Рішення № 87444533, 29.01.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3020/19

Провадження № 2/645/167/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Іващенко С.О.,

секретаря судових засідань – Гурської С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області в особі Вовчанського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна,

В с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області в особі Вовчанського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про зняття арешту з нерухомого майна: з квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № НЗ-229 від 21.03.1996. У травні 2016 року при оформленні документів на продаж зазначеної квартири у нотаріуса було виявлено, що на квартиру накладено арешт згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 23.05.2016 позивачем отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 59677637, де зазначено, що арешт був зареєстровано реєстратором Першої Харківської нотаріальної контори 11.09.2007.

У лютому 2018 року під час розгляду заяви позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Березнеяк О.М. шляхом здійснення консолідованого пошуку інформації в Державному реєстрі речових прав та в реєстрах до 2013 року було виявлено, що відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містять актуальну інформацію про зареєстроване обтяження. Було виявлено, що обтяження щодо спірної квартири було накладено ухвалою Вовчанського РВ (на даний час Вовчанський відділ поліції ГУНП в Харківській області).

Позивач зазначила, що на відповідні запити свого представника, отримані відповіді з Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області про те, що вона, станом на 04.04.2019, до кримінальної відповідальності не притягувалась, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Таким чином, позивач вважає, що арешт на її квартиру було накладено помилково.

Крім того, на запити представника позивача Вовчанським ВП ГУНП в Харківській області, надана інформація, згідно якої в період з січня 1997 року по грудень 1999 року включно у Вовчанський ВП не має змоги надати відомості про відкриття кримінального провадження у відношенні ОСОБА_1 , та копію ухвали, згідно якої накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на спірну квартиру, оскільки за цей час відсутні обліки кримінальних проваджень.

Отже, позивач вважає, що наявність такого арешту на її нерухоме майно та заборону здійснювати його відчуження порушує гарантоване Конституцією України її право користування і розпорядження власністю, оскільки дане право обмежене у його здійсненні, та просить зняти арешт з її квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка є її власністю.

Ухвалою суду від 31.05.2019 відкрито провадження по зазначеній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 09.09.2019 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

До судового засідання учасники процесу не з`явились, надані заяви про розгляд даної справи у їх відсутності.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст. 4).

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що згідно актуальної інформації про право власності з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.11.2018, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: НЗ-229, виданий 19.03.1996 Біржою нерухомості та основних фондів «Україна».

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містять актуальну інформацію про зареєстроване обтяження кв. АДРЕСА_1 у виді арешту (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 5639162 від 11.09.2007 на підставі ухвали б/н 25.08.1999 УМВС України в Харківській області Вовчанський РВ №08673878.

Відповідно довідки Департаменту інформатизації МВС України серії ІАА №1206817, за обліками МВС ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України станом на 04.04.2019 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Як вбачається з листа Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області, за період з січня 1997 року по грудень 1999 року у Вовчанському ВП відсутні обліки кримінальних проваджень, у зв`язку з чим не має можливості надати відомості про відкриття кримінального провадження у відношенні ОСОБА_1 та копії ухвали, згідно якої накладене обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно, а саме на кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися я і розпоряджатися своєю власністю, Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Основною метою ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людина і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до частин 1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після початку кримінального переслідування, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте, в межах якої кримінальної справи, на майно позивача було накладено арешт, позивачу встановити не вдалось.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції при умові, що кримінальна справа на момент звернення із таким позовом закрита, оскільки вирішення таких вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Наведене вище узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду (справа №372/2904/17-ц від 15 травня 2019 року) та позицією Верховного Суду України, сформульованою у постанові № 6-26цс13 від 15.05.2013.

В той же час дані спірні правовідносини є відмінними, оскільки відсутні відомості про те, що кримінальна справа, в рамках якої було накладено арешт на квартиру позивача на даний час закрита.

А у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України, з урахуванням, що арешт на спірне майно накладено за дії КПК України 1960 року.

Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у статтях 126, 234 КПК України 1960 року.

Після набрання чинності КПК України 2012 року, на час звернення до суду з цивільним позовом позивач мав право захистити свої права відповідно до норм КПК України, у порядку кримінального судочинства.

Таке право передбачене пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року, а саме, що питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим з набранням чинності КПК України від 2012 року права власника, який не є учасником кримінального провадження, якщо при проведенні дізнання чи попереднього слідства були порушені його права власника, стали більш захищеними саме заходами кримінально-процесуального закону.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України від 2012 року, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Згідно зі ст. 174 КПК України 2012 року інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Зазначені вимоги співпадають з положеннями ч. 4 ст. 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.

Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Розподіл судових витрат підлягає проведенню в порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 30, 76-89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області в особі Вовчанського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач – Головне управління національної поліції в Харківській області в особі Вовчанського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, ідентифікаційний код юридичної особи 40108599, місцезнаходження : 62503 Харківська область, м. Вовчанськ, вул.. Колокольцева, б. 6;

третя особа – Перша Харківська державна нотаріальна контора, ідентифікаційний код юридичної особи 02894013, місцезнаходження: 61003 м. Харків, м-н Конституції, б. 1, Палац праці, 7, під`їзд 4 поверх.

Повний текст рішення виготовлено 07.02.2020.

Суддя -