОСОБА_2 ( а.с.16). За рішенням Володарського районного суду Київської області від 21.08.2019 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, рішення набрало законної сили 21.09.2019 року ( а.с.17-18).

Згідно довідки виданої Рудосільською сільською радою Володарського району Київської області № 300 від 04.07.2019 року відповідач ОСОБА_2 з березня 2019 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 та місце її проживання на даний час сільській раді не відоме ( а.с. 13,14). Однак відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в житловому будинку, який належить позивачу, довідка Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області № 597 від 05.11.2019 року ( а.с.16).

Допитані свідки: ОСОБА_3 , яка проживає по сусідству з позивачем та ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_1 ствердили обставини викладені у позовній заяві, зокрема, що відповідач ОСОБА_2 , 1983 року народження зареєстрована, але не проживає з березня 2019 року у житловому будинку , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстрація відповідача створює для позивача перешкоди у користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. Наявність реєстрації місця проживання особи в житловому приміщенні, яка в ній не проживає, є перешкодою у здійсненні позивачем прав власника цього будинку.

Зазначені перешкоди підлягають усуненню шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням відповідачу позивач не надавав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.

Зі змісту ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Так, об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира ст. ст.379, 382 ЦК України.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У п.33 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням права володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 34, 39 зазначеної постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так, у постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд України вирішував справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Тобто, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, як постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У подібних правовідносинах слід застосовувати частину другу ст. 406 ЦК України «припинення сервітуту». Право на проживання колишнього члена сім`ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення.

Такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (753/481/15-ц) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року по справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18 (ЄДРСРУ № 85032630), від 09 жовтня 2019 року по справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18 (ЄДРСРУ № 85075275).

Слід зазначити, що Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України).

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселилась у житловий будинок, що належить на праві власності позивачу в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

На час звернення з позовом до суду відповідач стала колишнім членом сім`я власника, яка спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з огляду на викладені правові підстави, суд приходить висновку про доведеність обставин позову та необхідність задоволення вимоги позивача про визнання відповідача такою, що втратила право користування належним позивачу будинком.

При вирішенні питання щодо судових витрат, суд враховує, що позивач звертаючись до суду не сплачував судовий збір, оскільки він звільнений від оплати , а відтак відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі - 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 150, 167 ЖК України, ст. ст. 328, 386, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , 1983 року народження, ( РНОКПП не зазначено, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) такою, що втратила право на користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , 1983 року народження, ( РНОКПП не зазначено, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі - 840,80 грн ( отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Київ/22030106; код за ЄДРПОУ : 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Повний текст рішення виготовлено 10.02.2020 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Володарського районного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Г. Л. Моргун