Рішення № 87447797, 07.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4685/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" від 01.11.2019 №9419-СГ, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу від 01.11.2019 №9419-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав необґрунтованості мотивів такої відмови. Позивач вказує, що належними та допустимими доказами підтверджено факт відповідності проекту землеустрою вимогам діючого законодавства. В частині дискреційності повноважень відповідача звернув увагу на відсутність у спірному випадку відповідно до положень ЗК України альтернативи в прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою при наявності погодження проекту землеустрою та позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав та у наданому до суду відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю /а.с. 59-62/. Зазначив, що при прийнятті спірного наказу відповідач діяв в межах повноважень, оскільки у проекті землеустрою позивача наявна довідка по формі 6-зем, яка не відображає відомості про земельну ділянку, що запроектована до відведення. В представленому на розгляд проекті землеустрою відсутні дані щодо віднесення / не віднесення запроектованої земельної ділянки до особливо цінних земель історико-культурного призначення та наявність / відсутність на земельній ділянці об`єктів археології.

22.01.2020 судом одержано відповідь на відзив /а.с. 98-102/, у якій позивач наполягає на тому, що мотиви, з яких Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовляє йому у затвердженні проекту землеустрою є формальними, та такими, що не ґрунтуються на нормах закону, тобто є протиправними. Вказує, що в проекті землеустрою наявна схема розташування земельної ділянки з визначенням агровиробничих груп ґрунтів щодо характеристики ґрунтового покриву у відповідності до переліку агровиробничих груп ґрунтів, виділених на земельній ділянці, складена сертифікованим інженером - землевпорядником ОСОБА_2 та інженером - ґрунтознавцем ОСОБА_3 . Так, на даній схемі сертифікованим інженером - землевпорядником відмічено, що на земельній ділянці, що проектується до відведення у власність гр. ОСОБА_1 , виділяється площа 2,00 га, яка відноситься за шифром агрогрупи 53г до Чорноземів типових малогумусних та чорноземів сильнореградованих легкосуглинкових, які згідно статті 150 ЗК України та наказу Держкомзему від 06.10.2003 №245 "Про затвердження переліку особливо цінних ґрунтів" до особливо цінних не відносяться. Поряд з цим, у пунктах 5 та 6 висновку від 20.09.2019 №154443-82-19 про погодження даного проекту землеустрою експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ведут Н.М. відмічено, що означена земельна ділянка не належить до особливо цінних земель та відсутні інші обмеження на цій ділянці, як відсутня і необхідність проведення обов`язкової державної експертизи (пункт 7 висновку), тобто експерт погодився, що розробником було дотримано вимог законодавства до проекту землеустрою в цій частині.

Заперечення на відповідь на відзив до суду від відповідача не надходили.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

03.08.2011 ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями Шилівської сільської ради звернувся до В.о. голови Решетилівської районної державної адміністрації Колесніченка В.В. із заявою про погодження передачі їм у власність земельних ділянок розміром по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства /а.с. 19/.

Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області Колесніченка В.В. від 02.11.2011 №768 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в приватну власність громадянам на території Шилівської сільської ради Решетилівського району" надано дозвіл, зокрема, громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Шилівської сільської ради Решетилівського району /а.с. 20-21/.

За заявою ОСОБА_1 та відповідно до завдання на розроблення проекту землеустрою ФО-П ОСОБА_2 у 2019 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ – 01.03) за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с. 14-46/.

20.09.2019 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ведут Н.М. надано висновок №15443/83-19 про погодження проекту землеустрою /а.с. 47, 84/.

30.09.2019 державним кадастровим реєстратором відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324285700:00:007:0136, про що позивачу видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 49-51/.

18.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою /а.с. 63/.

01.11.2019 відповідачем видано наказ №9419-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" з огляду на невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою /а.с. 87/.

Не погодившись з цим наказом суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною першою статті 9 названого Закону визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 згаданого Закону відомості про обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), іншої документації із землеустрою.

Пунктами 66, 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.12 №1051 (надалі - Порядок №1051), визначено, що до Державного земельного кадастру державними кадастровими реєстраторами вносяться відомості (зміни до них), зазначені у пунктах 21 - 25 цього Порядку, про об`єкти Державного земельного кадастру.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

За змістом пункту 70 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.

Пунктом 73 Порядку №1051 визначено, що державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Пунктом 74 Порядку №1051 передбачено, що державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність: 1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів); 2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1; 3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

Відповідно до пункту 75 Порядку №1051 у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор:

1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру;

2) робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об`єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. У разі подання заявником документації із землеустрою та оцінки земель в електронній формі зазначена позначка не проставляється, а така документація підписується Державним кадастровим реєстратором із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису;

3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107-161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї);

4) виготовляє у випадках, зазначених у пунктах 162-199 цього Порядку, витяг з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру;

5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209-211 цього Порядку та відповідні відомості про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку;

6) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі подання такої документації у паперовій формі або в електронній формі - за власним кваліфікованим електронним підписом.

Витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 01.11.2019 №9419-СГ, про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що у якості підстав для ухвалення рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідач у відзиві на позовну заяву посилається виключно на те, що у проекті землеустрою позивача наявна довідка по формі 6-зем, яка не відображає відомості про земельну ділянку, що запроектована до відведення, а також на те, що в представленому на розгляд проекті землеустрою відсутні дані щодо віднесення / не віднесення запроектованої земельної ділянки до особливо цінних земель історико-культурного призначення та наявність / відсутність на земельній ділянці об`єктів археології.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з того, що в силу наведених положень Порядку №1051 перевірка відповідності розробленого проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, зокрема, щодо віднесення / не віднесення запроектованої земельної ділянки до особливо цінних земель історико-культурного призначення та наявність / відсутність на земельній ділянці об`єктів археології, мала бути перевірена державним кадастровим реєстратором під час державної реєстрації земельної ділянки.

Суд враховує, що 30.09.2019 видано витяг з Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324285700:00:007:0136 на підставі проекту землеустрою, розробленого ФО-П ОСОБА_2 /а.с. 49-51/.

Наведене вище є підставою для висновку, що державним кадастровим реєстратором здійснено перевірку відповідності проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, за результатами якої проведено державну реєстрацію земельної ділянки.

Також слід зауважити, що в проекті землеустрою наявна схема розташування земельної ділянки з визначенням агровиробничих груп ґрунтів щодо характеристики ґрунтового покриву у відповідності до переліку агровиробничих груп ґрунтів, виділених на земельній ділянці, складена сертифікованим інженером - землевпорядником ОСОБА_2 та інженером - ґрунтознавцем ОСОБА_3 /а.с. 28/

На даній схемі сертифікованим інженером - землевпорядником відмічено, що на земельній ділянці, що проектується до відведення у власність гр. ОСОБА_1 , виділяється площа 2,00 га, яка відноситься за шифром агрогрупи 53г до Чорноземів типових малогумусних та чорноземів сильнореградованих легкосуглинкових.

При цьому, згідно з положеннями статті 150 ЗК України чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградованих легкосуглинкових не визначені як особливо цінні землі.

Поряд з цим, у пунктах 5 та 6 висновку від 20.09.2019 №154443-82-19 про погодження даного проекту землеустрою експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ведут Н.М. відмічено, що запроектована земельна ділянка не належить до особливо цінних земель та відсутні інші обмеження на цій ділянці, як відсутня і необхідність проведення обов`язкової державної експертизи (пункт 7 висновку), тобто експерт погодився, що розробником були дотримані вимоги законодавства до проекту землеустрою в цій частині /а.с. 47/.

Вказані обставини виключають подальшу можливість посилань відповідача на невідповідність землевпорядної документації вимогам чинного законодавства, адже державний кадастровий реєстратор та експерт державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є посадовими особами органів Держгеокадастру та саме до їх повноважень віднесено перевірку відповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 01.11.2019 №9419-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га, кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів, не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га, кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів, а також враховуючи викладене правове регулювання спірних правовідносин суд вважає, що в разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення, крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як встановлено судом, проект землеустрою позивача погоджений у відповідності до вимог статті 186-1 ЗК України, що не заперечується відповідачем.

Позивачем отримано погодження компетентного органу, яке відображено у Висновку експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 20.09.2019 №15443/83-19, яким проект землеустрою визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства і прийнятим нормативно-правовим актам /а.с. 84/.

Отже, враховуючи приписи Положення про Головне управління Держгеокадастру в області та статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", суд дійшов висновку про те, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Крім того, суд бере до уваги положення частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.08.2018 у справі №817/586/17 (адміністративне провадження №К/9901/38699/18).

Викладеним спростовуються посилання відповідача на наявність дискреції його повноважень в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та передачі земельної ділянки у власність.

При цьому, суд зауважує, що за приписами частин дев`ятої, десятої статті 118 ЗК України відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, суд вважає, що найбільш ефективним способом захисту порушених прав позивача на отримання земельної ділянки у власність є зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити ОСОБА_1 . проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та надати земельну ділянку у власність позивачу.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями)

У цій справі представник позивача Кумечко М.С. просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Кумечко М.С. надані: копії договору від 01.02.2019 про надання правової допомоги з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 52-53/, копія попереднього розрахунку вартості послуг та роботи адвоката від 01.02.2019 /а.с. 54/; ордер та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 55-56/, копія акта виконаних робіт (наданих послуг) від 17.01.2020 /а.с. 96/, копія квитанції від 17.01.2020 №8 /а.с. 97/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд звертає увагу на таке.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) від 17.01.2020 зазначено, що адвокатом надано такі послуги: опрацювання законодавчої бази та підготовка документів, юридичний супровід щодо отримання/оформлення земельної ділянки (10 год - 2500,00 грн); опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових доказів, збір документів для справи (2 год - 700,00 грн); складення позову (4 год - 4500,00 грн); складення заяви про стягнення судових витрат в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (30 хв - 200,00 грн); складання та надання відповідачу і до суду відповіді на відзив (3 год - 1800,00 грн); складання та надання відповідачу і до суду клопотання про стягнення судових витрат (1,5 год - 800,00 грн); всього - 10500,00 грн.

Разом з цим, суд враховує, що даний спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, з питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику, про що, зокрема, свідчать посилання представника позивача на висновки Верховного Суду у цій категорії справ.

Підготовлені адвокатом позовна заява та відповідь на відзив займають незначну кількість аркушів, а доказова база фактично складається з копії проекту землеустрою, спірного рішення та паспорта позивача, з урахуванням чого суд вважає, що їх підготовка у будь-якому випадку не могла тривати 19 годин, про що зазначено в пунктах 1, 2, 3, 5 акту виконаних робіт.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.

Більш того, суд зауважує, що адвокат Кумечко М.С. спеціалізується на представництві інтересів фізичних осіб у спорах з суб`єктами владних повноважень щодо реалізації права на отримання земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації, а тому є обізнаною з відповідною законодавчою базою та переліком документів, які підлягають підготовці для розгляду даної категорії справ.

З урахуванням наведеного, суд визнає безпідставними та юридично необґрунтованими доводи представника позивача про те, що нею витрачено загалом 21 годину на представництво інтересів позивача у цій справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 01 листопада 2019 року №9419-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким громадянину ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га, кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити ОСОБА_4 Валентину Васильовичу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5324285700:00:007:0136 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та надати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава