Рішення № 87458168, 29.01.2020, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3437/17

№ 2/207/328/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Кам`янське .

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді Скиби С.А. , при секретареві Крупновій І.М. , за участю представників відповідачів Сидоренко К.В. , Пилипенко М.Г. , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське справу № 207/3437/17 за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України , Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області , Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди , завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності ,

В С Т А Н О В И В

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою , у якій просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 384000 гривень 00 копійок за рахунок Державного бюджету України , оскільки у березні 2006 року на автодорозі Київ-Луганськ-Ізваріно зі сторони м. Дніпродзержинська у напрямку м. Кіровограда на території Криничанського району Дніпропетровської області на 414 км. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Шевроле Лацетті» та автомобіля «Фольксваген Пассат» , за кермом якого він перебував . Органом досудового розслідування 21 липня 2006 року порушена кримінальна справа та у подальшому 8 лютого 2010 року йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину , передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд . Вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року його визнано невинним у скоєнні злочину , передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину . Ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року залишено без змін . У зв`язку з досудовим розслідування та судовим розглядом кримінальної справи відносно нього , обранням запобіжного заходу зазнав душевних страждань , що полягали у негативних емоціях , що пережив , а також душевні страждання полягали в перебуванні у постійному емоційному напруженні , оскільки дорожньо-транспортна пригода трапилась не з його вини та з незрозумілих причин його намагалися притягнути до кримінальної відповідальності . Перебував під слідством та судом з 8 лютого 2010 року по 5 червня 2014 року , що складає 52 місяці . Незаконне застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд спричинило суттєві зміни у його житті та порушення нормальних життєвих зв`язків , а саме створювало перешкоди у звичному виконанні своїх службових обов`язків , оскільки у період дії запобіжного заходу працював на юридичну фірму , яка територіально розташована у м. Києві , та по роботі необхідно було час від часу з`являтися у м. Києві .

У подальшому ОСОБА_3 збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1275210 гривень 00 копійок за рахунок Державного бюджету України , посилаючись на висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 23 січня 2019 року , відповідно до якого орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої йому моральної шкоди складає 270 мінімальних заробітних плат , установлених на момент розгляду справи судом .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 заявлений позов підтримав повністю і пояснив , що органами досудового розслідування 8 лютого 2010 року йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року та обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд . Вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року його визнано невинним у скоєнні злочину , передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину . Ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року стосовно нього залишено без змін . Час перебування його під слідством та судом тривав з 8 лютого 2010 року по 5 червня 2014 року , що складає 52 місяці . Незаконне застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд спричинило суттєві зміни у його житті та порушення нормальних життєвих зв`язків , створювало перешкоди у звичному виконанні своїх службових обов`язків , оскільки у період дії запобіжного заходу працював на юридичну фірму , яка територіально розташована у м. Києві , та по роботі йому необхідно було їздити до м. Києва . Вважає , що має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів з Державного бюджету України у розмірі 1275210 гривень , що складає 270 мінімальних заробітних плат , оскільки за час перебування його під слідством та судом зазнав суттєвих змін у житті та порушення нормальних життєвих зв`язків .

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не явився , письмово просив справу розглядати без його участі , заперечував проти задоволення позовних вимог .

Представник Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Сидоренко К.В. заявлений позов не визнала і пояснила , що вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню , оскільки 7 листопада 2015 року набув Закон України «Про національну поліцію» , яким визначено , що Закон України «Про міліцію» втратив свою чинність та Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області було ліквідовано , як юридичну особу. Також , досудове розслідування кримінальної справи № 6061110 здійснювалося до утворення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області , тобто до 7 листопада 2015 року , слідчими підрозділами УМВС України в Дніпропетровській області , який знаходиться у стані припинення . Згідно довідки , наданої СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 10 січня 2018 року по кримінальній справі № 6061110 за ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року встановлено , що 21 липня 2006 року за фактом ДТП слідчим СВ Криничанського РВ Касьяном В.М. порушено кримінальну справу № 6061101 за ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року стосовно ОСОБА_3 та 8 лютого 2010 року ОСОБА_3 обрана міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд . 19 березня 2010 року у кримінальній справі складено обвинувальний висновок, який затверджено заступником прокуратури Дніпропетровської області Кузьменко С.А. та справу направлено до Криничанського районного суду Дніпропетровської області для розгляду . 23 травня 2013 року вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 визнано невинним у скоєнні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року та виправдано , запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд було скасовано . Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року щодо ОСОБА_3 та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року залишено без змін . З 8 лютого 2010 року по 23 травня 2013 року ОСОБА_3 застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд , тобто строк застосування запобіжного заходу становив 3 роки 3 місяця 15 днів . Відповідно за чинного законодавства розмір відшкодування шкоди повинен відображати завдану моральну шкоду , розрахунок повинен бути об`єктивним та справедливим . Вважає , що термін повинен розраховуватися з моменту обвинувачення ОСОБА_3 з 8 лютого 2010 року до дати набрання вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області про виправдання ОСОБА_3 законної сили , тобто 30 липня 2013 року , що становить 41 місяць . До ОСОБА_3 застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з 8 лютого 2010 року по 23 травня 2013 року . ОСОБА_3 обґрунтованості розміру завданої йому моральної шкоди надано не було , а отже , сума яку вказав позивач не підтверджується об`єктивними обставинами справи . Щодо надання висновку експертизи , яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги має абстрактний характер та є рекомендаційним . Щодо строків звернення позивача до суду вважає , що з позовною заявою про стягнення моральної шкоди ОСОБА_3 звернувся через досить тривалий час і призначення за його клопотанням проведення експертизи це зловживання його правом . Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі .

Представник прокуратури Дніпропетровської області Пилипенко М.Г. заявлений позов не визнала і пояснила , що Управління внутрішніх справ України ліквідовано , Державна казначейська служба України не може бути відповідачем по справі , оскільки ніякої шкоди позивачу не спричинило . Щодо розміру стягнення моральної шкоди , який зазначено у позовних вимогах позивачем не згодні , оскілки з кожним роком розмір мінімальної заробітної плати росте , основний розрахунок проходить з розміру мінімальної заробітної плати , а розмір мінімальної заробітної плати з кожним роком підвищується , то це не може бути у порівнянні з тим розміром , який був з 8 жовтня 2010 року та набрання вироком законної сили , тобто з 8 жовтня 2010 року по 8 липня 2013 року , повних 41 місяць . Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться , виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом . Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше , аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення . Крім того зазначила , що позовна заява не містить загальні висновки про те , що ОСОБА_3 зазнав моральних страждань , але безпосередньо яких саме і від дій яких органів ОСОБА_3 не уточнює . Тому вважає , якщо суд дійде висновків задоволення позовних вимог , то підлягає задоволенню сума в менших розмірах , ніж заявлено до стягнення позивачем .

Суд , вислухавши позивача , представників відповідачів , вивчивши матеріали справи , вважає , що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав .

У судовому засіданні встановлено , що 21 червня 2006 року старшим слідчим слідчого відділу Криничанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області Касьян В.М. порушено кримінальну справу № 6061110 за ознаками злочину , передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України ( а.с. 10 ) , обвинувальний висновок стосовно ОСОБА_3 . затверджений 1 квітня 2010 року заступником прокуратури Дніпропетровської області старшим радником юстиції Кузьменко С.А. ( а.с. 12 - 13 ) . 8 лютого 2010 року ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року та обрана міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд ( а.с. 14 ) . Постановою слідчого відділу по ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Касьян В.М. від 15 лютого 2010 року накладено арешт на цінності та інше майно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 11 ) . Згідно з вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року ( а.с. 15 - 22 ) ОСОБА_3 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні злочину , передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю його вини у вчиненні вказаного злочину . Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін ( а.с. 23 - 25 ) . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року щодо ОСОБА_3 та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року залишено без змін ( а.с. 26 - 29 ) .

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди , завданої незаконними рішеннями , діями чи бездіяльністю органів державної влади , органів місцевого самоврядування , їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень .

Положеннями ч. 1 , 2 , 7 ст. 1176 ЦК України 2003 року передбачено , що шкода , завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження , незаконного притягнення до кримінальної відповідальності , незаконного застосування запобіжного заходу , незаконного затримання , незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт , відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу , що здійснює оперативно-розшукову діяльність , досудове розслідування , прокуратури або суду . Право на відшкодування шкоди , завданої фізичній особі незаконними діями органу , що здійснює оперативно-розшукову діяльність , досудове розслідування , прокуратури або суду , виникає у випадках , передбачених законом . Порядок відшкодування шкоди , завданої незаконними рішеннями , діями чи бездіяльністю органу , що здійснює оперативно-розшукову діяльність , органу досудового розслідування , прокуратури або суду , встановлюється законом .

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода , завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження , незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення , незаконного взяття і тримання під вартою , незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку , виїмки , незаконного накладення арешту на майно , незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій , що обмежують права громадян .

Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку , передбачених цим Законом , виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду .

Згідно ст. 3 цього Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода .

Згідно ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках , передбачених пунктами 1, 3 , 4 і 5 статті 3 цього Закону , провадиться за рахунок коштів державного бюджету . Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі , коли незаконні дії органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , досудове розслідування , прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові , призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків , вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя . Моральною шкодою визнаються страждання , заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу , що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань , погіршення відносин з оточуючими людьми , інших негативних наслідків морального характеру .

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі , що приймається згідно з частиною першою статті 12 . Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах , встановлених цивільним законодавством . Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом .

Ст. 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина . Будь-яка особа , яка вважає своє право порушеним , має можливість звернутись за судовим захистом .

Відповідно до ст. 3 ЦПК України ( в редакції , що діяла на час звернення до суду ) кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів . Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною .

При цьому , ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен маж право на справедливий і публічний розгляд його справи, упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру .

Враховуючи положення Конституції України , норм ЦПК , практику Європейського суду з прав людини , суд вважає , що само по собі визначення відповідним законом органу , на який покладено обов`язок проведення певних розрахунків , не може бути підставою для відмови у зверненні до суду .

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків , встановлених цим Кодексом .

Згідно зі ст. 16 ЦК України 2003 року кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу . Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди .

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати , визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом , виходячи з мінімальної заробітної плати , встановленої законодавством на момент відшкодування .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , у випадках , коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян , суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян , що діють на час розгляду справи .

Крім того , в абзаці 2 пункту 14 Постанови судам роз`яснено про те , що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи , але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом . Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Так з матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_3 перебував під слідством та судом з 8 лютого 2010 року до часу набрання вироком законної сили , тобто до 30 липня 2013 року , що складає повних 41 місяць .

При вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди ОСОБА_3 суд враховує , що щодо позивача було застосовано найменш суворий запобіжний захід , він не відсторонювався від роботи , зміна в робочих стосунках відбулася саме з-за ДТП і наслідків ДТП та непрацездатності позивача , а не внаслідок порушення щодо нього кримінальної справи , тому висновок судової психологічної експертизи № 7996/18-61 від 23 січня 2019 року , який визначає орієнтовний еквівалент грошової компенсації моральної шкоди , суд оцінює наряду з наданими суду доказами і не вбачає підстав для збільшення сум , мінімально передбачених законом , а саме однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом . У зв`язку з незаконними пред`явленням обвинувачення , накладенням арешту на майно , застосуванням запобіжного заходу позивачеві завдано моральних втрат , які призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя . З метою доведення права на відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі ОСОБА_3 не надано будь-яких доказів порушення соціальних зв`язків саме в такому об`ємі під час його перебування під слідством і судом , а також пов`язаного з цим погіршення стану здоров`я .

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4723 гривні .

Таким чином , стягненню підлягає моральна шкода у сумі 4723 х 41 = 193643 гривні .

Згідно із пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 , Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду .

19 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 910/23967/16 ( провадження № 12-110гс18 ) , у якій сформувала правовий висновок про те , що кошти державного бюджету належать на праві власності державі . Отже , боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин ( частина друга статті 2 ЦК України) . Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції , встановленої законом . Необхідності зазначення таких відомостей , як орган , через який грошові кошти мають перераховуватись , або номера чи виду рахунку , з якого має бути здійснено стягнення/списання , законом не передбачено , оскільки такі відомості не впливають ні на підстави , ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення , та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення , що має відображатися у відповідних нормативних актах , а не резолютивній частині рішення .

При розподілі судових витрат суд враховує , що позов задоволено частково , тому судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог .

Керуючись ст. 1167 , 1176 ЦК України 2003 року , ст. 1 - 4 , 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду» , ст. 10 , 19 , 81 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України , Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області , Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди , завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності задовольнити частково .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 , місце проживання : АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду моральну шкоду у сумі 193643 гривні 00 копійок , судові витрати 868 гривень 59 копійок .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовити .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя С.А. Скиба