Рішення № 87450481, 28.01.2020, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18047/19

пр. № 2/759/1384/20

28 січня 2020 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Марко Я.Р., за участю секретаря Шапаренка О.С., розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позову зазначила, що перебуває у шлюбі з відповідачем з 10.01.2012 року, від шлюбу мають спільних доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, сім`я фактично розпалася. Просить шлюб розірвати. Позивач разом з доньками проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 навчається у другому класі СШ № 40, донька ОСОБА_4 відвідує дитячий садочок № 736 «Мрія». Позивач працює на посаді майстра будівельної дільниці ТОВ «Віра-А» та отримує достатню заробітну плату для забезпечення усім необхідним дітей. Не чинить перешкод у спілкуванні батька з доньками, однак враховуючи особливості розвитку дівчат, їх стать, нерозривний зв`язок з матір`ю, просить суд визначити місце проживання дітей з позивачем.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04.10.2019 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

У підготовче судове засідання 28.01.2020 року сторони не з`явились, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Позивач через канцелярію суду подала заяву про проведення підготовчого засідання без її участі, просить суд задовольнити позов з врахуванням уточнень, а саме щодо визначення місця проживання дітей, за місцем проживання матері. Відповідач подав заяву про проведення підготовчого засідання без його участі, позов визнає у повному обсязі, з врахуванням уточнень.

У відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у зв`язку з чим судом ухвалено рішення відповідно до частини 4 статті 200, частини 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного

Факт перебування сторін у шлюбі з 10.01.2012 року підтверджено свідоцтвом про шлюб, видане 10.01.2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 4 (а.с. 7).

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 9).

25.01.2016 року, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 27.01.2016 року, у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_4 (а.с. 10).

З копії довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що мати ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11-12).

З копії довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13).

Статтею 24 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.

Згідно статей 105, 110 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Позивач скористався вищевказаним правом та звернувся до суду з даним позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей (стаття 109 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, на теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує.

Приймаючи до уваги, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, відповідач позов визнала, просила розірвати шлюб, а подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, позов підлягає задоволенню.

Таким чином, судом встановлено, що позовна вимога про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх особисті та майнові права, відтак, шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Згідно з частиною 2 статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до частини 3 статті 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 Сімейного кодексу України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно з частиною 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

В той же час, як вбачається, обоє батьки сумлінно ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків. Батько бажає спілкуватись з доньками.

Довідками підтверджено, що донька ОСОБА_4 відвідує дошкільний навчальний заклад № 736 «Мрія», а донька ОСОБА_3 навчається у спеціалізованій школі № 40 (а.с. 33, 40).

Стаття 19 Сімейного кодексу України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування на адресу суду висновку не направив. Однак, 23.01.2020 року подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої просять суд проводити розгляд справи без їх участі та долучили лист, з якого вбачається, що 16.01.2020 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації громадянка ОСОБА_1 зазначила, що спір між нею та батьком дітей - ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дітей відсутній. Батько дітей - ОСОБА_2 в телефонній бесіді зі спеціалістом служби, повідомив, що не заперечує проти проживання його дітей з матір`ю.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до частини 1 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи вбачається про існування між подружжям особистого конфлікту, проте не вбачається конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків обох батьків по відношенню до дітей.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У пункті 1 статті 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Таким чином, враховуючи, що відповідач визнав позов також в частині визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог позивача ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дітей разом з матір`ю.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує приписи частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, відтак, вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 768, 40 грн. та повернути позивачу, у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а саме в сумі 768, 40 грн., сплаченого при поданні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей- задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), зареєстрований 10.01.2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 4.

Визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем її проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768, 40 грн.

Повернути ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 50 відсотків судового збору, а саме у розмірі 768, 40 грн. сплаченого при поданні позову, згідно квитанції № 13407 від 30.09.2019 року на суму 768,40 грн. та квитанції № 13430 від 30.09.2019 року на суму 768, 40 грн., рахунок отримувача НОМЕР_5; код отримувача 37962074; банк отримувача: УК у Святошинському р-ні, оригінал якої зберігається в матеріалах цивільної справи № 759/18047/19.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Я.Р. Марко