Рішення № 87446205, 28.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 січня 2020 р. Справа № 120/3525/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитруку В.В.

представника позивача: Самара В.О.

представника відповідача: Чугаєнко К.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ФГ "Янтар" в особі голови Самара Олександра Івановича (вул. Зарічна, 6, с. Антонівка, Томашпільський район, Вінницька область, 24213)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

про: визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 23.05.2019 вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, з метою передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів. Розглянувши подане клопотання, відповідач повідомив про неможливість його задоволення з огляду на те, що в проекті землеустрою не було належним чином завіреного документу (нотаріально завіреної згоди землекористувача на розробку проекту землеустрою) та на акті прийомки-передачі межових знаків на збереження та схемі прив`язки закладки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (кроки) відсутні кадастрові номери земельної ділянки. Крім того, в клопотанні не вказана площа земельної ділянки.

Привівши у відповідність проект землеустрою, 03.07.2019 позивач звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження вищезгаданого проекту землеустрою.

Наказом від 18.07.2019 за №2-11966/15-19-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу. Відмову мотивовано тим, що відповідно до Постанови Верховного Суду від 19.06.2018 №816/1920/17 фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише в разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Згідно державного акту на право постійного користування землею №000143, земельна ділянка площею 17,71 га надана в користування для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 , а не гр. ОСОБА_1 .

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (без виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог ухвали суду від 04.11.2019 та відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 19.06.2018 під час розгляду справи № 816/1920/17, фермерське господарство може володіти і користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не в користуванні) члена фермерського господарства. При цьому статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Згідно Державного акту на право постійного користування № 000143 земельна ділянка знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_2 , а тому право на отримання земельної ділянки за рахунок відповідної ділянки має право їх землекористувач, а не позивач. Тобто, законних підстав для затвердження поданого позивачем проекту землеустрою немає.

26.11.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій останній зазначив, що предмет спору у цій справі стосується питання затвердження (погодження)/не затвердження (непогодження) проекту землеустрою, яке регламентується статтею 186-1 ЗК України. Водночас, згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Крім того, позивач зазначає, що усунув недоліки проекту землеустрою, на які відповідач вказав у своєму попередньому висновку, тоді як статтею 186-1 ЗК України заборонено відмовляти у погодженні проекту землеустрою з інших причин чи вказувати інші недоліки. Таким чином, на думку позивача, відповідач надав відмову з непередбачених законом підстав, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

05.12.2019 на адресу суду надійшло заперечення від представника відповідача, в якому останній виклав свої пояснення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив аргументів та вказав, що вважає їх безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

10.12.2019 на адресу суду надійшли додаткові пояснення разом з копією проекту землеустрою від представника позивача.

Ухвалою суду від 23.12.2019 клопотання представника позивача про залучення третьої особи задоволено та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ФГ "Янтар" в особі голови Самара Олександра Івановича. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із викликом сторін та призначено судове засідання на 22.01.2020 о 13:00 год.

02.01.2020 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , де останній виклав свої міркування на підтримку позову. Окремо вказав, що позивач, як член фермерського господарства, має законне право отримати безоплатно у власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки, що використовується Фермерським господарством "Янтар" з 2001 року та була надана його голові саме з цією метою.

Одночасно просив суд розгляд справи провести за його відсутності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в ході засідання заперечувала щодо позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні повністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши повідомлені позивачем обставини та обґрунтування, вказані відповідачем у відзиві на позов мотиви, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

23.05.2019 позивач звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Листом від 13.06.2019 відповідач повідомив позивача про те, що поданий на затвердження проект землеустрою не повністю відповідає вимогам чинного законодавства та іншим нормативно-правовим актами: 1) в проекті землеустрою не було належним чином посвідчено документ на сторінці 65; 2) в акті приймання-передачі межових знаків на збереження та схемі прив`язки закладки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (кроки) відсутні кадастрові номери земельної ділянки; також на сторінках 57-63 проекту не вказано площу земельної ділянки.

Усунувши вищезазначені недоліки, позивач 03.07.2019 повторно подала відповідачу клопотання про затвердження проекту землеустрою та передання у власність земельну ділянку площею 1,9572 га на території Антонівської сільської ради Томашпільського району для ведення фермерського господарства.

Втім, наказом від 18.07.2019 № 2-11966/15-19-СГ відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН № 000143 на підставі рішення 13 сесії 3 скликання Томашпільської районної ради Вінницької області від 01.11.2000 року ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 17,71 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Крім того, відповідач послався на норми ч. 13 ст. 123 ЗК України.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулась до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною другою статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Встановлено, що оскаржуваним у даній справі наказом відповідачем відмовлено в затвердженні розробленого ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проекту землеустрою з посиланням на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. В той же час земельна ділянка надана у користування ОСОБА_2 .

З приводу наведених тверджень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, положеннями ч. 8 ст. 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

В силу вимог ч. 1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, – завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 ЗК України врегульовано, що органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Водночас згідно з ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із висновку експерта державної експертизи "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 10.05.2019 №4874/82-19", експерт дійшов висновку, що представлений, в тому числі ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Відповідно до пунктів 9, 10 цього висновку, зауваження та пропозиції до проекту землеустрою "відсутні". Підсумкова оцінка проекту землеустрою "погоджується".

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Із аналізу наведених положень слідує, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність після його погодження ст. 118 ЗК України не містить.

Разом із тим, в даному випадку, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач посилається лише на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 у справі №816/1920/17, та відповідно до яких, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Крім того, відмовляючи позивачу в затвердженні проекту землеустрою, відповідач також вказує, що керується положеннями ст. 123 ЗК України.

З приводу наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно положеннями ч. 14 ст. 123 ЗК України передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

В той же час, суд звертає увагу, що положення ст. 123 ЗК України визначають порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, тоді як позивач подав на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ст. 123 ЗК України, на думку суду, є необґрунтованим.

Враховуючи зазначене, що проект землеустрою погоджений відповідно до висновку, відмова відповідача в затвердженні проекту землеустрою визнається судом неправомірною і такою, що надана всупереч порядку, визначеному законом.

Крім того, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зазначає, що право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки має лише той член фермерського господарства, який раніше вже отримував її у користування.

Перевіряючи вказані доводи, суд встановив, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області та перебуває у користуванні селянського (фермерського) господарства "Янтар", членом якого є позивач.

Водночас селянське (фермерське) господарство "Янтар" створене та зареєстровано 12.03.2001 року ОСОБА_2 , як його головою (третя особа у справі).

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН № 000143 на підставі рішення 13 сесії 3 скликання Томашпільської районної ради Вінницької області від 01.11.2000 року ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 17,71 га для ведення селянського (фермерського) господарства. В подальшому вказана земельна ділянка використовується селянським (фермерським) господарством "Янтар" та, відповідно, позивачем як членом цього господарства.

Суд зауважує, що на час створення селянського (фермерського) господарства "Янтар" та отримання головою зазначеної земельної ділянки правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначались нормами Земельного кодексу України 1990 року та Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" 1991 року.

Водночас вказані нормативно-правові акти не містили положень, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування в розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало фермерське господарство в особі його голови. Не існує такого порядку і на сьогодні.

Разом з тим, норми чинного Земельного кодексу України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Крім того, частиною першою-другою статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" № 973-VI від 19 червня 2003 року визначено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відтак суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не має права на отримання у власність земельної ділянки в розмірі частки (паю) за рахунок земель селянського (фермерського) господарства "Янтар". Тлумачення вищевказаної норми закону як такої, що надає право на передачу у власність земельної ділянки лише тому члену господарства, якому ця земельна ділянка раніше була передана у користування, на переконання суду, є помилковим, адже спірна земельна ділянка використовується селянським (фермерським) господарством "Янтар" з 2001 року як така, що була надана голові саме з метою ведення фермерського господарства. Натомість юридичне оформлення такої земельної ділянки в користування ОСОБА_2 на той час відповідало вимогам чинного законодавства та не передбачало іншого.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 20.12.1991 року після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, процедура створення фермерського господарства передбачала першочергове отримання у користування громадянином земельної ділянки для створення такого господарства та отримання відповідного Державного акту. Після отримання такого Державного акту та здійснення державної реєстрації, фермерське господарство набувало статусу юридичної особи.

Відповідно до заяви від 21.11.2017, нотаріально посвідченої, ОСОБА_2 надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної ділянки частки паю, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства "Янтар" згідно Державного акту на право постійного користування серії ВН №000143, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №30, що розташовані на території Антонівської сільської ради членам фермерського господарства, зокрема, ОСОБА_1 .

Відтак посилання відповідача на те, що лише ОСОБА_2 , якому видано державний акт на право постійного користування землею, може отримати у власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) істотно звужує права та законні інтереси як самого ОСОБА_2 , який в такому разі втратить право на більшу частину землі, яка тривалий час перебуває у його правомірному користуванні, так і інших членів фермерського господарства, які працюють на цій землі та, як будь-який інший громадянин України, мають законне право на отримання земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації. Поза сумнівом, це не узгоджується з принципом верховенства права та є несправедливим.

Також, судом враховано висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17, однак, як уже зазначалось вище, порядок затвердження проекту землеустрою чітко визначений положеннями ст. 118 ЗК України, аналіз яких свідчить про те, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи.

Разом з тим, як вбачається зі змісту судових рішень по справі № 816/1920/17 підстави позову, а також предмет дослідження відрізняються від обставин, які досліджувалися і враховувалися судом під час розгляду даної справи.

З огляду на викладене, відмова відповідача в затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою, погодженого в порядку, визначеному ст. 186-1 ЗК України, на думку суду, не може вважатись обґрунтованою, адже положення ст. 118 ЗК України не передбачають підстав для відмови у затвердженні уже погодженого проекту землеустрою, який до того ж містить висновок експерта державної експертизи про його відповідність вимогам законодавства.

Крім того, наведені представником відповідача обставини, які слугували підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, також існували і на момент погодження відповідного проекту, однак, як слідує із висновку експерта державної експертизи від 10.05.2019 №4874/82-19, представлений позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Також варто звернути увагу на те, що положення чинного ЗК України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Таким чином, враховуючи те, що дії відповідача щодо відмови у затвердженні уже погодженого проекту землеустрою порушують гарантоване позивачу право на безоплатне отримання земельної ділянки, а також беручи до уваги визначений положеннями ст. 118 ЗК України порядок затвердження проекту землеустрою, який свідчить про те, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу №2-11966/15-19-сг від 18.07.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги встановлену в ході судового розгляду даної справи протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11966/15-19-сг від 18.07.2019, суд приходить до висновку, що задля належного відновлення порушених прав позивача наявні підстави для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11966/15-19-сг від 18.07.2019 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства площею 1,9572 га, кадастровий номер 0523980600:01:002:0295, що розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складений: 05.02.2020

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна