Рішення № 87448287, 30.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 р. № 520/12680/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Муравської І.Ю.,

за участі:

представника відповідачів Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Дхармендра до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.11.2019 року Дхармендра звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України №188-19 від 11.11.2019 року;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №85 від 09.09.2019 року;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно Дхармендра.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Державної міграційної служби України №188-19 від 11.11.2019 року та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, на думку позивача, підлягають скасуванню.

Відповідач, Державна міграційна служба України, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідач, Головне управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалось.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

В судове засідання представник відповідачів прибув, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.08.2019 року громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 , звернувся з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, аргументуючи своє звернення тим, що в країні його громадянської належності, існує для нього небезпека через його сексуальну орієнтацію, оскільки він відноситься до категорії ЛГБТ.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №85 від 09.09.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №437 від 09.09.2019 року.

Відмову було вмотивовано тим, що заява позивача є очевидно необгрунтованою через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погоджуючись з таким рішенням, 09.09.2019 року позивачем було подано скаргу до Державної міграційної служби України.

Державною міграційною службою України №188-19 від 11.11.2019 року прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Позивач в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказав на те, що на даний час в країні його громадянської належності для нього існує небезпека для життя, через те, що останній відноситься до категорії людей ЛГБТ.

Під час співбесіди позивач повідомив, що у 2017 році коли він перебував в Індії на нього напали невідомі йому люди, саме через сексуальну орієнтацію заявника, хоча, як зазначає заявник він її ретельно приховував, «...Вопрос: Так, а за что они так с вами? Ответ: За мою сексуальную ориентацию. Вопрос: Откуда они узнали об этом? Ответ: Я не знаю, может они увидели фотографии. Я сам был в шоке. Вопрос: Так откуда? Ответ: Эти ребята точно знают что я гей, и что мой друг гей, но я не знаю откуда они об этом узнали. Вопрос: Это было 1 раз, и Вы с точностью уверены что это было из-за того что Вы другой сексуальной ориентации, а именно то что Вы гей? Ответ: Я всегда был аккуратен. Но вот это 1 раз получилось. Они не взяли не телефон, ни денег, они просто побили меня. Вопрос: За 8 месяцев Вашего пребывания в Индии это был единственный раз? Ответ: Да, и надеюсь что последний...».

Так, з пояснень позивача не вбачається того, що викладена ним ситуація виникла виключно через його сексуальну орієнтацію.

Також, позивачем під час співбесіди повідомлено наступне - «...После диплома я остался в Украине. Я ждал разрешения на поступления в ординатуры. Но поскольку, мне помогал все делать агент, до того как поступать в ординатуру, мой агент, просто помог мне поступить на подготовительный факультет в «Дали» университет в городе Киеве, чисто для того чтобы продлить мою регистрацию и я небыл нелегальным, я никогда небыл в этом университете, он был сделан только для того чтобы у меня была регистрация. Я после этого просто ждал, когда пойду на ординатуру. Когда пришел октябрь, я уже был готов идти на ординатуру, но мой агент обманул меня, он взял от меня деньги, но за учебу не заплатил. Из-за этого я не смог учиться дальше. Я не знал что мне делать, но я был до 2017 года в Украине, до того момента, пока действовала моя посвидка. Но когда она закончилась, не знал что делать, поэтому вернулся в Индию, и пробыл там примерно 8 месяцев, но потом я вернулся в Украину, чтобы поступить на ординатуру и закончить полностью учебу.

Второй раз, в январе 2018 году, я вернулся в Киев. В этот раз был агент из Ирана, он тоже работал доктором, поэтому я доверял ему. Он обещал устроить меня в ординатуру. Я оплатил 10% от сумы оплаты обучения, этому агенту, но он сказал, что места на терапии нет, и меня могут поставить на другое отделение, на офтольмологию, но я не хотел туда идти. У меня виза была на 3 месяца, до мая 2018 года. Но я уже не хотел возвращаться в Индию, по причине того что в 2017 году когда я был в Индии у меня была ситуация. Меня побыли несколько людей за мою сексуальную ориентацию...».

Окрім того, заявник у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.08.2019, зазначив, що «...Я не мог вернуться обратно, потому остался в Украине нелегально. Мои родители думают, что я сейчас учусь, но это не так...».

Тобто, за весь час перебування в Україні, після отримання повної вищої освіти, позивач намагався продовжити строк свого перебування в Україні з метою подальшого вступу на навчання до ординатури.

Відповідно до інформації з Інтернет ресурсу (https://vz.ru/news/2018/9/6/940636.html) - «...Верховный суд Индии 06.09.2018 отменил действие статьи 377 уголовного кодекса страны, которая предусматривает запрет на однополые сексуальные связи, соответствующее решение единогласно поддержали пять судей ВС. Верховный судья Индии Дипак Мисра, зачитывая решение суда, сказал, что любые сексуальные отношения по обоюдному согласию между двумя взрослыми людьми, в том числе гомосексуальные, не могут считаться неконституционными, передает Reuters.Статья 377 была введена в индийский уголовный кодекс при колониальном правлении англичан в конце XIX века. Она запрещала сексуальные связи, которые «противоречат законам природы». За однополый секс в этой стране грозило тюремное заключение сроком до 10 лет. Решение Верховного суда Индии приветствовали правозащитники и активисты... ».

Таким чином, в країні громадянської належності позивача скасовано відповідальність за одностатеві зв`язки. Вказана обставина дає підстави вважати, що в Індії на законодавчому рівні не існує небезпеки для людей віднесених до категорії ЛГБТ.

Враховуючи наведені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС України факти про країну походження позивача, суд не знаходить підстав, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 року по справі № 826/4078/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Дхармендра ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 07.02.2020 року.