Рішення № 87446217, 07.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 р. Справа № 120/4048/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1119 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

05.12.2019 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А1119, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках 62 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках 62 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом начальника Головного управління персоналу – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.06.2019 № 168 позивача звільнено з військової служби у запас. Наказом командира військової частини А1119 (по стройовій частині) від 26.06.2019 № 122 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Водночас при звільненні позивача з військової служби відповідач не провів з ним повного розрахунку. Так, позивач зазначає, що як учасник бойових дій він мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак така відпустка під час військової служби протягом 2015-2019 рр. не надавалась. Відтак позивач вважає, що у зв`язку із звільненням зі служби він набув право на отримання грошової компенсації за всі невикористані 62 дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Але відповідач виплату такої компенсації не здійснив та відмовляється це зробити. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач вимушений звертатися до суду.

Ухвалою суду від 10.12.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

02.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що згідно з абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Водночас пунктом 19 статті 10-1 вказаного Закону визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. На думку відповідача, військовослужбовці лише за певних умов мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Водночас використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Відповідач зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", припиняється. Крім того, на час звернення до військової частини А1119 у листопаді 2019 року щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач вже не був військовослужбовцем військової частини, а тому відповідач не мав законних підстав для виплати йому спірної компенсації. Також відповідач звертає увагу суду на неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу зі складністю справи та вважає, що позивач завищив розмір відповідних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що наказом начальника Головного управління персоналу – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.06.2019 № 168 позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі п. "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А1119 від 26.06.2019 № 122 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.06.2019.

Як видно з довідки військової частини А1119 від 26.11.2015 № 598, протягом 2015 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

У грудні 2015 року позивачу присвоєно статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.12.2015.

12.11.2019 позивач звернувся до військової частини А1119 з приводу невиплати йому при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 рр. календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Листом від 21.11.2019 № 5891 відповідач повідомив, що додаткова відпустка за вказаний період позивачу не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась.

Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за належні йому дні додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є гарантованою пільгою для учасників бойових дій.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Так, згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою – раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права та вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Окрім того, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки.

Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:

типові адміністративні справи – це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;

зразкова адміністративна справа – типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Обставини цієї справи, склад її учасників та предмет спору вказують на те, що ця справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, наведеним у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог чинного законодавства обов`язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ. Окрім того, такі висновки не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.

З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, суд зауважує, що надання військовослужбовцям додаткової відпустки в особливий період призупиняється, однак це не позбавляє особу права на отримання грошової компенсації за усі невикористані дні такої відпустки при звільненні з військової служби.

Судом встановлено, що будучи учасником бойових дій позивач не використав дні додаткової відпустки у 2015-2019 рр., а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 26.06.2019.

Відповідач зазначає, що на час звернення до військової частини А1119 у листопаді 2019 року щодо виплати вказаної грошової компенсації, позивач вже не був військовослужбовцем. Відтак, на думку відповідача, військова частина А1119 не має законних підстав для виплати позивачу спірної компенсації.

Проте суд вказані доводи відповіда вважає помилковими та наголошує на тому, що відповідач був зобов`язаний провести повний розрахунок з позивачем на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини. Натомість відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, внаслідок чого виник спір.

Отже, у спірних правовідносинах військова частина А1119 є належним відповідачем і позовні вимоги звернуто до неї правомірно.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд також враховує рішення Верховного Суду у вищезазначеній зразковій справі № 620/4218/18. Цим рішенням визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що вимоги позивача належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності військової частини А1119 щодо ненарахування та невиплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 рр. календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 26.06.2019, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу вказану грошову компенсацію.

Втім, суд не вбачає достатніх підстав для визначення конкретної кількості календарних днів додаткової відпустки, за які позивачу має бути сплачено грошову компенсацію.

Так, на думку суду, це питання повинно вирішуватись самим відповідачем під час виконання рішення суду, що, одначе, не позбавляє позивача права в порядку ст. 383 КАС України ініціювати визнання протиправними дій відповідача, вчинених на виконання судового рішення, якщо позивач обґрунтовано не буде погоджуватись з проведеним відповідачем розрахунком та сумою нарахованої грошової компенсації.

Крім того, наведений позивачем розрахунок кількості календарних днів відпуски, які підлягають компенсації, є сумнівним з огляду на те, що статус учасника бойових дій позивач отримав у грудні 2015 року, тоді як за цей рік позивач розрахував повну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів.

Враховуючи наведене у цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Разом з тим, всупереч приписам ст. 134 КАС України позивач не надав суду договору про надання правничої допомоги, укладеного з адвокатом, зі змісту якого можливо було б встановити обставини та порядок надання правової допомоги, обсяг юридичних послуг, розмір гонорар адвоката тощо, а також перевірити належність і достовірність понесених позивачем витрат, визначених згідно з рахунком-фактурою від 02.12.2019 № 2/03/2-12/2019 та квитанцією від 03.02.2019 № ПН777.

Крім того, наданий позивачем акт виконаних робіт від 05.12.2019 не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг) в розумінні положень ч. 4 ст. 134 КАС України, оскільки в ньому не відображено детальний, розгорнутий опис виконаних робіт та відсутнє посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

До того ж згідно з вказаним актом позивачу надано такі послуги як підготовка адвокатських запитів. Водночас факт надання цих послуг не підтверджується документально. Зокрема, суду не надано відповідних запитів, а з матеріалів справи видно, що позивач звертався до відповідача з заявою від 12.11.2019, тобто ще до отримання правничої допомоги (враховуючи реквізити договору № 2/02/3-12/19-юп від 02.12.2019).

Таким чином, на переконання суду, витрати позивача в сумі 2000,00 грн, пов`язані з оплатою правової допомоги, не підтверджуються належними доказами, а тому не можуть бути відшкодовані за результатами розгляду цієї справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат в цій частині не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо ненарахування та не виплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення з військової служби 26 червня 2019 року.

Зобов`язати військову частину А1119 (код ЄДРПОУ 07666794, місцезнаходження: вул. Арсенальна, 1, м. Калинівка, Вінницька область, 22402) нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату його звільнення з військової служби 26 червня 2019 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.02.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович