Рішення № 87447153, 28.01.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. справа № 300/2372/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Шумея М.В.,

секретаря судового засідання: Шпак М.М,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Клюби П.Р.,

представника відповідача Луцишин В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (надалі, також – відповідач, ГУНП України в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що позивача, 08.11.2019 згідно наказу №356 о/с звільнено у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Підставою звільнення слугував наказ №1626 від 24.09.2019 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ГУНП в Івано-Франківській області. Дане звільнення та підставу звільнення ОСОБА_1 вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки звільнення з посади є крайнім заходом дисциплінарного впливу, яке в даному випадку застосоване без урахування усіх обставин у справі та дотримання принципу пропорційності між вчиненим дисциплінарним проступком та мірою дисциплінарної відповідальності. Тому наказ про його звільнення є протиправним та таким, що порушує його права, свободи та законні інтереси і підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.12.2019 о 10:00 год.(а.с.1-2).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 витребувано у відповідача додаткові докази по справі (а.с.90-91).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву №26/409 від 16.12.2019 (а.с.30-35), який надійшов на адресу суду 18.12.2019. Проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що основною підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стали обставини порушення нею службової дисципліни, а саме відмова позивача від обстеження на встановлення стану алкогольного сп`яніння, а потім проходження його, що підтвердило факт керування транспортним засобом в стані сп`яніння, а також самовільне залишення місця ДТП , порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів та керування діяння транспортним засобом особою, яка не мала відповідних документів на право керування транспортним засобом або не пред`явила їх під час перевірки. Відповідно керівництвом ГУНП не досліджувались питання наявності чи відсутності вчинення нею адміністративного правопорушення, а тільки надавалась правова оцінка наявності або відсутності вчинення ним дисципліна проступку. При цьому, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовують можливість притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав. Вчинене позивачем несумісне з його посадою, оскільки позивачем скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Враховуючи вказане, вважає позов безпідставним та просить суд в задоволенні позову відмовити.

В судових засіданнях позивач та представник позивача пред`явлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити повністю з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судових засіданнях надав додаткові пояснення по суті справи, а також витребуванні судом письмові докази, проти позову заперечив, з мотивів викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 з 25.01.2019 прийнята на службу в Національну поліцію на посаду інспектора поліцейського сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Стефунько І.В. - інспектор сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області наказом за №1626 від 24.09.2019 притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України (а.с.72-74). Відповідно до даного наказу ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного за фактом протиправних дій інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, яке було призначено наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 06.09.2019 за №1519.

Наказом по особову складу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №356 о/с від 08.11.2019 на підставі підпункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції (а.с. 6).

На думку позивача, наказ ГУНП в Івано-Франківській області №356 о/с від 08.11.2019 винесений не на підставі та не у спосіб, передбачений чинним законодавством, а отже, звільнення позивача із займаної посади є протиправним. Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу є предметом даного адміністративного спору.

Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України (надалі, також – поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону; підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (надалі, також - Статут). Цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Статтею 1 Статуту визначено, що службова дисципліна – дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Стаття 12 Статуту вказує, що дисциплінарний проступок – це протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Статтею 11 Статуту визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (надалі, також - Порядок).

Цей Порядок визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.

Виходячи із положень Статуту та вимог Порядку начальником ГУНП в Івано-Франківській області видано наказ №1519 від 06.09.2019 на підставі якого проведено службове розслідування за фактом виявленого 05.09.2019 порушення службової дисципліни поліцейським СРПП №1 Галицького ВП Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області капралом поліції Стефунько І.В.

Згідно з висновком, складеним за результатом проведеного службового розслідування, ОСОБА_1 допущено порушення вимог п.2.10 розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, пп.1 п.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.3 ст.1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII та наказу МВС України від 09.11.2016 №1179 «Про затвердження правил етичної поведінки поліцейський», що виразилось у неетичній поведінці на місці дорожньо-транспортної пригоди; відмові пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а в подальшому проходження вказаного тесту з позитивним результатом 0,80‰; недотриманні норм етичної поведінки поліцейських під час спілкування з громадянами, що призвело до підриву авторитету органів поліції, основним критерієм оцінки діяльності яких є рівень довіри населення.

Внаслідок вказаного, ОСОБА_1 рекомендовано звільнити зі служби в поліції.

На підставі вищезазначеного висновку відповідачем видано Наказ від 24.09.2019 №1626, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Зазначений висновок службового розслідування слугував прийняттю оскаржуваного наказу №326 о/с від 08.11.2019, яким звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Так, підставою для звільнення позивача слугувало вчинення нею адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 130, 124, 122- 4, 126 КУпАП, а також не дотримання норм етичної поведінки поліцейських під час спілкування з громадянами, що призвело до підриву авторитету органів поліції, основним критерієм оцінки діяльності яких є рівень довіри населення.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Статуту, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Крім того необхідною умовою для накладення стягнення є така ознака порушення службової дисципліни як вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем.

Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 23.09.2019 у справі №349/1568/19 провадження у даній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 06.11.2019 у справі №349/1584/19 позов ОСОБА_1 до Рогатинського відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задоволено повністю. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДПО18№331458 від 05.09.2019 та закрито провадження у даній справі про за ч.1 ст.126 КУпАП.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.10.2019 у справі №349/1569/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено, постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03.10.2019 щодо ОСОБА_1 – скасовано, провадження у даній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях складу адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП.

Вищезазначені рішення суду не оскаржені та набрали законної сили.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, судами спростовано факти вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 130, 124, 122- 4, 126 КУпАП, які стали підставою для звільнення її зі служби в поліції.

Щодо недотримання ОСОБА_1 норм етичної поведінки поліцейських суд зазначає, керівництвом ГУНП не досліджувались питання наявності чи відсутності вчинення нею адміністративного правопорушення, а тільки надавалась правова оцінка наявності або відсутності вчинення нею дисциплінарного проступку. При цьому, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовують можливість притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав.

Згідно зі ст. 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Вказаним Дисциплінарним статутом визначається сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівника.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально- економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:

1) зауваження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) попередження про неповну службову відповідність;

5) пониження у спеціальному званні на один ступінь;

6) звільнення з посади;

7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до ст.19 Дисциплінарного статуту, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, є:

1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку;

2) попередня бездоганна поведінка;

3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород;

4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди;

5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність;

6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

Обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є:

1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння;

2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення;

3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього;

4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку;

5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновку про неналежне виконання службової дисципліни, яке полягає вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130, 124, 122- 4, 126 КУпАП так, як на даний час рішеннями суддів по факту вчинення вищевказаних адміністративних правопорушень, інспектором сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області капралом поліції Стефунько І.В. спростовано, а тому зазначені факти судом не підтверджено, в зв`язку із чим накладення дисциплінарного стягнення на позивача в частині винесення оскаржуваного наказу без врахування висновків суду є протиправним, а застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби є крайнім заходом дисциплінарного стягнення, та є неспівмірними із виявленим проступком.

Згідно ст. 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія, керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

В даному випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на вчинення позивачем адміністративних правопорушень, спростованих судами, внаслідок яких, допустила порушення норм етичної поведінки поліцейських під час спілкування з громадянами, що призвело до підриву авторитету органів поліції, основним критерієм оцінки діяльності яких є рівень довіри населення.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів особової справи наданої відповідачем в судовому засіданні, позивач характеризується виключно з позитивної сторони. Діючих дисциплінарних стягнень у позивача немає, що підтверджується її послужним списком, наявним у матеріалах особової справи ОСОБА_1 .

Суд також зазначає, що відповідно до позиції висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллен де Рібемон проти Франції», що принцип презумпції невинуватості – перш за все гарантія процесуального характеру у кримінальних справах, але сфера застосування цього принципу значно ширша: він обов`язковий не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

В силу ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів, які б свідчили про неправомірність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому заявлені позивачем вимоги у частині визнання протиправними та скасування наказу №356 о/с від 08.11.2019 підлягають до задоволення.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди необхідно зазначити, що позивачем ОСОБА_1 не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів, які б підтверджували сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, або втрати немайнового характеру та доказів необхідності додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, доказів про погіршення здоров`я, що стало наслідком саме обставин, пов`язаних із звільненням з поліції, відповідно позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, з метою належного відновлення порушеного права, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якої її протиправно звільнено, а саме на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції № 1 Галицького відділення Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області з дати її звільнення, тобто з 08.11.2019.

Так, період вимушеного прогулу позивача слід рахувати з 08.11.2019 (з дня звільнення) по 28.01.2020 (дата ухвалення судом рішення).

При цьому, суд керується позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 (№ рішення у ЄДРСР 41602330), відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 2 даного Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно п.п. 5 і 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 08.11.2019 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, при поданні позовної заяви про поновлення на роботі позивач звільняється від сплати судового збору.

Однак, позивачем сплачено судовий збір у сумі 2030,00 грн. за позовну вимогу в частині відшкодування моральної шкоди, що підтверджується квитанцією від 03.12.2019 за №12-1228К.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору в частині поновлення на роботі, а в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено в задоволені позову, суд не вбачає підстав для повернення позивачу сплаченого судового збору.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 11.11.2019 (а.с. 81), акт виконаних робіт від 30.12.2019 (а.с. 23), квитанція до прибуткового касового ордеру №08 від 03.12.2019 на суму 10000,00 грн. (а.с. 88).

Відповідно до акту виконаних робіт, позивачу була надана правова допомога, зокрема, надано консультацію з правового питання, підготовлено та направлено адвокатський запит, проведено ознайомлення з матеріалами службового розслідування, підготовка позовної заяви, виготовлення копій документів та участь у судових засіданнях.

З огляду на зазначене, враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, суми витрат на правничу допомогу, підлягають стягненню з у розмірі 10 000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУНП в Івано-Франківській області № 356 о/с від 08.11.2019 року про звільнення зі служби в поліції капрала поліції ОСОБА_2 Василівну, поліцейського сектору реагування патрульної поліції №1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління поліції в Івано-Франківській області на підставі підпункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) п. 1 статі 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Поновити капрала поліції ОСОБА_2 з 08.11.2019 року на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 1 Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління поліції в Івано-Франківській області та допустити до виконання службових обов`язків.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2019 по 28.01.2020.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

В задоволені іншої позовної вимоги відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шумей М.В.

Рішення складене в повному обсязі 03 лютого 2020 р.