Рішення № 87447492, 28.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003954

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

за участю: представника позивача Сірого А.В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Магировського Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради за участі третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - Виконавчий комітет ЛМР, відповідач 1), Личаківської районної адміністрації (далі – Личаківська РА ЛМР) в якому просить: зобов`язати Виконавчий комітет Львівської міської ради та Личаківську районну адміністрацію звернутися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом про примусовий демонтаж двох самочинно розміщених МАФів по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у м АДРЕСА_3 Львові.

Ухвалою від 15.08.2019 суд відкрив загальне позовне провадження в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_2 зазначає, що як співвласник будинку по АДРЕСА_2 , який знято з балансу Управління ЖКГ ЛМР він є землекористувачем земельної ділянки за вказаною адресою. Однак за період тривалої відсутності позивача, невідомими йому особами на закріпленій за будинком земельній ділянці було розміщено два МАФи орієнтовною площею 30 кв.м. та 10-15 кв.м., на що, як стверджує ОСОБА_2 він дозволу не давав. ОСОБА_2 вказує, що такими незаконними, на думку позивача, діями було грубо порушено його права як землекористувача. З метою з`ясування вищевказаних обставин представником позивача були скеровані відповідні запити, на які листами Управління архітектури та урбаністики ЛМР було повідомлено, що вказані МАФи не мають відповідних дозвільних документів, а отже встановлені самочинно. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_2 звернувся із заявою до Львівського міського голови з вимогою вжити заходи для демонтажу означених МАФів, проте Личаківська РА ЛМР, протиправно, на переконання позивача, відмовила йому вчиненні дій спрямованих на демонтаж та повідомила, що вказані МАФи мають чинні паспорта прив`язки.

Виконавчий комітет ЛМР подав відзив на позовну заяву. Зазначив, що до повноважень Виконавчого комітету ЛМР не належить здійснення претензійно-позовної роботи. Крім того, дві тимчасові споруди за адресою: вул. Личаківська, 197-199 внесені до переліку споруд для здійснення підприємницької діяльності у відповідності до ухвали ЛМР від 02.03.2017 №1568 і на сьогоднішній день функціонують відповідно до діючих нормативно-правових актів.

ОСОБА_2 надав відповідь на відзив. Вказує, що в структурі Виконавчого комітету ЛМР є управління правової роботи, основним завданням якого і є ведення претензійно-правової роботи, а отже твердження відповідача 1 щодо відсутності зазначених повноважень, на думку позивача, є безпідставними. А зі змісту ухвали на яку посилається відповідач у відзиві не вбачається доказів безпосереднього надання дозволу на продовження дозволу на розміщення спірних МАФів. При цьому на спростування заперечень відповідача 1, позивач посилається на листи Управління архітектури та урбаністики, що підтверджують відсутність відповідних дозвільних документів на встановлення МАФів.

Ухвалою без виходу до нарадчої кімнати від 10.10.2019 суд здійснив перехід до розгляду справи по суті.

Личаківська РА ЛМР у свою чергу надала суду відзив на позовну заяву. Зазаначає, що своє право на землекористування позивач підтверджує лише наявністю рішення ЛМР №195 від 15.04.1976 «Про результати обміру земель в забудованих кварталах м. Львова» без визначення меж земельної ділянки та внесення інформації до Державного земельного кадастру. Вважає, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, оскільки спірні МАФи здійснюють свою діяльність на підставі чинних дозвільних документів, тоді як документів які б підтверджували належним чином оформлене право на користування ОСОБА_2 земельною ділянкою на АДРЕСА_2 не надано.

Ухвалою без виходу до нарадчої кімнати від 07.11.2019 суд задовольнив клопотання Личаківської РА ЛМР на залучив до участі у справі у якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – фізичних осіб- підприємцівщо здійснюють свою діяльність у спірних МАФах на вул. Личаківській, 197 у м. Львові ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 , третя особа 1) та ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , третя особа 2).

Треті особи надали суду свої заперечення щодо позовних вимог. Зазначають, що покликання позивача на те, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 має площу 0,12 га є безпідставними, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проводять підприємницьку діяльність маючи усі дозвільні документи ще з 2004 року.

У судовому засіданні по розгляду даної справи представник позивача вимоги заявлені у позові підтримав повністю, просив їх задоволити у повному обсязі.

Представник третьої особи 1 та третя особа 2 проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.

Відповідачі, явку представників у судове засідання не забезпечили, були належним чином повідомлені про дачу, час та місце розгляду справи. Від Личаківської РА ЛМР надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Підстав для відкладення розгляду справи передбачених ст.205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) судом не встановлено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №42512070 від 19.08.2015, номер запису про право власності 10858502).

Фізичні особи-підприємці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах розташованих на АДРЕСА_1 (даний факт підтверджується доказами наявними в матеріалах справи та сторонами не заперечується).

Позивач, вважаючи що зазначені тимчасові споруди (МАФи) встановленні незаконно, а його права як землекористувача порушено – звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зобов`язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Частинами 1, 4 статті 20 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Згідно із частиною 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах своїх повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до приписів статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди; встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки; відхилення від паспорта прив`язки тимчасової споруди не допускається, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу; розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Аналогічні приписи закріплені і в Положенні про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 (далі - Положення).

Згідно з п.2.1 зазначеного Положення розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорту прив`язки, плану земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки або договору окремих конструктивних елементів благоустрою. Місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив`язки, та плану земельної ділянки або схемі прив`язки.

Самовільно встановлена тимчасова споруда - це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив`язки тимчасової споруди (п.1.3).

Таким чином, тимчасова споруда вважатиметься встановленою правомірно тільки за наявності всіх необхідних дозвільних документів визначених п. 1.3. Положення про порядок розміщення тимчасових споруд і підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526.

Згідно з п.7.1.2 Положення, демонтажу підлягають самовільно встановлені тимчасові споруди.

За змістом п.7.3.-7.5. Положення, при виявлені самовільно встановленої тимчасової споруди складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована тимчасова споруда приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління” та власник тимчасової споруди. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд встановив, що згідно з ухвалою Львівської міської ради від 02.03.2017 за № 1568 продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова до 31.05.2018 згідно з додатком 1. Спірні тимчасові споруди за адресою : м. Львів, вул. Личаківська, 197 зазначені у цьому переліку.

З моменту прийняття вищезазначеної ухвали термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова, окрім тих, що визначені додатком 1 до цієї ухвали - припинений.

Тобто, термін здійснення підприємницької діяльності встановлений включно до 31.05.2018.

З листів Управління архітектури і урбаністики Департаменту містобудування ЛМР від 07.06.2019 №2401-3738 та №2401-3141 вбачається, що щодо надання дозволу з приводу встановлення тимчасових споруд за адресою: вул. Личаківська, 195-197 у м. Львові до управління звернення не поступали, як і щодо внесення змін до ухвали ЛМР №1568. Крім того, надано інформацію про те, що паспорти прив`язки тимчасових споруд за адресою: вул. Личаківська, 195-197 у м. Львові не видавалися, оскільки за вказаною адресою відсутні споруди в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

З сукупного аналізу ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 “Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові”, ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4527 “Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова”, п. 12.2.6 “Правил благоустрою м. Львова”, затверджених ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 (зі змінами) та низки інших нормативних актів, випливає, що для продовження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах необхідно дотримання двох основних аспектів: між ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_3 та Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради укладення договорів оренди конструктивних елементів благоустрою на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, Личаківська, 195-197 та наявність паспортів прив`язки тимчасової споруди, які видаються Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради.

На спростування позовних вимог відповідачем 1 долучено до матеріалів справи паспорти прив`язки та договори оренди, зокрема №Л-823-17(д-18.) від 25.06.2018 та №Л-1019-17 (Д-18), однак з вказаних документів вбачається що паспорти прив`язки втратили чинність ще у травні 2018 року, а термін дії договорів сплив 31.12.2019.

Інших чинних на момент розгляду даної справи документів, які б підтверджували законність встановлених тимчасових споруд за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 195-197 не надано. Враховуючи наведене, є всі підстави для висновку про те, що спірні споруди є самовільно встановленими.

Крім цього, як встановлено судом, на підставі Ухвали ЛМР № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» від 26.12.2019 ухвала №1568 взагалі втратила чинність і у переліку тимчасових споруд, що входять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові спірні тимчасові споруди відсутні.

Також слід зазначити, що до компетенції виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (пп. 7 п “а” ст.. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”),

Згідно статті 31 Закону України “Про місцеве самоврядування” виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, зокрема, зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що при розгляді звернень ОСОБА_2 про демонтаж самочинно розміщених МАФів відповідачами не було у повному обсязі з`ясовано та досліджено усі обставини, зокрема не взято до уваги інформацію якою оперує Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради (щодо відсутності дозвільних документів)

Проте, суд окремо вважає за доцільно надати оцінку вимозі ОСОБА_2 в частині зобов`язання звернутися до суду із позовом про примусовий демонтаж.

При вирішенні спору суд бере до уваги рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії. Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Також суд звертає увагу на наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 набув часткове право власності на будинок по АДРЕСА_2 на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, тобто таке право є безспірним та непорушним.

Наказом 316-Д Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради від 02.04.2004 вказаний будинок було знято з балансу міської ради.

Суд бере до уваги твердження відповідача, щодо того, що земля на якій розташовані МАФи не належить Фіті, оскільки загальна площа як вбачається з ухвали Личаківського районного суду у справі №463/986-13-ц становить 0,0986, проте зазначає.

Відповідно до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З Витягу з рішення виконкому Льіввської міської ради депутатів трудящих від 15.04.1976 №195 виданим Архівним відділом міської ради вбачається, що за землекористувачем будинку 197 по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1 ) зареєстровано ділянку площею 1221 м.кв.

З технічного паспорта на будинок АДРЕСА_2 вбачається, що на схематичному плані земельної ділянки садибного будинку на місці розташування спірних МАФів відображено два об`єкти з відміткою «документи на встановлення не пред`явлено». Даний факт спростовує твердження позивача про те, що йому не було відомо про встановлення зазначених об`єктів, оскільки технічний паспорт був виготовлений у 2015 році. Проте, оскільки вказана частина земельної ділянки всеж відображена на плані, то є підстави вважати що вона може належати до будинку №197. Належних та допустимих доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Крім того, суд зазначає, що будь-яка особа може звертатися до відповідних держаних органів із зверненнями, заявами та вимогами, якщо вважає, що її права порушено.

Суб`єкти владних повноважень у свою чергу, зобов`язані вживати всіх передбачених законом заходів для виявлення та усунення у випадку виявлення таких порушень.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про те, що відповідачі уникнули свого обов`язку щодо належного розгляду заяв позивача та вирішення питань належних до їх компетенції, а тому вони же і повинен виправити свою бездіяльність, що цілком відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість …Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.71 рішення).

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання відповідачів вирішити питання про демонтаж двох самочинно розміщених МАФів по АДРЕСА_5 . АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у АДРЕСА_6 Львові.

Відповідно до квитанції №12 від 30.07.2019 та №6 від 12.08.2019 при поданні позовної заяви позивачем сплачено 1536,80 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тобто слід стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судовий збір в сумі по 384, 20 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Виконавчий комітет Львівської міської ради та Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради вирішити питання про демонтаж двох самочинно розміщених МАФів по АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Виконавчого комітету Львівської міської ради (79000, м. Львів, площа Ринок, 1; ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Стягнути з Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради (79017, м. Львів, вул. К. Левицького, 67; ЄДРПОУ 04056109) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2020.

Суддя В.М.Сакалош