Рішення № 87447497, 23.12.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 р. № 400/3004/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Державної податкової служби України, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053

про:визнання дій протиправними; визнання протиправним та скасування рішення від 30.08.2019 р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі – відповідач, ДПС України) в якому просив суд визнати протиправними дії Дмитра ОСОБА_2 як в.о. директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України у розгляді 30.08.2019 року скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та прийняті ним 30.08.2019 року Рішення про результати розгляду скарги, згідно з яким вирішено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-5455-17 ГУ ДФС у Миколаївській області залишити без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 26.07.2019 року б/н – без задоволення; визнати протиправним та скасувати Рішення про результати розгляду скарги від 30.08.2019 року розглянутою Дмитром ОСОБА_2 як в.о. директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України, згідно з яким вирішено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-5455-17 ГУ ДФС у Миколаївській області залишити без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 26.07.2019 року б/н – без задоволення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримав від ГУ ДФС Миколаївської області вимогу про сплату боргу (недоїмки) 16.05.2019 року № Ф-5455-17, якою ГУ ДФС Миколаївської області відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон № 2464-VI) визначено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. З вказаною вимогою не погодився, оскаржив її до Державної фіскальної служби України. 05.09.2019 отримав Рішення про результати розгляду скарги від 30.08.2019 року № 132/6/99/-00-08-06-01 за підписом В.о. директора Департаменту правового забезпечення ДПС України – Дмитра Павловича.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував. просив в його задоволенні відмовити, вважає, що рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги прийнято законно, в межах компетенції та у строки, визначенні чинним законодавством, а отже скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав від Головного управління ДФС у м. Миколаївській області Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5455-17 від 16.05.2019 року у сумі 21030,90 грн.

Не погодившись з вказаною вимогою, листом від 26.07.2019 року позивач оскаржив до Державної фіскальної служби України Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5455-17 від 16.05.2019 року у сумі 21030,90 грн.

05.09.2019 року позивач отримав від Державної податкової служби України Рішення від 30.08.2019 року про результати розгляду скарги, яким скарга позивача залишена без задоволення, а Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-5455-17 ГУ ДФС у Миколаївській області залишена без змін.

Незгода позивача із рішення Державної податкової служби України зумовила його звернення до суду із даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках, у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Частиною 4 ст.25 Закону №2464 встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно абз. 5 ч.4 ст. 25 Закону №2464 у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абз.6 ч.4 ст.25 Закону№ 2464).

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску (абз.7 ч.4 ст.25 Закону № 2464).

Процедура подання то розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком розгляду контролюючим органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09.12.2015 №1124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 №178/28308 (далі - Порядок №1124).

Згідно п. 1 розд. IV Порядку № 1124 контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис.

Рішення за розглядом скарги приймає керівник контролюючого органу, його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень або уповноважена особа (п.1 розділу V Порядку №1124).

Щодо доводів позивача, що відправлення №5650703390792, яким позивач направив скаргу до контролюючого органу, вручено за довіреністю 30.07.2019, суд зазначає про таке.

З витягу з офіційного сайту «Укрпошта» наданого позивачем, щодо відстеження відправлення згідно накладної №55650703390792 вбачається, що відправлення за номером 55650703390792 вручене за довіреністю 30.07.2019 року о 23 год.00хв. об`єктом поштового зв`язку.

Проте, суд зазначає, що графік роботи, державного органу – відповідача, відповідно до інформації офіційного сайту (http://sfs.gov.ua/others/kontakti/) з понеділка по п`ятницю з 09:00 до 13:00 та з 13:45 до 18:00, у п`ятницю – до 16-45.

Таким чином, скарга позивача не могла надійти 30.07.2019 о 23:00 год., а надійшла безпосередньо на адресу ДПС України 31.07.2019 року.

Стосовно тверджень позивача, про те, що скаргу позивача розглянуто та підписано до призначення ОСОБА_3 на посаду, до функцій якого не входило його право розглядати та приймати рішення за скаргою, суд вказує на таке.

Підпунктом 14.1.137 і пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю уповноважена особа - посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому відповідно до п.20.4 ст.20 Податкового кодексу України, керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Кабінет Міністрів України може встановити обмеження для надання керівниками контролюючих органів повноважень на виконання певних функцій посадовим (службовим) особам такого органу.

Тобто, уповноваженою особою контролюючого органу є посадова (службова) особа такого органу, якій керівником відповідного органу у зазначеному порядку надано повноваження на виконання певних функцій.

При цьому, п.п.21.1.8 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов`язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Наказом ДПС України від 25.06.2019 №6-о «Про покладання виконання обов`язків» виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України з 25.06.2019 покладено на начальника управління організації та супроводження судових справ Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України на ОСОБА_3 (витяг з наказу додається).

Крім того, наказом ДПС України від 22.08.2019 №34 в.о. директора Департаменту правового забезпечення Павловича Дмитра Михайловича уповноважено на здійснення наступних функцій: право прийняття та підписання рішень про продовження строку розгляду скарг платників податків у межах компетенції Департаменту правового забезпечення та рішень про розгляд скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, про що у відповідності до п.п.21.1.8. п.21 ст.21 Податкового кодексу України, оприлюднено на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Тому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Оскаржуваним рішенням про результати розгляду скарги яким скарга позивача залишена без задоволення, а Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-5455-17 ГУ ДФС у Миколаївській області залишена без змін.

Рішення ДПС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов`язку, отже само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Суд встановив, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення про результати розгляду скарги від 30.08.2019 року № 132/6/99/-00-08-06-01 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16(№ К/9901/454/17), вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

В зв`язку із тим, що оскаржуване рішення ДПС України про результати розгляду скарги не породжує само по собі настання юридичних наслідків для позивача (оскільки фіксування порушення вимог законодавства відбулось шляхом винесення Вимоги про сплату боргу (недоїмки)), суд вважає, що скасування даного рішення не є належним способом захисту порушеного права.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник