Рішення № 87448963, 07.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 року м. Київ № 640/4914/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2019 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0001641303 від 06.02.2019 за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п 11010100, за податковим зобов`язанням 7 919,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 979,99 грн.;

- № 0001631303 від 06.02.2019 за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковим зобов`язанням 21 330,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5332,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нею було правильно вказано призначення платежу та вчасно і в повному обсязі сплачено ПДФО під час нарахування і виплати авансу працівникам за квітень 2016 року; наведене підтверджується платіжним дорученням № 3 від 20.04.2016 про оплату ПДФО в сумі 7 919,96 грн. та випискою банку за 20.04.2016; відповідно до п. 7 Порядку заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру зарахованих коштів, затвердженого наказом Мінфіну № 666 від 24.07.2015, недотримання вимог заповнення поля «Призначення платежу» не може бути підставою для не зарахування податку; таким чином податкове повідомлення-рішення № 0001641303 від 06.02.2019 є протиправним та не відповідає вимогам чинного законодавства; висновки податкового органу щодо придбання платником податків спецодягу, електроінструментів, ноутбуку, які не пов`язані із господарською діяльністю платника податків, є хибними та здійснені на підставі припущень; будівельні роботи, що стали предметом перевірки відповідача, здійснювалися на будівельних майданчиках замовників та були завершеними; позивач, як підрядник, не має можливості забезпечувати доступ до будівельних майданчиків третіх осіб; відповідно до положень договорів субпідряду, укладених позивачем, позивач зобов`язаний забезпечити своїх працівників спеціальним одягом та іншими засобами індивідуального захисту під час виконання робіт, а також зобов`язаний використовувати власні матеріально-технічні ресурси під час виконання будівельних робіт; здійснення таких робіт, як влаштування тепло- та гідроізоляційних покрівель будівель є неможливим без використання спеціального одягу працівниками; обов`язок роботодавця забезпечити працівників спеціальними засобами та одягом встановлений Законом України «Про охорону праці» та наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці «Про затвердження норм безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам, зайнятим у будівельному виробництві» від 17.05.2004 № 126; факт використання придбаних товарів підтверджується особовими картками обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв № 02-13, 15-21, 23-15, а також актами списання спецодягу; за правилами п. 44.2 ст. 44 ПК України платники єдиного податку ведуть спрощений бухгалтерський облік; картки обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв ведуться в одному примірнику і зберігаються у комірника цеху (дільниці); отже такі картки не потребують підписів працівників; підписи працівників на актах списання спецодягу є достатнім підтвердженням безпосереднього відношення працівника до вказаного спецодягу та засвідченням факту його зношення працівником; факт використання позивачем спеціальної будівельної техніки (матеріально-технічних засобів) для виконання будівельно-монтажних робіт підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів з введення в експлуатацію; для ведення кадрової та документації, ведення бухгалтерського обліку, складання первинних документів позивачем використовується ноутбук та миша безпровідна, які введені в експлуатацію 30.08.2017 за актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів з введення в експлуатацію № ДЛ-0000001; таким чином висновок фіскального органу про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість є помилковим.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

04.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/4914/19 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

25.04.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що за результатами планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 було складено Акт № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018, яким встановлені порушення п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, ст. 127 та п. 198.3, абз. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України; позивачем, при виплаті доходів на користь платників податків - фізичних осіб, не сплачено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 7 919,96 грн. за квітень 2016 року; перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань за період з 01.07.2016 по 31.12.2017 встановлено заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на суму 21 330,00 грн., а саме: позивачем придбано товари (одяг, електроінструменти, ноутбук), які згідно із податковим законодавством не пов`язані з господарською діяльністю платника податків та використовувались у власних цілях; в ході перевірки позивачем не забезпечено доступу до територій, приміщень та іншого майна, що використовується платником податків для провадження господарської діяльності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управління ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено Акт № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018, яким встановлено порушення:

- п. 292.1, п. 292.3 ст. 292 ПК України, а саме: встановлено заниження доходів платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 25 817,10 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 9 815,54 грн., за 2017 рік - в сумі 16 001,56 грн., що призвело до заниження єдиного податку, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 830,60 грн., в тому числі за 2016 рік - в сумі 350,56 грн., за 2017 рік - в сумі 480,04 грн.;

- п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 127.1 ст. 127 ПК України, а саме: встановлено несплату (неперахування) податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів на користь платників податків - фізичних осіб ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 7 919,16 грн., в тому числі за квітень 2016 року в сумі 7 919,16 грн.;

- п. 198.3, абзацу «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, а саме: встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 21 330,00 грн., в тому числі за липень 2016 року на суму 3 520,00 грн., за серпень 2016 року - на суму 1 275,00 грн., за вересень 2016 року - на суму 6 372,00 грн., за жовтень 2016 року - на суму 6 179,00 грн., за березень 2017 року - на суму 2 504,00 грн., за липень 2017 року - на суму 233,00 грн., за серпень 2017 року - на суму 1 247,00 грн.

23.01.2019 позивачем до Головного управління ДФС у Київській області було подано заперечення на Акт перевірки № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018.

За результатами розгляду заперечень фіскальний орган визнав неправомірність висновків щодо порушення платником податків п. 292.1, п. 292.3 ст. 292 ПК України, а саме: заниження доходів платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 25 817,10 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 9 815,54 грн., за 2017 рік - в сумі 16 001,56 грн., що призвело до заниження єдиного податку, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 830,60 грн., в тому числі за 2016 рік - в сумі 350,56 грн., за 2017 рік - в сумі 480,04 грн. В решті Акт перевірки було залишено без змін.

На підставі Акту перевірки № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001641303 від 06.02.2019 за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п 11010100, за податковим зобов`язанням 7 919,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 979,99 грн.;

- № 0001631303 від 06.02.2019 за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковим зобов`язанням 21 330,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5332,50 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог вказаного Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Сплата податку на доходи фізичних осіб врегульована Розділом IV ПК України. Так, відповідно до п.п. 162.1.3. п. 162.1. ст. 162 ПК України (в редакції станом на квітень 2016 року) платниками податку на доходи фізичних осіб є податкові агенти.

Пунктом 163.1 ст. 163 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (п. 164.1 ст. 164 ПК України).

Згідно із п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктами 168.1.1, 168.1.2. п. 168.1 ст. 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

В свою чергу, пп.п. 168.1.4. п. 168.1 ст. 168 ПК України встановлено, що якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Із п.п. «а» п.п. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 ПК України вбачається, що фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету, у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації у контролюючих органах.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом (п. 168.4.8 п. 168.4 ст. 168 ПК України).

Згідно із п.п. 171.1, 171.2 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності 01.04.2016, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2355000000008512. З 01.04.2016 ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

В 2016 році у ФОП ОСОБА_1 за трудовими договорами працювала 21 особа.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 була податковим агентом і, як роботодавець, зобов`язана була нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок з доходів найманих працівників у вигляді заробітної плати.

В Акті перевірки № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018 (стор. 11) фіскальним органом зазначено, що в другому кварталі 2016 року позивачем було нараховано доходу в розмірі 221 90,72 грн., нараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 38 121,34 грн., перераховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 30 201,38 грн., а отже залишок податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті, становить 7 919,96 грн.

На спростування вказаного факту позивач надає платіжне доручення № 3 від 20.04.2016, яким було перераховано 7 919,96 грн. При цьому, отримувачем коштів у вказаному платіжному дорученні зазначено «Броварське управління ДКСУ», а в графі «Призначення платежу» зазначено: «*;101;11011000;Податок на доходи фіз. осіб із ЗП/Аванс/за 04/2016р.».

Оцінюючи вказані доводи сторін, суд виходить із наступного.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Пунктом 1.30 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

За платіжним дорученням банк зобов`язується переказати з рахунку платника певну грошову суму на рахунок отримувача у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ст. 1089 ЦК України).

Відповідно до п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації (п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією

про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (надалі - Інструкція № 22).

Відповідно до п. 3.8 Інструкції № 22 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 2 ст. 1090 ЦК України, якою встановлено, що банку заборонено вносити виправлення в платіжне доручення клієнта, якщо інше не встановлене законом або банківськими правилами.

Отже, з наведеного вбачається, що внесення банком змін до реквізиту «Призначення платежу» платіжки нормативно-правовими актами не передбачається. Цей реквізит платник заповнює так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачеві. Повноту інформації визначає сам платник з урахуванням вимог законодавства. Саме платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк же перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

При цьому, при сплаті платежів до бюджету для заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення існують правила, встановлені Порядком заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру зарахованих коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 666 від 24.07.2015 (надалі - Порядок № 666).

Відповідно до п. 1 Порядку № 666 при сплаті (стягненні) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійсненні бюджетного відшкодування податку на додану вартість, поверненні помилково або надміру зарахованих коштів поле «Призначення платежу» розрахункового документа заповнюється таким чином:

поле N 1: друкується службовий код (знак) "*" (ознака платежу);

поле N 2: друкується розділовий знак ";"; друкується код виду сплати (формат ссс - тризначне число);

поле N 3: друкується розділовий знак ";"; друкується один з нижченаведених реквізитів:

1) код клієнта за ЄДРПОУ (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8);

2) реєстраційний номер облікової картки платника податків (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта);

3) реєстраційний (обліковий) номер платника податків, який присвоюється контролюючими органами (завжди має 9 цифр);

поле N 4: друкується розділовий знак ";"; друкується роз`яснювальна інформація про призначення платежу в довільній формі. Кількість знаків, ураховуючи зазначені вище поля і розділові знаки, обмежена довжиною поля "Призначення платежу" електронного розрахункового документа системи електронних платежів Національного банку України, при цьому використання символу ";" не допускається.

У разі сплати платежу до бюджету в іноземній валюті обов`язково вказується код класифікації доходів бюджету.

У разі здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ), повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету за висновками територіальних органів Державної фіскальної служби України (далі - територіальні органи ДФС), поля N 5 та N 6 заповнюються таким чином:

поле N 5: друкується розділовий знак ";"; друкується дата висновку, на підставі якого здійснюється відшкодування ПДВ або повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (формат - ДД.ММ.РРРР). Платником податків поле N 5 не заповнюється;

поле N 6: друкується розділовий знак ";"; друкується номер висновку, на підставі якого здійснюється відшкодування ПДВ або повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Платником податків поле N 6 не заповнюється;

поле N 7: друкується розділовий знак ";".

Резервне поле. Заповнюється платниками податків та/або органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) (територіальними органами ДФС) у разі здійснення розрахунків згідно з окремими рішеннями Кабінету Міністрів України тощо. Зазвичай не заповнюється.

У разі погашення податкових векселів (податкових розписок) коштами при заповненні розрахункового документа в резервному полі необхідно проставляти номер векселя.

При заповненні полів не допускаються пропуски (пробіли) між словами та службовими знаками (п. 2 Порядку № 666).

Отже, у полі 3 «Призначення платежу» розрахункового документа, який складається податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, проставляється або код ЄДРПОУ, або реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (серія та номер паспорта громадянина України), або реєстраційний (обліковий) номер платника податків, який присвоюється контролюючим органом, такого податкового агента.

При цьому, в п. 3 Порядку № 666 наведені приклади заповнення поля «Призначення платежу». Так, у випадку заповнення поля «Призначення платежу» в розрахунковому документі при сплаті суми грошового зобов`язання з ПДВ підприємством "Маяк", що має код за ЄДРПОУ 20120559, поле «Призначення платежу» заповнюється наступним чином:

*;101;20120559;ПДВ за березень;;;12345671 - службовий код ("*");

2 - код виду сплати ("101" - сплата суми податків і зборів / єдиного внеску);

3 - код за ЄДРПОУ платника, який здійснює сплату (підприємство "Маяк", що має код за ЄДРПОУ 20120559);

4 - друкується роз`яснювальна інформація про призначення платежу;

5 - не заповнюється;

6 - не заповнюється;

7 - не заповнюється;

Відповідно до п. 4 Порядку № 666 у разі сплати платежу до бюджету готівкою за заявою на переказ готівки банк при оформленні розрахункового документа у реквізиті «Призначення платежу» повторює текст, наведений у реквізиті «Призначення платежу» заяви на переказ готівки. У разі сплати фізичною особою з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 або із серією та номером паспорта громадянина України НОМЕР_2 (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта) земельного податку готівкою за заявою на переказ готівки поле «Призначення платежу» заповнюється таким чином:

*;101;1234567890;земельний податок;;;*;101;АА111111;земельний податок;;;12345671 - службовий код ("*");

2 - код виду сплати ("101" - сплата суми податків і зборів / єдиного внеску);

3 - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), щодо платежу якого формується заява на переказ готівки, - з реквізиту "код платника" заяви на переказ готівки;

4 - друкується роз`яснювальна інформація про призначення платежу - з реквізиту "призначення платежу" заяви на переказ готівки;

5 - не заповнюється;

6 - не заповнюється;

7 - не заповнюється.

При цьому, п. 7 Порядку № 666 встановлено, що у разі заповнення поля «Призначення платежу» з порушенням вимог, визначених у цьому Порядку, документ на переказ приймається до виконання. При цьому вважається, що платник податків сплачує грошове зобов`язання (код виду сплати 101).

Системний аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що фактично помилки при заповненні реквізиту «Призначення платежу» можна поділити на дві категорії:

1) помилка у форматі заповнення полів, як то не вказано розділовий знак «;», невірно вказано код виду сплати (наприклад, замість « 101» - « 110»), поставлено пропуск між словами та службовими знаками тощо.

За таких обставин, незважаючи на заповнення поля «Призначення платежу» платіжки з порушенням вимог Порядку № 666, платіж буде проведений у будь-якому випадку (п. 7 Порядку № 666). При цьому вважається, що платник податків сплачує грошове зобов`язання (код виду сплати - « 101»). Відповідальність за таке порушення не передбачена;

2) вказано невірний код ЄДРПОУ/ідентифікаційний номер платника. Така помилка фактично підміняє платника податків, грошове зобов`язання якого погашається цією платіжкою. Адже до інтегрованих карток платників платежі розносять виходячи з інформації, вказаної в полі «Призначення платежу» платіжного доручення.

Так, відповідно до п. 2 глави 2 розділу III Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016 (надалі - Порядок № 422), рознесені платежі відображаються в ІКП відповідними обліковими операціями зі сплати/повернення сум відповідно до поля «Призначення платежу» документів на переказ згідно з переліком кодів видів сплати, визначеним Порядком № 666.

Іншими словами, якщо в графі «Призначення платежу» вказаний невірний ідентифікаційний код платника, то фактично у платника податків, який здійснив такий платіж, по даним індивідуальної картки платника податків фіскального органу утворюється недоплата.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 3 від 20.04.2016 вбачається, що в графі «Призначення платежу» позивачем було зазначено: «*;101;11011000;Податок на доходи фіз. осіб із ЗП/Аванс/за 04/2016р.». Тобто зазначено код сплати 101, що, відповідно до Порядку № 666, є кодом сплати суми податків і зборів / єдиного внеску. Проте, замість ідентифікаційного коду позивача (2997808789), було вказано: «11011000».

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.8 Інструкції № 22 за правильність даних, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу», відповідає платник.

При цьому, за непогашення платником податків у встановлені терміни самостійно визначеного грошового зобов`язання такий платник податків несе відповідальність, встановлену ст. 126 ПК України, а саме:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.

Крім цього, згідно із п. 129.1 ст. 129 ПК України, після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

За вказаних обставин суд вважає правомірним винесення відповідачем по справі податкового повідомлення-рішення № 0001641303 від 06.02.2019 за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п 11010100, за податковим зобов`язанням 7 919,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1979,99 грн.

Принагідно суд зазначає, що відповідно до пункту 2.29 Інструкції № 22, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.

Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.

Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

При цьому, при помилковому зазначені платником податку ідентифікаційного коду в реквізиті «Призначення платежу» при сплати до бюджету податків та зборів, такий платник податків не позбавлений права в порядку, визначеному ст. 43 ПК України, звернутися із заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

Таким чином, позивач не позбавлений права повернути грошові кошти, сплачені із невірним зазначенням призначення платежу.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001631303 від 06.02.2019 за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковим зобов`язанням 21 330,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5332,50 грн., суд виходить із наступного.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

В Акті перевірки № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018 (стор. 81) фіскальним органом зазначено, що ФОП ОСОБА_1 придбано товари (одяг, електроінструменти, ноутбук), які згідно із податкового законодавства не пов`язані із господарською діяльністю платника податків та використовувались у власних цілях (в ході перевірки ФОП ОСОБА_1 не забезпечено доступ до територій, приміщень та іншого майна, що використовується платником для провадження господарської діяльності) та суму податку на додану вартість з придбання яких віднесено до складу податкового кредиту, проте не відображено в складі податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 21 330,00 грн.

На спростування вказаного твердження позивач зазначає, що здійснення таких робіт, як влаштування тепло- та гідроізоляційних покрівель будівель є неможливим без використання спеціального одягу працівниками; факт використання придбаних товарів підтверджується особовими картками обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв, а також актами списання спецодягу.

Тож суд оцінює матеріали справи на предмет того, чи використовувались придбані позивачем одяг, електроінструменти, ноутбук у господарській діяльності позивача.

Видами економічної діяльності позивача є: інші будівельно-монтажні роботи (код КВЕД 43.29); покрівельні роботи (код КВЕД 43.91); інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у. (код КВЕД 43.99); Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73); надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (код КВЕД 77.11).

Так, із матеріалів справи вбачається, що 05.05.2016 між ТОВ «МВК «Гіскон» (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (підрядник) було укладено договір субпідряду № 19/С, відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов`язується відповідно до проектно-кошторисної документації у визначені цим договором строки з матеріалів замовника або власних будівельних матеріалів виконати у повному обсязі роботи, а замовник зобов`язується надати фронт робіт, необхідні матеріали, обладнання та прийняти виконані підрядником належним чином роботи та здійснити їх оплату на умовах, визначених договором.

Додатком № 1 до договору № 19/С від 05.05.2016 передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати комплекс гідроізоляційних робіт покриття паркінгу.

Аналогічні за містом договори субпідряду були укладені між ТОВ «МВК «Гіскон» (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (підрядник) 01.09.2016 (договір № 38/С), 06.03.2017 (договір № 08/С), 02.06.2017 (договір № 16/С). Так на підставі вказаних договорів позивач, як підрядник, брала на себе зобов`язання виконати роботи із влаштування гідроізоляції покрівлі, благоустрою території, тепло та гідро ізоляції будівлі.

Пунктами 4.4.4 вказаних договорів субпідряду встановлено, що підрядник зобов`язаний забезпечити навчання та інструктаж своїх працівників з питань дотримання техніки безпеки та охорони праці при організації і виконані робіт; вести журнали охорони праці; нести відповідальність за порушення норм з охорони праці, забезпечити дотримання на будівельному майданчику техніки безпеки у будівництві, протипожежних заходів, що полягає у створенні належних умов праці, безпеки технологічних процесів, роботи машин та механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту, санітарно-побутових умов.

Також, договори № 38/С від 01.09.2016 та № 08/С від 06.03.2017 містять п. 4.4.5, відповідно до якого підрядник зобов`язаний забезпечити видачу працівникам спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту під час виконання робіт з обов`язковою наявністю нашивки, яка дає можливість ідентифікувати замовника.

Таким чином, на підставі укладених із ТОВ «МВК «Гіскон» договорів субпідряду, позивач взяла на себе зобов`язання виконати певні підрядні роботи, забезпечивши при цьому своїх працівників спеціальним одягом, та будучи відповідальною за дотримання техніки безпеки та охорони праці при організації і виконані робіт.

Факт виконання позивачем підрядних робіт за вказаними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) та актами виконаних робіт (форма КБ2в), які містять всі необхідні реквізити та є первинними документами в розумінні Закону України ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці (ст. 163 КЗпП України).

З наведеною нормою кореспондується ст. 8 Закону України «Про охорону праці», якою встановлено, що на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов`язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов`язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2018 № 53 було затверджено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (надалі - Положення № 53), яке поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності (далі - підприємство) та встановлює порядок забезпечення засобами індивідуального захисту працівників, для яких їх застосування є обов`язковим під час трудового процесу (п. 1.1. Положення № 53 в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.2. Положення № 53 встановлено, що відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону праці" та статті 163 Кодексу законів про працю України на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов`язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (далі - ЗІЗ).

Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання ЗІЗ відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

Згідно із п. 1.4. Положення № 53 ЗІЗ видаються працівникам тих професій і посад (професійних назв робіт), що застосовуються у відповідних виробництвах, цехах, дільницях, а також під час виконання певних робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов`язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, та передбачені у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту (далі - Норми безоплатної видачі ЗІЗ), які встановлюють для роботодавця обов`язковий мінімум безоплатної видачі ЗІЗ з визначенням захисних властивостей ЗІЗ та строків їх використання (носіння).

Працівникам, професії та посади (професійні назви робіт) яких передбачені в Нормах безоплатної видачі ЗІЗ працівникам загальних (наскрізних) професій різних галузей промисловості, ЗІЗ видаються незалежно від виду економічної діяльності підприємства, за винятком випадків, коли ці професії та посади (професійні назви робіт) передбачені у відповідних Нормах безоплатної видачі ЗІЗ з урахуванням специфічних умов праці (п. 1.5. Положення № 53).

Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 17.05.2004 № 126 затверджено Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам, зайнятим у будівельному виробництві (надалі - Норми № 126).

Згідно із п. 2 Норм № 126 вони поширюються на організації та підприємства (незалежно від форм власності та підпорядкування), що виконують підрядним або господарським способом такі роботи: будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні, дорожньо-будівельні, електромонтажні, сантехнічні, налагоджувальні, спеціальні, з будівництва метрополітенів, тунелів та підземних споруд спеціального призначення тощо.

Таким чином, з наведеного вбачається, що, по-перше, відповідно до укладених договорів субпідряду, позивач, як підрядник, зобов`язаний виконувати визначені договором роботи своїми засобами; по-друге, обов`язок по забезпеченню працівників, які задіяні у роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, спеціальним одягом та спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту покладається на роботодавця (тобто на позивача).

Як слідує із матеріалів справи, в 2016 році у позивача за трудовими договорами працювала 21 особа, а в 2017 році - 20 осіб.

Отже, обов`язок по забезпеченню найманих працівників спеціальним одягом та взуттям покладений законодавцем на позивача, як роботодавця вказаних працівників.

До того ж, як зазначалось вище, за договорами субпідряду № 19/С від 05.05.2016, № 38/С від 01.09.2016, № 08/С від 06.03.2017, № 16/С від 02.06.2017 позивач, як підрядник, взяла на себе зобов`язання виконати роботи із влаштування гідроізоляції покрівлі, благоустрою території, тепло та гідро ізоляції будівлі. Відповідно, позивач повинна була мати в наявності необхідні інструменти та обладнання для виконання зобов`язань за договорами субпідряду.

За вказаних обставин суд вважає, що висновок фіскального органу, викладений в Акті перевірки № 1195/10-36-13-03/2997808789 від 28.12.2018, про невикористання придбаних позивачем одягу та електроінструментів у господарській діяльності є декларативним та спростовується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому, суд критично ставиться до твердження відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про те, що надані позивачем документи, а саме: особові картки обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв, листи видачі та повернення спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв не містять підписів працівників, а отже свідчать про невикористання зазначених товарів у господарській діяльності позивача.

Так, наказом Міністерства статистики України № 145 від 22.05.1996 (надалі - наказ № 145) затверджено типові форми первинних облікових документів з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів, зокрема, форму МШ-6 "Особова картка N__ обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв".

Наказом № 145 передбачено, що форма МШ-6 застосовується для обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів, які видаються робітникам підприємства в індивідуальне користування за встановленими нормами. Картка ведеться в одному примірнику і зберігається у комірника цеху (дільниці).

У випадку втрати взятих предметів спецодягу, спецвзуття або запобіжних засобів в особовій картці за формою N МШ-6 в рядку загубленого предмету в розділі "Повернено" робиться запис: "Акт вибуття N__ і дата".

Черговий спецодяг, спецвзуття та запобіжні засоби колективного використання, видані робітникам та службовцям тільки на час виконання тих робіт, на які вони передбачені, повинні знаходитися у коморах і видаватися під відповідальність майстрів та інших робітників, перелік яких затверджується керівником підприємства.

Черговий спецодяг, спецвзуття та запобіжні засоби записуються на окремі картки з поміткою "Чергова".

При автоматизованій обробці даних з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів особова картка не ведеться.

При цьому, із затвердженої наказом № 145 форми МШ-6 слідує, що графи «підпис працівника» вказана форма не містить.

До того ж, суд акцентує увагу, що на актах списання спецодягу (№ 1.1.Д-5 від 20.07.2017, № 1.1.Д-4 від 20.06.2017, № 1.1.Д-3 від 02.06.2017, № 1.1.Д-2 від 15.05.2017, № 1.1.Д-1 від 07.04.2017, № 1.1.Д від 03.04.2017, № 1.2.Д від 20.07.2017, № 1.2.Д-1 від 20.09.2017) та актах приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, копії яких наявні в матеріалах справи, наявні підписи начальника дільниці, будівельника-ізолювальника, виконробу, старшого бухгалтера, що є достатнім підтвердженням того факту, що, спецодяг видавався працівникам, був зношений та згодом списаний.

Стосовно використання позивачем ноутбуку, суд зазначає, що вказаний ноутбук обліковується згідно із Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів з введення в експлуатацію № ДЛ-0000001 від 30.08.2017, використовується позивачем для ведення кадрової та документації, ведення бухгалтерського обліку, і зворотного відповідачем в рамках розгляду даної справи доведено не було.

Принагідно суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

При цьому, в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001631303 від 06.02.2019 за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковим зобов`язанням 21 330,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5332,50 грн.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0001631303 від 06.02.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області № 0001631303 від 06.02.2019.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ: 39393260) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати із сплати судового збору у сумі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 17 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко