Рішення № 87447988, 07.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 лютого 2020 року м. Рівне №460/3393/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержави Україна в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави України в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 його щомісячне довічне грошове утримання судді оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Вказана норма Податкового кодексу України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27.02.2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу його прав на майно, зокрема пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 32805,03 грн. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Враховуючи наведене позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 20.11.2019 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено її розглянути за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1 -р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма проте, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № З-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно- правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до Позовної заяви та довідки Головного управління Пенсійного фонду України України в Рівненській області від 14.09.2018 № Г-975/07.1-59 довічне грошове утримання Позивача оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018. Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства. Таким чином, зазначає, що зі змісту позовної заяви та додатків до неї слідує, що по 28.02.2018 щомісячне довічне грошове утримання позивача було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Позивачем не надано доказів про утримання з щомісячного довічного грошового утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору після 27.02.2018 - втрати чинності абзацу 1 підпункту 164.2.19 Податкового кодексу України. Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У ч. 3 ст. 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат у загальній сумі 32805,03 грн. Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України. Однак, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в ст. 21 Цивільного кодексу України. В ч. 2 ст.21 Цивільного кодексу України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. В свою чергу положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. З огляду на вищезазначене, оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного Кодексу України. Разом з тим, відповідач вказує, що органи Казначейства лише здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями або здійснюють повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів за поданнями органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що передбачено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787). Управлінням Казначейства, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державною казначейською службою України відповідно листами від 09.10.2018 № 02-38/574, від 21.09.2018 № 13-08/10918/1364, від 12.11.2018 № 5-13/2985-18590 ОСОБА_1 надано детальні роз`яснення про порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків, повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань з посиланням на норми чинного законодавства (копії листів додаються Позивачем до позовної заяви). Управління Казначейства не погоджується з твердженням Позивача, зазначеним у позовній заяві, що діями відповідача було порушено конкретно його право на майно, оскільки Управління Казначейства не мало жодних правовідносин із ОСОБА_1 щодо нарахування чи відрахування будь-яких платежів, а уповноважене виконувати свої повноваження лише за наявності умов, передбачених Порядком № 845 чи Порядком № 787. До того ж, відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з довічного грошового утримання судді не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету. Позивачем не заперечується, що оподаткування пенсії було припинено з 01.03.2018, а отже, на час існування спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже підлягали застосуванню. Відтак, здійснюючи відповідні відрахування, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства, а отже позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №755/3939/15-а (касаційне провадження К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі №552/1027/15-а (касаційне провадження К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі №825/552/18 (касаційне провадження К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі №453/686/15- а (касаційне провадження К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014). Враховуючи наведене, відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначило, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнано неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27.02.2018. Згідно ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлене самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Оскільки, вищевказані положення Податкового кодексу України на момент виникнення спірних правовідносин в частині оподаткування пенсії були чинними, то Острозьким відділом обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірно здійснювалися відповідні відрахування, згідно норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 09.12.2019, за обґрунтованим клопотанням представника відповідача, підготовче засідання відкладено до 15.01.2020.

23.12.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що твердження відповідача про те, що визнання Конституційним судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним, є виключно позицією по справі саме відповідача яка не містить жодного правового обґрунтування. Крім того, твердження відповідача, що «оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України» належним чином не аргументовано, а фактично свою позицію з даного приводу відповідач обмежує виключно цитуванням норм законодавства України, не вдаючись до їх аналізу та взаємозв`язку в цілому. Також, позивач вказує, що шкода завдана утриманням податку з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відшкодовується Державою Україна, котра є учасником цивільних відносив, шляхом безспірного списання коштів державного бюджету відповідно до пунктів 1, 35, 38 Порядку № 845. Таким чином, з врахуванням викладеного у позовній заяві та даній відповіді на відзив, позивач вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.01.2020 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 05.02.2020.

Позивач та представники відповідача і третьої особи в судове засідання 05.02.2020 не прибули. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Позивач подав заяву згідно якої просив справу слухати за його відсутності.

Представники відповідача та третьої особи подали клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частин першої та дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, ухвалою суду від 05.02.2020 суд продовжив розгляд справи в письмовому провадженні.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), як суддя у відставці, отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України № Г-975/07.1-59 від 14.09.2018 за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 було відраховано податку на доходи фізичних осіб на суму 30281,57 грн. та військового збору на суму 2523,46 грн. (а.с. 16-17).

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України № 173/04-3-16 від 21.01.2020 з 01.03.2018 припинено утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (а.с. 83).

Листами Управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області від 09.10.2018 № 02-38/574, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області від 21.09.2018 № 13-08/10918/1364 та Державної казначейської служби України від 12.11.2018 № 5-13/2985-18590, роз`яснено ОСОБА_1 порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків та повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань (а.с. 26-33).

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 19.04.2016) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166 -VII до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Як встановлено судом з довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.01.2020 № 173/04-3-16 розмір пенсії позивача на момент призначення становив 19488,00 грн., у зв`язку з чим із пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб за період з 04.10.2016 по 28.02.2018 в загальній сумі 30281,57 грн. та військовий збір за аналогічний період – 2523,46 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма проте, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, суду слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України.

Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що довічне грошове утримання позивача оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.

Таким чином, у період з 06.10.2016 по 28.02.2018 щомісячне довічне грошове утримання позивача було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

В суду відсутні докази про утримання з щомісячного довічного грошового утримання позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору з 28.02.2018 – після втрати чинності абзацу 1 підпункту 164.2.19 Податкового кодексу України.

Однак, невідповідність приписів Закону Конституції України як такого, може свідчити про порушення прав та інтересів особи, що спричиняє відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.

Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В частині 3 статті 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України, держава Україна є учасником цивільних відносин.

Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат та завдано майнову шкоду у розмірі 32805,03 грн.

Твердження відповідача та третьої особи, що визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним, є безпідставними та відхиляються судом, оскільки вказані поняття є тотожними та мають відповідні наслідки, а твердження відповідача сформовано на необґрунтованому трактуванні норм права.

Разом з тим, як зазначалося судом, відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними на даний момент відсутній.

Однак відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Пуктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З системного аналізу вказаних норм права, судом встановлено, що в порядку адміністративного судочинства здійснюється лише відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою пов`язаною із виконанням або невиконанням Управлінням Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області публічно-владних управлінських функцій.

Так, згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Тобто Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Разом з тим, відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пп. 2 п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями передбачено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Пунктом 1 Порядку № 845 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до абзацу 2 п. 2 Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Так, у ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що з метою безспірного списання коштів позивач звернувся до відповідача із заявою від 04.10.2018 року, однак жодних виконавчих документів щодо стягнення матеріальної шкоди у сумі 32805,03 грн. до органу казначейства не подав.

Листом № 02-38/574 від 09.10.2018 Управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області від 09.10.2018 № 02-38/574 роз`яснено ОСОБА_1 порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків та повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки у ході розгляду адміністративної справи судом не встановлено протиправність рішень, дій чи бездіяльності Управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, то підстав для відшкодування шкоди вказаної позивачем в порядку адміністративного судочинства судом не встановлено.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Всі основні аргументи, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи, судом розглянуто та оцінено в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач при повідомленні позивача про порядок безспірного списання коштів діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством. Доводи позивача не спростовують правомірності його дій та не дають суду підстав для визнання їх протиправними.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Держави України в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення шкоди до задоволення не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області (код ЄДРПОУ 3804351, проспект Незалежності, 24-а, м. Острог, Рівненської області, 35800), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Короленка, 7, м. Рівне, Рівненської області, 33028) про стягнення шкоди у розмірі 32805,03 грн. – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 07 лютого 2020 року.

Суддя Зозуля Д.П.