Рішення № 87447164, 07.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 року справа №320/3041/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області та Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-290260-50 від 06.11.2018 Головного управління ДФС у Київській області;

- зобов`язати Білоцерківську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області визнати ОСОБА_1 особою, яка припинила підприємницьку діяльність фізичної особи з 1997 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою від 06.11.2018 №Ф-290260-50 позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску на суму 15819,54 грн., за якою відділом Державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження та в процесі виконання накладено арешт на рахунки позивача в банках. Позивач стверджує, що спірна вимога є протиправною, оскільки він не є платником єдиного соціального внеску, позаяк у 1997 році ним була подана заява про припинення підприємницької діяльності, а з того часу єдиний соціальний внесок за нього сплачує роботодавець. Позивач зазначає, що незавершення органами державної влади процедури припинення державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 після подання ним відповідної заяви та вчинення всіх необхідних дій свідчить про недотримання державою принципу «належного урядування» та допущення нею помилок, виправлення яких не повинно здійснюватися за рахунок позивача та не повинно завдавати йому майнових втрат.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.

Головне управління ДФС у Київській області, заперечуючи проти позовних вимог, зазначило, що згідно даних ІТС "Податковий блок" ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10.02.1995, перебуває на загальній системі оподаткування та з 02.06.1997 є платником єдиного соціального внеску, а тому зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, незважаючи на сплату ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцем. Відповідач стверджує, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати ЄСВ за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році – не менше 704 грн. на місяць, у 2018 – не менше 819,06 грн. на місяць. За таких обставин, відповідач зазначає, що спірна вимога була винесена правомірно, оскільки визначена нею сума ЄСВ є заборгованістю позивача за 2017 рік (8448,00 грн.) та 3 квартали 2018 року (2457,18 грн. х 3).

Усною ухвалою суду від 08.10.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, замінено відповідача - Головне управління ДФС у Київській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

Усною ухвалою суду від 08.10.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у той самий день.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволені.

Присутні у судовому засіданні 08.10.2019 представники сторін після надання пояснень заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Усною ухвалою суду від 08.10.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий 03.01.2019 Сквирським районним відділом Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (а.с.8).

Згідно з даними реєстраційної справи позивача, ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності Сквирською районною державною адміністрацією 09.02.1995 за №62194701 та взятий на облік платників податків з 10.02.1995 за податковою адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Адреса згідно даних Державного реєстру фізичних осіб: 09025, Київська область, Сквирський район, с. Безпечна, вул. Ордаша, 22 (а. с.79-81).

З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-290260-50, якою позивачу станом на 31.10.2018 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн. (а.с.48).

Вказана вимога була направлена позивачеві за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 Сквира, АДРЕСА_2 буд. АДРЕСА_2 , проте рекомендована поштова кореспонденція була повернута відправникові з відміткою "відсутня адреса одержувача".

На підставі вищевказаної вимоги Сквирським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області була винесена постанова від 01.02.2019 про відкриття виконавчого провадження №58255323, та в межах виконавчого провадження накладено арешт на рахунок позивача в АТ КБ «Приватбанк» на підставі постанови від 19.04.2019 №58255323, про що позивача повідомлено довідкою від 05.06.2019 №5N1MV55TB6TN424S (а. с.18-19).

Судом встановлено, що позивач звернувся до Сквирського відділення об`єднаної державної податкової інспекції у Київській області із заявою про надання інформації щодо обставин винесення вимоги про сплату боргу.

Сквирське відділення Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області листом від 03.05.219 №11133/ФОП/10-36-50-11 повідомило позивачу, що відповідно до бази даних ІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 , податкова адреса: АДРЕСА_2 , зареєстрований в податковому органі фізичною особою-підприємцем з 10.02.1995 (номер взяття на облік 52) та по даний час є платником податків. Станом на 03.05.2019 стан платника 0 (платник податків за основним місцем обліку). ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування, вид діяльності - 51 (оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі та зареєстрований платником ЄСВ з 02.06.1997, категорія страхувальника 211 (фізичні особи-підприємці, які сплачують єдиний внесок від суми доходу , отриманого від цією діяльності).

У листі вказано, що відповідно до баз даних ІС "Податковий блок" інформація щодо звітності та сплати податків обліковується з 2013 року. По ФОП ОСОБА_1 відомості в базі даних ІС "Податковий блок" щодо подання звітності та сплати податків відсутні (а.с.13).

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся до Сквирської державної податкової інспекції Білоцерківського управління ГУ ДФС у Київській області із адвокатським запитом від 06.06.2019 №107, у якому просив надати копію спірної вимоги (а.с.44).

Головне управління ДФС у Київській області листом від 10.06.2019 №14256/фоп/10-36-50-07 направило на адресу представника позивача: податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-290260-50 на суму 21030,90 грн., від 04.02.2019 №Ф-290260-50 на суму 19276,72 грн. та від 06.11.2018 №Ф-290260-50 на суму 15819,54 грн. з копіями поштових конвертів з відмітками про повернення поштової кореспонденції на адресу контролюючого органу (а.с.45-48).

Судом встановлено, що єдиний соціальний внесок в сумі 15819,54 грн. нарахований позивачеві за період: 2017 рік (8448,00 грн.) та 3 квартали 2018 року (2457,18 грн. х 3).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на таке правове регулювання.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», далі – Закон №755).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №755 (в редакції станом на момент набрання ним чинності) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755 (в чинній редакції) Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (надалі - Закон №3384-VI) викладено у такій редакції:

«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору рєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Про необхідність врахування наведених законодавчих положень для перевірки дійсності свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців, як передумови для нарахування сум єдиного внеску, зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 86203700).

Як було вказано раніше, ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності Сквирською районною державною адміністрацією 09.02.1995 за №62194701 та взятий на облік платників податків з 10.02.1995.

На момент реєстрації позивача в якості суб`єкта підприємницької діяльності діяло Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276 (далі – Положення №276), яким визначено порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб`єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації.

Згідно з пунктом 2 Положення №276 державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Відповідно до пункту 7 Положення №276 громадянин, який має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи /заявник/, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред`являє документ, що посвідчує його особу.

За наявності всіх документів, зазначених у пунктах 4 і 7 цього Положення, орган державної реєстрації протягом п`яти робочих днів з дати надходження цих документів зобов`язаний провести державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності видати заявникові свідоцтво за зразком згідно з додатком (п.10 Положення №276).

Пунктом 25 Положення №276 (у редакції станом на 1997 рік, у якому, за твердженням позивача, ним було подано заяву про припинення підприємницької діяльності) визначено, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду у разі: провадження діяльності, що суперечить законодавству; несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання.

Відповідно до пункту 27 Положення орган державної реєстрації, який прийняв рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, виключає його із журналу обліку реєстрації, заповнює і в 10-денний термін подає:

до відповідної державної податкової інспекції повідомлення за формою згідно з додатком N 8 (якщо суб`єкт підприємницької діяльності є фізичною особою);

до відповідного органу державної статистики повідомлення за формою згідно з додатком N 9 (якщо суб`єкт підприємницької діяльності є юридичною особою).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 було витребувано від Сквирської районної державної адміністрації Київської області:

- подану ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у 1995 році заяву про державну реєстрацію та реєстраційну картку за зразком додатка 2 до Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276);

- копію журналу обліку реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності із зафіксованою датою надходження документів від ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), згідно з пунктом 9 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276;

- копію поданої ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у 1997 році заяви про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, докази внесення відповідного запису до журналу обліку реєстрації, та докази направлення до податкової інспекції повідомлення за формою згідно з додатком №9 (п.25, 27 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. N 276).

На виконання вимог ухвали суду Сквирська районна державна адміністрація разом з листом від 16.09.2019 №06-43/2346 надала суду копію витягів із журналу реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, в якому наявний запис про реєстрацію 09.02.1995 позивача як суб`єкта підприємницької діяльності з видачею свідоцтва №62194701 (а.с.115-117).

Також Сквирська районна державна адміністрація у листі від 16.09.2019 №06-43/2346 повідомила, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та серед реєстраційних справ, що зберігаються в паперовій формі в секторі державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації, відсутня реєстраційна справа про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.114).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивач дійсно набув 09.02.1995 статус суб`єкта підприємницької діяльності, проте реєстраційна справа, а також запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про підприємницьку діяльність позивача відсутні.

З наведеного вбачається, що у строк, встановлений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI (тобто до 04 березня 2012 року), позивач не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, у зв`язку з чим, згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та виданого до 1 липня 2004 року (№62194701), після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку (тобто після 04.03.2012) вважається недійсним.

При цьому, відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації про позивача з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, вважається недійсним, пов`язано виключно з бездіяльністю держави.

Так, як було передбачено пунктами 7 та 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом періоду з 05.03.2012 по 05.04.2012 був повинен передати відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. У свою чергу, ці уповноважені органи протягом місяця з дня отримання таких відомостей повинні були провести звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру, та, за результатами остаточного звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), підготувати аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, мали бути включені до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Враховуючи викладене, суд вважає, що невиконання державою процедури, передбаченої пунктами 7 та 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, що призвело до відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про позивача з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, вважається недійсним, свідчить про недотримання принципу «належного урядування», а тому ризик помилки держави має покладатися саме на неї, а такі помилки не можуть виправлятися за рахунок позивача.

При цьому, оскільки відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року (№62194701), вважається недійсним, у позивача відсутній статус фізичної-особи підприємця, як визначена пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передумова для наявності обов`язку сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином, оскільки за період нарахування (2017 рік та 3 квартали 2018 року) позивач не був платником єдиного внеску, суд вважає, що спірна вимога №Ф-290260-50 від 06.11.2018 була сформована Головним управлінням ДФС у Київській області неправомірно, у зв`язку з чим має бути визнана протиправною та скасована.

При цьому, суд вважає непереконливими посилання позивача в якості підстави позову на те, що у спірний період (2017 рік та 3 квартали 2018 року) єдиний соціальний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, оскільки згідно з відомостями наявної у справі трудової книжки (а. с.11-12), у цей період позивач не був працевлаштований.

Додатково суд звертає увагу на недотримання контролюючим органом порядку надсилання спірної вимоги позивачеві.

Так, відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі – Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

З матеріалів справи вбачається, що вимога №Ф-290260-50 від 06.11.2018 була направлена Головним управлінням ДФС у Київській області за адресою: 09000, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Байдукова, 27, та не була вручена позивачеві, оскільки останній не проживає за цією адресою протягом тривалого часу. Натомість, судом встановлено, що контролюючий орган був обізнаний про адресу позивача згідно даних Державного реєстру фізичних осіб, за якою ОСОБА_1 проживає до теперішнього часу: АДРЕСА_5 . Інформація про цю адресу міститься в реєстраційній справи позивача (а. с. 80), а тому мала бути розцінена контролюючим органом в якості останнього відомого місця перебування фізичної особи, на яку і мала бути направлена спірна вимога згідно пункту 4 Розділу VI Інструкції №449.

Також суд звертає увагу на те, що окрім спірної вимоги №Ф-290260-50 від 06.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області були сформовані і інші вимоги у зв`язку із зростанням недоїмки, а саме:

- від 04.02.2019 №Ф-290260-50 на суму 18276,72 грн. (за період 2017-2018 роки, а. с. 35);

- від 10.05.2019 №Ф-290260-50 на суму 21030,90 грн. (за період 2017-2018 роки та 1 квартал 2019 року, а. с. 34).

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI та пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Пунктом 7 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Отже, наявність вимог від 04.02.2019 №Ф-290260-50 та від 10.05.2019 №Ф-290260-50 також впливає на майнові права позивача, оскільки на суму зростання недоїмки ці вимоги можуть бути подані до органу державної виконавчої служби для примусового виконання, при тому, що правові підстави для визначення позивачеві суми ЄСВ відсутні.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі цього, суд вважає, що для ефективного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 04.02.2019 №Ф-290260-50 та від 10.05.2019 №Ф-290260-50.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Білоцерківську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області визнати ОСОБА_1 особою, яка припинила підприємницьку діяльність фізичної особи з 1997 року, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма закріплює імперативний характер діяльності державних органів, з якої випливає, що у судовому порядку суб`єкта владних повноважень можна спонукати вчинити лише не будь-які дії, а лише ті, які він зобов`язаний вчинити відповідно до Конституції та законів України, та від вчинення яких ухиляється.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 про відкриття провадження у цій справі від позивача було витребувано нормативне обґрунтування позовної вимоги про спонукання Білоцерківську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області визнати ОСОБА_1 особою, яка припинила підприємницьку діяльність фізичної особи з 1997 року (якою правовою нормою передбачений такий спосіб захисту права).

Однак, під час розгляду справи відповідна вимога суду позивачем виконана не була та не надані нормативні пояснення вищевказаної вимоги, а саме: якою саме правовою нормою закріплений обов`язок контролюючого органу визнавати фізичних осіб особами, які припинили підприємницьку діяльність.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням чинного законодавства та, на переконання суду, не призведе до ефективного захисту.

Так, суд зазначає, що спірні обставини виникли у зв`язку з перебуванням позивача на обліку у Головному управлінні ДПС у Київській області як платника єдиного внеску.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року N 1162 (далі – Порядок №1162).

Оскільки у позивача, як встановлено під час розгляду цієї справи, відсутній статус фізичної-особи підприємця, його зняття з обліку платників єдиного внеску має здійснюватися згідно з Розділом V Порядку №1162, який регламентує процедуру зняття з обліку платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Розділу у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону N 755, платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою N 7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та залежно від категорії страхувальника копії відповідних документів:

- розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію та про утворення ліквідаційної комісії;

- відомостей (витягу) відповідного реєстру про припинення, або зупинення незалежної професійної діяльності, або зміну організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу;

- документа, що підтверджує дату виходу із складу членів фермерського господарства, дату, з якої особа підлягає страхуванню на інших підставах, дату звільнення від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону N 2464.

Платник єдиного внеску може не подавати заяву за формою N 7-ЄСВ та документи, визначені цим пунктом, якщо таким платником до контролюючого органу подано заяву та документи для зняття з обліку в контролюючих органах, відповідно до розділу XI Порядку N 1588. У такому разі датою подання заяви для зняття з обліку платника єдиного внеску вважається дата, що відповідає даті подання заяви згідно з Порядком N 1588.

Отже, зняття позивача з обліку платників єдиного внеску та, відповідно, захист його порушеного права, має здійснюватися за вищевказаною процедурою, яка ініціюється шляхом звернення до контролюючого органу з відповідною заявою.

Враховуючи, що під час розгляду справи позивачем не надано суду доказів його звернення до контролюючого органу з відповідною заявою за процедурою, закріпленою Розділом V Порядку №1162, суд вважає, що судовому захисту права позивача на зняття з обліку платників єдиного внеску має передувати звернення до контролюючого органу за процедурою, закріпленою Порядком №1162, а тому розгляд питання про зняття з такого обліку у судовому порядку є передчасним.

За таких обставин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст. 139 КАС України).

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., що підтверджується квитанціями від 06.06.2019 №341779577 на суму 768,40 грн. (а.с.3) та від 26.06.2019 №42318700 на суму 768,40 грн. (а.с.44).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а саме: задоволення вимоги майнового характеру, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-290260-50, від 04.02.2019 №Ф-290260-50 та від 10.05.2019 №Ф-290260-50.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.