Ухвала суду № 87446494, 05.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у закритті провадження в частині пред`явлення позовних вимог

05 лютого 2020 року Справа № 160/9948/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засіданняСтогній К.В., за участі: позивача: представника позивача: представника відповідача: представника третьої особи: не прибув Шабатенко А.М. не прибув не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині пред`явлення позовних вимог у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві “Дельта Банк” Кадиров Владислав Володимирович про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання,-

ВСТАНОВИВ:

11.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ “Дельта Банк” Кадирова В.В.

В мотивування позовних вимог позивач зазначає про те, що вважає свої права (деліктні які виникли з норми закону) порушеними з дня початку виплати Фондом гарантування вкладів коштів вкладникам ПАТ “Дельта Банк” з 11.06.2015 року у зв`язку з невиплатою Фондом суми в розмірі 186 857,36 грн. (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот п`ятдесят сім гривень 36 коп.) з депозитного рахунку позивача. За таких обставин, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з метою захисту та поновлення порушених прав.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2019 року зазначена вище справа розподілена та 12.10.2019 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено та звільнено від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви. Відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.11.2019 о 09:00. Залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - уповноважену особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві “Дельта Банк” Кадирова В.В. Витребувано від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб завірені належним чином відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України: докази щодо включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ “Дельта Банк”, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду. Зобов`язано ОСОБА_1 надати до суду засвідчені належним чином відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України: документи щодо підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорт, РНОКПП); докази звернення до банків агентів для виплати коштів щодо включення до переліку вкладників; докази прес релізу від 26.07.2018 року на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; засвідчену належним чином копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року з відміткою про набрання законної сили та копію постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 року по справі №160/66/19.

08.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмволено у клопотанні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

03.12.2019 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. В означеному клопотанні відповідач просить суд закрити провадження в частині пред`явлення позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання (251 076,32 грн.).

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач послався на те, що у справі №160/9948/19 правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правової угоди банківського вкладу, які за своєю правовою природою є приватноправовими відносинами, врегульовані ЦК України (глава 71 Книги п`ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У даному випадку Фонд виступає гарантом перед вкладником за виконання банком своїх повноважень і має ознаки забезпечення зобов`язання, передбачені статтями 546, 548 ЦК України. Це зобов`язання Фонду ґрунтується безпосередньо на нормах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що відповідає вимогам частини третьої статті 11 ЦК України. Оскільки позивач звернувся за захистом порушених, на його думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правових угод - договорів банківського вкладу (депозити) № 011-03616-190215 «Зростаючий» у доларах США від 19.02.2015 та № 012-03616-190215 «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року, тому спір в частині стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання (251 076,32 грн.) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 826/12003/16, що справа за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці вимоги не пов`язані з вимогою вирішити публічно - правовий спір. За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача щодо клопотання про закриття провадження в частині пред`явлення позовних вимог заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що в задоволенні такого клопотання слід відмовити з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, щокожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Частиною першою статті 6 КАС встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За правилами частини другої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI).

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 цього Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 Закону № 4452-VI у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Разом з цим, відповідно до п.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 194/1149/17, провадження № 14-454цс19, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування банківського вкладу за деліктним зобов`язанням - ОСОБА_2 .

У справі № 194/1149/17 ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила: стягнути з відповідачів на її користь гарантовану суму відшкодування згідно з договором банківського вкладу (депозиту) “Зростаючий” у євро № 003-03616-250215 від 25 лютого 2015 року в розмірі 45 282 грн; нанесений збиток (відшкодування упущеної вигоди) у розмірі 13 606,93 грн; відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 29 711,52 грн; відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми; пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 3401,73 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судові витрати покласти на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 року у справі №194/1149/17, провадження №14-454цс19, зокрема зазначила, що: “Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом №4452-VI, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI)...

... Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти, тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та інших.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2018 року (справа № 755/1700/16), де предметом спору є зарахування коштів на погашення кредитної заборгованості, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов`язань, які не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи, і правових висновків, наведених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 757/44693/15-ц) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року (справа № 598/1470/15) щодо визнання дійсними договорів банківського вкладу, тобто невизнання та невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, є необґрунтованими, оскільки предмети спору у цих справах є різними, до того ж за аналогією не відповідають тим правовідносинам, що розглянуті у справі № 194/1149/17, рішення у якій оскаржується”.

Отже, позивач вже звертався до суду першої інстанції з позовом відповідача в порядку цивільного судочинства з такими ж вимогами, як і у цій справі, та Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію щодо підсудності такої справи саме адміністративному суду. Відтак, суд не знаходить підстав відступити від зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

З приводу доводів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відносно того, що відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 826/12003/16, справа за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці вимоги не пов`язані з вимогою вирішити публічно - правовий спір, суд зазначає, що у даній справі предметом спору є стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання, а у справі № 826/12003/16 є стягнення матеріальної шкоди в розмірі 27 595,00 грн. у зв`язку з простроченням виплати гарантованої суми відшкодування за депозитними вкладами у 2015 та 2016 роках, а також стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяну протиправними діями/бездіяльністю, що є по суті різними предметами спору.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних втрат та стягнення пенсі за прострочення зобов`язання (251 076,32 грн.) ґрунтуються на виконанні зобов`язань Фонду перед вкладниками з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.Тобто, дані заявлені позовні вимоги належать до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, визначених ст.238 КАС України, для закриття провадження по даній справі в частині стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання (251 076,32 грн.).

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 05 лютого 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 07 лютого 2020 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 238, ст. 239, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині пред`явлення позовних вимог у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві “Дельта Банк” Кадирова Владислава Володимировича про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов`язання – відмовити.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду складено 07 лютого 2020 року.

Суддя С. В. Прудник